Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області про визнання протиправними дій,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- – визнати протиправними дії Голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Вилкова С. В. щодо розподілу та передання на розгляд до КДКА Рівненської області скарги щодо адвоката ОСОБА_1 ;
- – визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Рівненської області № Д/4-17 від 22.04.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2022 відкрито провадження у справі.
У подальшому, позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив – заборонити Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури в особі Голови Вилкова С.В. , Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Рівненської області та іншим кваліфікаційно-дисциплінарним органам Національної асоціації адвокатів України приймати будь-які рішення у дисциплінарній справі відносно адвоката ОСОБА_1 за скаргою ОСОБА_3 від 14.02.2022 до набрання чинності рішення Окружного адміністративного суду міста Києва за результатами розгляду позову у справі №640/8036/22 про визнання протиправними дії Голови ВКДКА та про визнання протиправним й скасування рішення КДКА Рівненської області № Д/4-17 від 22.04.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2022 заяву задоволено заборонити Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури в особі Голови Вилкова С.В., Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Рівненської області та іншим кваліфікаційно-дисциплінарним органам Національної асоціації адвокатів України приймати будь-які рішення у дисциплінарній справі за скаргою ОСОБА_4 від 14.02.2022 стосовно адвоката ОСОБА_1 .
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову були відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Положеннями частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно пункту 1 частин першої та другої статті 151 КАС позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Частинами першою, четвертою-шостою статті 154 КАС передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 та від 28.10.2020 у справі № 140/2474/20.
Як зазначалося, у даній справі позивач оскаржує дії щодо передачі скарги відносно нього на розгляд регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та рішення останньої про порушення (відкриття) дисциплінарної справи.
При цьому, в порядку забезпечення позову, позивач просить заборонити всім кваліфікаційно-дисциплінарним органам адвокатури приймати будь-які рішення у вказаній дисциплінарній справі.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про очевидну протиправність оскаржуваних дій та рішення, а також вказав про те, що без вжиття заходів забезпечення позову, створить перешкоди у виконані рішення суду у разі задоволення позовних вимог та у відновленні порушених прав позивача.
Суд апеляційної інстанції з такими доводами позивача та мотивами суду першої інстанції не може погодитись.
Так, суд першої інстанції вказав про те, що до позивача можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення, що нестимуть для нього негативні наслідки, то колегія суддів наголошу на тому, що дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу, а тому покликання на наведену обставину не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.
Окрім того, можливість застосування до позивача тих чи інших заходів впливу ґрунтується виключно на припущеннях, що, на переконання колегії суддів, не може бути покладене в основу судового рішення.
Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що оскаржувані дії щодо передачі скарги позивача на розгляд регіональної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та рішення останньої про порушення (відкриття) дисциплінарної справи жодним чином не свідчать про те, що будь-якими органами прийматимууться рішення, які перешкоджатимуть виконанню рішення суду у даній справі. При цьому, будь-які майбутні рішення у дисциплінарній справі щодо адвоката жодним чином не створять перешкод у виконанні рішення щодо дій та рішення з передачі скарги та відкриття дисциплінарної справи. Правовідносини пов`язані з безпосереднім здійсненням дисциплінарного провадження відносно позивача не є предметом даного спору.
Отже, заявлений позивачем та застосований судом першої інстанції спосіб забезпечення позову цілком не є співмірним та адекватним як до заявлених позовних вимог, так і до обсягу прав, які позивач вважає порушеними у даному спорі.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, окрім іншого, надав свою правову оцінку спірним правовідносинам та встановив, що оскаржувані дії та рішення є неправомірними, а така неправомірність має очевидний характер.
Проте, за даного предмету спору та підстав позову, наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи надання можливості сторонам у доведенні своєї позиції, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Протиправність, на яку посилається позивач та суд першої інстанції не має жодних ознак очевидності.
Крім того, існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, як стверджує позивач, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову – невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача
Застосувавши заходи забезпечення позову, суд першої інстанції фактично вирішив справу по суті предмету позову, порушивши при цьому право відповідачів доводити правомірність оскаржуваних рішень та дій.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення заяви позивача про забезпечення позову, оскільки правових підстав для застосування відповідних заходів не було.
У свою чергу, щодо доводів скаржника про недоліки ордеру адвоката позивача, яким було подано заяву про забезпечення позову, то колегія суддів вважає, що часткове посилання у ньому на назву суду першої інстанції є технічною помилкою, яка за даних обставин не може слугувати підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а заява про забезпечення позову залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 312, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури задовольнити.
Скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.06.2022 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.