Своїм баченням про стан трудового законодавства та долю Кодексу про працю з AdvokatPost поділилась Вікторія Поліщук, адвокат, Голова Комітету Національної асоціації адвокатів України з трудового права.
Зовсім нещодавно увесь інтернет-простір було охоплено новиною від першого заступника голови Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів та народного депутата України Михайла Цимбалюка про те, що вже наприкінці липня буде прийнято новий Трудовий кодекс.
Кінець липня настав, але без Трудового кодексу. Натомість з’явилося чергове інтерв’ю, але вже від Голови Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галини Третьякової. В інтерв’ю пані Третьякова пояснює, що виявляється наш новий трудовий кодекс «завис», а «Уряд не виражає своїх позицій щодо того, як він повинен просуватися». У зв’язку з цими подіями, Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів буде очікувати протягом двох-трьох місяців пропозиції від Уряду щодо пропозицій до Трудового кодексу.
Чи не означає це все, що до кінця цього року ми так і не побачимо Трудовий кодекс? Існує велика ймовірність, що 10 грудня ми всією країною «відсвяткуємо» 49 років Кодексу законів про працю України.
Нагадаю, що наш нинішній Кодекс було затверджено Законом № 322-VIII від 10.12.1971 р. з метою втілення ідеї побудови комуністичного суспільства і здійснення курсу на підвищення матеріального та культурного рівня життя народу.
Кодекс 1971 року зберіг радянську систему побудови трудового права, яка була закладена ще у 1918 році. Більше того, Кодекс 1971 року перейняв окрему структуру організації праці, яка передбачалась спочатку нормами Кодексу законів про працю РСФРР 1918 року, а пізніше Кодексу законів про працю УСРР 1922 року. Окрім того, існують навіть твердження та дискусії, що норми якого Кодексу законів про працю 1971 року були лише частково видозмінені і в основу Кодексу 1971 року було покладено «найкращі» напрацювання Кодексу 1922 року.
Разом з тим, незалежно від всіх цих дискусій, зрозумілим є одне, що нинішній Кодекс розроблявся під соціалістичну економіку з відсутністю приватної власності і сьогодні цей нормативно-правовий акт, безумовно, гальмує розвиток сучасних трудових відносин. При цьому, гальмування пов’язано не тільки з окремими нормами, які в силу 21 століття вже не відповідають реальності. Основна загроза цього Кодексу для нашого суспільства, що окремі норми пропагують конкретну ідеологію. Ця ідеологія пов’язана з відсутність можливості робити вибір та з гендерними стереотипами. Держава завжди знала, що було краще для конкретного працівника. Для прикладу, стаття 166 Кодексу передбачає, що на роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти. На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування.
Кодекс законів про працю України відстає від реальних сучасних економічних відносин та не відображає специфіки умов приватного найму. Більше того, існування застарілого Кодексу комуністичного суспільства вкрай негативно впливає і на рейтинг економічної свободи, який щорічно розраховується Wall Street Journal і Heritage Foundation для 180 країн світу починаючи з 1995 року. В основу розрахунку враховується ефективність регулювання свободи праці. У 2019 році Україна зайнята 147-е місце, а нашими сусідами у рейтингу виступили – Єгипет, Камерун, Гамбія, Аргентина, Мікронезія, Бразилія, Нігер, Афганістан.
Тож, для суспільства України 21 століття вкрай важливо зберегти баланс інтересів людини, суспільства та держави. Затримка в Україні вкрай важливої реформи праці з кожним роком тільки погіршує перспективи створення легальних робочих місць і покращення інвестиційного клімату в Україні. Наша держава не зможе поліпшувати свої позиції у міжнародних економічних рейтингах, якщо і надалі буде існувати законодавство держави, якої вже давно немає на картах світу, але яка і досі управляє працею абсолютно всіх громадян України.