Адвоката з Вінницької області суд визнав шахраєм, але звільнив від покарання

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці у приміщенні суду кримінальне провадження № 42018020000000004 відносно ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Літинка Літинського району Вінницької області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, адвоката Ради адвокатів Вінницької області (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 417 від 14.10.2004), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст.27, ч. 3 ст. 369 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

І. Пред`явлене та підтримане прокурором під час судового розгляду обвинувачення ОСОБА_14 .

Відповідно до зміненого обвинувального акту ОСОБА_14 , який згідно рішення № 5 від 14.10.2004 Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, є адвокатом, та якому видано свідоцтво № 417 від 14.10.2004 про право на заняття адвокатською діяльністю, у 2017-2018 роках надавав послуги по захисту ОСОБА_16 у кримінальному провадженні № 12016020360000050 за ч. 3 ст. 185 КК України, обвинувальний акт у якому перебував на розгляді Шаргородського районного суду Вінницької області.

Під час надання правової допомоги у нього виник злочинний умисел направлений на заволодіння коштами ОСОБА_16 шляхом обману та зловживання довірою через схилення його до замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі.

З цією метою в кінці грудня 2017 року ОСОБА_14 в ході особистої зустрічі з підзахисним ОСОБА_16 повідомив останньому, що свідка у кримінальному провадженні ОСОБА_17 слідчі Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області можуть притягнути до кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні злочину, в якому обвинувачують ОСОБА_16 , що може негативно вплинути на стан розгляду обвинувального акту стосовно самого ОСОБА_16 .

При цьому, діючи умисно, маючи умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_16 , шляхом обману, з метою виникнення у ОСОБА_16 впевненості у необхідності передачі слідчому та прокурору грошових коштів в загальній сумі 1000 доларів США, які фактично передавати на меті не мав, повідомив про необхідність досягнення домовленості з останніми з метою прийняття ними рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_17 та надання їм таких коштів в якості неправомірної вигоди.

Своїми умисними діями ОСОБА_14 переконав ОСОБА_16 у тому, що лише за таких умов той зможе вирішити питання про закриття кримінального провадження, викликавши у нього рішучість та бажання до надання зазначеної неправомірної вигоди, чим підбурив ОСОБА_16 до надання неправомірної вигоди слідчому та прокурору, які згідно примітки до ст. 368 КК України, відносяться до службових осіб, які займають відповідальне становище.

У подальшому, ОСОБА_14 , діючи умисно, 06.02.2018, близько 16:00 год. перебуваючи в автомобілі поряд із будівлею Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області за адресою: вул. Героїв Майдану, 296, м. Шаргород, Вінницька область, одержав від ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що становить згідно офіційного курсу НБУ 27742,4 грн, для її нібито подальшого надання слідчому та прокурору за не притягнення його знайомого – ОСОБА_17 до кримінальної відповідальності.

Отримані у такий спосіб грошові кошти в сумі 1000 доларів США ОСОБА_14 слідчому або прокурору в якості неправомірної вигоди не передав, а шляхом обману обернув їх на свою користь.

Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_14 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 190 КК України – заволодіння чужим майном шляхом обману, та за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України – підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.

ІІ. Докази, здобуті під час судового розгляду із показань учасників кримінального провадження:

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_14 свою вину у висунутому обвинуваченні не визнав, суду показав, що 30.08.2017 року регіональним центром з надання БВПД у Вінницькій області його було призначено для захисту підозрюваного ОСОБА_16 , якого було затримано в порядку ст.208 КПК України слідчим Шаргородського ВП ОСОБА_18 ОСОБА_16 погодився, щоб він здійснював його захист у кримінальному провадженні №12016020360000050 від 09.02.2016 року за ч.3 ст.185 КК України. Завдячуючи його зусиллям, правильній правовій позиції захисника та вибраній тактиці захисту підозрюваного ОСОБА_16 було звільнено з під варти в залі суду та обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічній час. Після звільнення з під варти ОСОБА_16 попросив його здійснювати в подальшому його захист на платній основі. Питання оплати правових послуг вони обговорили в усній формі. Для початку він запропонував суму оплати його послуг в розмірі еквівалентній одній тисячі доларів США. На що ОСОБА_16 погодився та запропонував заплатити йому 1500 дол. США, а також додаткові витрати, пов`язані з поїздками для виконання процесуальних дій, в судові засідання та інші витрати. В той же день ОСОБА_16 передав йому 2000 гривень як компенсацію витрат. Для подальшого спілкування вони обмінялися номерами мобільних телефонів. При цьому зазначив, що до призначення його захисником ОСОБА_19 йому нічого не було відомо про обставини кримінального провадження в якому він підозрюється. Також він не мав дружніх стосунків чи інших стосунків із слідчим ОСОБА_18 , щоб він пропонував його в якості захисника будь-кому із підозрюваних чи обвинувачених, зокрема і ОСОБА_19 . Тому неправдивими є показання ОСОБА_19 в частині примушення слідчого укласти угоду з адвокатом ОСОБА_20 , а також, те що ОСОБА_19 відмовився від його послуг як захисника. Що стосується позиції ОСОБА_19 з приводу вимагання у нього коштів в сумі 1000 доларів США слідчим ОСОБА_18 через адвоката ОСОБА_20 , то зазначив, що під час здійснення захисту навпаки ОСОБА_16 постійно пропонував йому передати кошти слідчому і прокурору, щоб закрити відносно нього справу. Якусь конкретну суму коштів він не вказував, оскільки на таку пропозицію він його відмовляв і сам не погоджувався. Весь час їхнього спілкування ОСОБА_19 переймався лише вирішенням своєї справи. 06.11.2017 між ним та ОСОБА_19 було укладено договір про надання правової допомоги, ними була узгоджена сума гонорару, але з приводу оплати його послуг ОСОБА_16 повідомив, що на даний час в нього відсутні кошти і він з ним розрахується пізніше. При цьому він наполегливо пропонував кошти слідчому, щоб закрити відносно нього справу. В подальшому всі розмови ОСОБА_19 зводились лише про закриття відносно нього справи за винагороду. Останній не приховував свого невдоволення, що він не може домовитися про вирішення такої простої справи. Більше того, під час діалогу зафіксованого 06.02.2018, ОСОБА_19 провокує його до надання неправомірної вигоди, і на його пропозицію він пропонує ОСОБА_19 законний спосіб вирішення його справи. А відносно ОСОБА_17 він постійно наголошував, що відносно останнього відсутні підстави для притягнення до відповідальності за вчинену крадіжку. 30.01.2018 він погодився в перерві між судовими засіданнями приїхати на зустріч з ОСОБА_19 лише по одній причині – вважав, що він з ним розрахується. Зустрітися домовилися на автодорозі по Хмельницькому шосе. У визначений час він приїхав на зустріч з ОСОБА_19 . В розмові з ним переконався, що ОСОБА_19 і не думав нічого йому оплачувати. Тому на провокативну пропозицію ОСОБА_19 він рішив йому підіграти, розраховуючи в такий спосіб отримати від нього оплату за свої послуги, і не більше. Саме з цією метою в своїй розмові він щось згадував за кошти. При цьому щось конкретно він не говорив. Ніяких пропозицій щодо передачі коштів слідчому, прокурору чи іншим особам від нього не було. Такою розмовою намагався підтримати запропоновану раніше пропозицію ОСОБА_19 . Що стосується домовленості за ОСОБА_21 , то дійсно така домовленість була. Він мав забезпечити прибуття ОСОБА_17 до слідчого ОСОБА_18 . Після цієї розмови він був переконаний, що коштів від ОСОБА_19 він не отримає. Тому під час фіксації їхньої розмови в день його затримання 06.02.2018 він не вів ніякої розмови про оплату. Він ОСОБА_19 лише натякнув, що той йому багато заборгував і, що він працює авансом. В подальшому з даного приводу ніяких розмов з ОСОБА_19 він не мав. 06.02.2018 було проведене підготовче засідання у справі за обвинуваченням ОСОБА_19 . Там же в суді він вперше зустрівся із особою на прізвище ОСОБА_22 . Чекаючи на слідчого ОСОБА_23 , щоб той допитав ОСОБА_17, вони втрьох він, ОСОБА_19 та ОСОБА_24 зайшли в кафе пообідати. В той день ОСОБА_19 вів себе збуджено, був нервовий. Ніякої розмови за кошти вони не вели. Коли вийшли з кафе, то по дорозі до автомобіля він сказав ОСОБА_19 , що він йому «задолжал» і він поки що працює авансом. Але більше про оплату він йому нічого не говорив. Що відповів ОСОБА_19 він значення не придав, це було і не важливо, оскільки він давно зрозумів обман в його діях по відношенню до нього. Пізніше він провів ОСОБА_17 в службовий кабінет до слідчого ОСОБА_25 , який його допитав про обставини крадіжки, оформив протокол допиту. Під час допиту він також був присутній. Повноваження адвоката він слідчому пообіцяв надати наступного разу, оскільки приймав у нього участь в іншій справі. Після оформлення протоколу допиту ОСОБА_17, вони вийшли із ним з приміщення поліції на автостоянку. ОСОБА_19 сидів за кермом свого автомобіля, він попрощався з ним та пішов в напрямку свого автомобіля. Коли він сідав у свій автомобіль, ОСОБА_19 гукнув та запросив його сісти в його автомобіль. Він сів на пасажирське сидіння. ОСОБА_19 сидів за кермом автомобіля, а ОСОБА_17 сів позаду нього. ОСОБА_19 сказав ОСОБА_17 залишити автомобіль. Після чого він сказав, що хоче розрахуватися і передав йому кошти, складені купюри в доларах. Пачка було об`ємна, тому він розгорнув її і перерахував, купюри були номіналом по 50 доларів в сумі 1000 доларів США. Вказані кошти він взяв як оплату за свої послуги. ОСОБА_19 дуже спішив, тому угоду про отримання оплати від ОСОБА_19 він вирішив оформити при наступній зустрічі. На цьому вони розійшлися. Близько 21:00 год на стаціонарному посту поліції по Хмельницькому шосе його затримали слідчі УСБУ у Вінницькій області в порядку ст.208 КПК України.

Потерпілий ОСОБА_16 в судові засідання не з`являвся. Сторона обвинувачення не змогла забезпечити його явку. Суд з моменту надходження даної справи вживав всіх можливих заходів до забезпечення участі потерпілого в судовому засіданні, однак як було встановлено ОСОБА_16 будучи засудженим Тиврівським районним судом Вінницької області від 04.08.2021 за ч.4 ст.27, ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим терміном 1 рік 6 місяців та застосуванням ст.76 КК України, 17.01.2022 року виїхав за межу України і на даний час перебуває у розшуку. З огляду на це, а також з метою дотримання розумних строків розгляду справи, ухвалою суду від 21.09.2022 року постановлено продовжити розгляд справи у відсутності потерпілого ОСОБА_16 та свідка ОСОБА_17 .

Свідок ОСОБА_18 суду показав, що працює слідчим слідчого відділу Шаргородського ВП ГУНП у Вінницькій області. Ним проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні по факту крадіжки (ст. 185 ч. 3 КК України). В ході досудового розслідування було встановлено три фігуранта: ОСОБА_19 , ОСОБА_17 та ОСОБА_26 . Із цього провадження було виділено два провадження відносно ОСОБА_19 та ОСОБА_26 . ОСОБА_16 був оголошений в розшук, після його затримання з центру правової допомоги йому було призначено адвоката ОСОБА_14 . Восени 2017 року досудове розслідування відносно ОСОБА_16 було закінчено. Також було завершено досудове розслідування і відносно ОСОБА_26 . Про підозру ОСОБА_17 не повідомляли у зв`язку з недостатністю доказів. В подальшому, ним було прийнято рішення ще раз допитати свідка ОСОБА_17 для того, щоб з`ясувати чи не змінив він покази. Однак зв`язок з ним він мав лише через ОСОБА_16 та його адвоката ОСОБА_14 06.02.2018 до поліції спочатку прийшов ОСОБА_14 , через декілька хвилин свідок ОСОБА_17. Останній повторно був допитаний в присутності – адвоката ОСОБА_14 . На запитання захисника категорично ствердив, що ОСОБА_14 ніяких грошей йому не пропонував, доказів стосовно свідка ОСОБА_17 не було із-за цього прокуратура не погоджувала проект підозри.

Свідок ОСОБА_27 , суду показав, що у 2016 році він працював на посаді прокурора Шаргородського відділення Жмеринської прокуратури, безпосередньо його робоче місце знаходилося в м. Шаргород. В листопаді 2016 року його було включено в групу прокурорів у кримінальному провадженні за фактом крадіжки речей у ОСОБА_28 . У даному кримінальному провадженні було двоє підозрюваних: ОСОБА_16 та ОСОБА_26 . На той час ОСОБА_26 знаходився у розшуку. Відносно ОСОБА_16 був складений обвинувальний акт та направлений до суду. Досудове розслідування здійснював слідчий Шаргородського ВП ОСОБА_18 . Перший раз обвинувальний акт був повернутий. Повторно 2-й раз був направлений у Шаргородський районний суд Вінницької області, однак у зв`язку із заявленням суддею самовідводу останній був направлений в Тиврівський районний суд Вінницької області. Також зазначив, що по даному факту був ще один підозрюваний ОСОБА_17 , однак у зв`язку з відсутністю доказів він проходив як свідок, підозру йому не пред`являли. ОСОБА_17 з`являвся на допит за сприянням ОСОБА_16 та його захисника ОСОБА_14 . Ніякої пропозиції щодо отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_14 він не отримував.

ІІІ. Докази, на які посилається сторона обвинувачення:

Прокурор вважає, що вина ОСОБА_14 доведена доказами, дослідженими під час судового розгляду:

– заявою ОСОБА_16 від 04.01.2018, яка адресована заступнику начальника УСБУ у Вінницькій області та у якій заявник зазначив про те, що Шаргородським відділенням поліції відносно нього скеровано кримінальне провадження № 12016020360000050 до суду з вчинення злочину ст. 185 КК України. За вказівкою слідчого ОСОБА_18 йому дали адвоката ОСОБА_14 . В кінці грудня 2017 року на його мобільний телефон НОМЕР_1 зателефонував адвокат ОСОБА_14 з номера НОМЕР_2 та сказав, що необхідно дати 1000 дол. США слідчому ОСОБА_18 за те, щоб він не притягував його знайомого ОСОБА_29 до кримінальної відповідальності по його справі як співучасника вчиненого ним злочину. Конкретний час та обставини передачі 1000 дол. США ОСОБА_14 йому не повідомив (Т. 3 а.к.п. 65);

– листом начальника УСБУ у Вінницькій області № 53/14/125-1нт від 04.01.2018 яким прокурора Вінницької області повідомлено про те, що спецпідрозділом по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ у Вінницькій області, в установленому законом порядку, отримано інформацію щодо вимагання слідчим Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області неправомірної вигоди. Так, встановлено, що слідчий слідчого відділу Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області, вимагає неправомірну вигоду в сумі 1 тис. доларів США у мешканця Закарпатської області ОСОБА_16 , за не притягнення до кримінальної відповідальності його знайомого, у якості співучасника злочину. В якості посередника для отримання неправомірної вигоди слідчий планує залучити адвоката ради адвокатів Вінницької області ОСОБА_14 . Таким чином, в діях службової особи національної поліції, наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (Т. 3 а.к.п. 63);

– витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018, згідно якого слідчий відділу поліції вимагає неправомірну вигоду в особи ОСОБА_68 кваліфікація: ч. 3 ст. 368 КК України (Т. 3 а.к.п. 60, 70);

– 09.01.2018 у кримінальному провадженні визначено групу прокурорів у складі прокурорів відділів прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 . Старший групи – ОСОБА_9 (Т. 3 а.к.п. 66);

– 10.01.2018 подальше проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018 постановою прокурора області доручено іншому органу досудового розслідування – слідчому управлінню УСБУ у Вінницькій області (Т. 3 а.к.п. 67-68);

– 11.01.2018 у кримінальному провадженні змінено групу прокурорів та визначено її у складі начальника управління прокуратури Вінницької області ОСОБА_33 (старший групи) та прокурорів відділів прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , ОСОБА_30 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 (Т. 3 а.к.п. 69);

– 12.01.2018 досудове розслідування у кримінальному провадженні доручено проводити старшим слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області: підполковнику юстиції ОСОБА_34 , майорам юстиції ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 (старший слідчої групи), ОСОБА_39 ; слідчим в ОВС слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області: капітану юстиції ОСОБА_40 , капітану ОСОБА_41 ; старшому слідчому-криміналісту слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області старшому лейтенанту юстиції ОСОБА_42 , старшому слідчому слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області капітану юстиції ОСОБА_43 , слідчому слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області лейтенанту ОСОБА_44 (Т. 3 а.к.п. 71);

– 12.01.2018 старший слідчий в ОВС слідчого відділу УСБ України у Вінницькій області майор юстиції ОСОБА_45 прийняв кримінальне провадження №42018020000000004 від 09.01.2018, до свого провадження у складі слідчої грипи (Т.5 а.к.п 50)

– на виконання запиту старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ у Вінницькій області майора юстиції ОСОБА_46 заступник начальника ВБКОЗ Управління СБУ у Вінницькій області 16.01.2018 повідомив про те, що слідчий слідчого відділення Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області, старший лейтенант поліції ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець та мешканець АДРЕСА_2 , використовує мобільний телефон з номером НОМЕР_3 можливо причетний до вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Тислово Тячівського району Закарпатської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , використовує мобільний телефон з номером НОМЕР_1 . В якості посередника ОСОБА_18 планує залучити ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Літинка Літинського району Вінницької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адвоката ради адвокатів Вінницької області, використовує мобільний телефон з номером НОМЕР_2 (Т. 3 а.к.п. 74);

– ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області від 30.01.2018 прокурору відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Вінницької області юристу 1 класу ОСОБА_9 надано дозвіл на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме абонентського номеру НОМЕР_1 оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар»; аудіо, – відео контролю особи, терміном на 2 місяці, тобто, до 30.03.2018 (Т. 3 а.к.п. 76, 78-79);

– дорученням про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України № 17/7-227т від 30.01.2018 згідно якого прокурор відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_47 просив заступника начальника спец підрозділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області доручити ввіреним тому працівникам проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_16 згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області (Т. 3 а.к.п. 77);

– постановою про контроль за вчиненням злочину від 01.02.2018 згідно якої прокурор відділу прокуратури області юрист 1 класу ОСОБА_9 постановив провести у кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018 негласну слідчу (розшукову) дію – контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту стосовно ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Негласну слідчу (розшукову) дію провести у строк з 01.02.2018 по 01.03.2018. Фактичні результати імітування обстановки злочину використати як докази у кримінальному судочинстві. Постанову для виконання направити до управління СБ України у Вінницькій області (Т. 3 а.к.п. 171-172);

– дорученням про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 36 КПК України № 17/7-234т від 01.02.2018 згідно якого прокурор відділу прокуратури області юрист 1 класу ОСОБА_9 просив заступника начальника спец підрозділу БКОЗ УСБУ у Вінницькій області доручити ввіреним тому працівникам виконання постанови про контроль за вчиненням злочину у кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018 (Т. 3 а.к.п. 170);

– 05.02.2018 у кримінальному провадженні змінено групу прокурорів та визначено її у складі прокурора Вінницької області ОСОБА_48 (старший групи), начальника відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_49 , начальника управління прокуратури Вінницької області ОСОБА_33 , прокурорів відділів прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , ОСОБА_30 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 (Т. 3 а.к.п. 72);

– клопотанням прокурора області державного радника юстиції 2 класу ОСОБА_50 №01-287т від 06.02.2018 про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у якому той просив слідчого суддю апеляційного суду Вінницької області надати дозвіл на проведення НС(Р)Д стосовно ОСОБА_14 шляхом: зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі, з абонентського номеру НОМЕР_2 оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар», яким він користується, на строк до двох місяців; аудіо-, відео контролю особи на строк до двох місяців; візуального спостереження за особою з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження на строк до двох місяців (Т. 3 а.к.п. 58-59);

– ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2018 якою зазначене вище клопотання № 01-287т від 06.02.2018 задоволено та надано прокурору дозвіл на проведення НС(Р)Д терміном на 2 місяці, тобто до 06 квітня 2018 року (Т. 3 а.к.п. 61-62);

– дорученням про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України № 17/7-298т від 06.02.2018 згідно якого прокурор відділу прокуратури області радник юстиції ОСОБА_51 просив заступника начальника УСБУ у Вінницькій області доручити ввіреним тому працівникам проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_18 , ОСОБА_14 та ОСОБА_17 згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області (Т. 3 а.к.п. 56-57);

– протоколом огляду та вручення від 06.02.2018 згідно якого старший оперуповноважений 2 сектору ВБКОЗ Управління СБ України у Вінницькій області старший лейтенант ОСОБА_52 отримав від ОСОБА_16 для проведення НС(Р)Д з метою отримання фактичних даних про вимагання та одержання неправомірної вигоди, грошові кошти, в загальній сумі 1000 доларів США грошовими купюрами по 50 доларів США в кількості 20 штук із зафіксованими номерами. Під час огляду зазначених грошових купюр не виявлено жодних особливостей чи механічних пошкоджень. Також, вказані грошові купюри відксерокопійовано та надано для ознайомлення понятим та заявнику. Після цього вказані грошові купюри в повному обсязі передані громадянину ОСОБА_16 для участі в проведенні НС(Р)Д для отримання фактичних даних про вимагання у нього неправомірної вигоди (Т. 3 а.к.п. 173-174);

– ксерокопіями вказаних грошових купюр (Т. 3 а.к.п. 175-179);

– клопотанням прокурора відділу прокуратури Вінницької області радника юстиції ОСОБА_11 № 17/7-284т від 06.02.2018 про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у якому той просив слідчого суддю апеляційного суду Вінницької області надати дозвіл на проведення НС(Р)Д стосовно ОСОБА_17 шляхом: зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі, з абонентського номеру НОМЕР_4 оператора мобільного зв`язку «Vodafone Україна», яким він користується, на строк до двох місяців; аудіо-, відео контролю особи на строк до двох місяців; візуального спостереження за особою з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження на строк до двох місяців (Т. 3 а.к.п. 147-148);

– ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2018 якою зазначене вище клопотання № 17/7-284т від 06.02.2018 задоволено (Т. 3 а.к.п. 150-151);

– протоколом від 19.02.2018 за результатами проведення НС(Р) заходів (аудіоконтролю особи) за кримінальним провадженням № 42018020000000004 від 09.01.2018, яким зафіксовано розмову між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , яка відбулася 30.01.2018 близько 13:00 год., коли ОСОБА_16 під`їхав на власному автомобілі до стаціонарного посту поліції «Літин», що розташований на 346 км автомобільної дороги М-12 Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам`янка та зустрівся з ОСОБА_14 . Останній сів до автомобіля ОСОБА_16 (Т. 3 а.к.п. 81-88);

– протоколом від 18.04.2018 за результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж в кримінальному провадженні №42018020000000004 від 09.01.2018, яким зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , що відбувалися 05.02.2018 о 14:05 год., 06.02.2018 о 09:04 год., об 11:19 год., о 14:49 год., о 15:42 год. (Т. 3 а.к.п. 89-92);

– протоколом від 19.02.2018 за результатами проведення НС(Р) заходів (аудіоконтролю та відео контролю особи) за кримінальним провадженням № 42018020000000004 від 09.01.2018, яким зафіксовані розмови за участю ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що відбувалися 06.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 93-101);

– протоколом від 19.02.2018 за результатами проведення візуального спостереження за особою в публічно доступному місці у кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018, яким зафіксовано пересування ОСОБА_14 06.02.2018 з 12:35 год. по 21:11 год. (до часу затримання) (Т. 3 а.к.п. 125-126);

– протоколом від 19.02.2018 за результатами проведення НС(Р) заходів (аудіоконтролю та відеоконтролю особи) за кримінальним провадженням № 42018020000000004 від 09.01.2018, яким зафіксовано розмови за участю ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що відбувалися 06.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 127-140);

– клопотанням прокурора відділу прокуратури Вінницької області радника юстиції ОСОБА_11 № 17/7-285т від 06.02.2018 про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у якому той просив слідчого суддю апеляційного суду Вінницької області надати дозвіл на проведення НС(Р)Д стосовно ОСОБА_18 шляхом: зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі, з абонентського номеру НОМЕР_3 оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар», яким він користується, на строк до двох місяців; аудіо-, відео контролю особи на строк до двох місяців; візуального спостереження за особою з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження на строк до двох місяців (Т. 3 а.к.п. 159-160);

– ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2018 якою зазначене вище клопотання № 17/7-285т від 06.02.2018 задоволено (Т. 3 а.к.п. 162-163);

– протоколом від 19.02.2018 за результатами проведення контролю за вчиненням злочину в кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018, яким зафіксовано обставини передачі ОСОБА_16 . ОСОБА_14 грошових коштів в сумі 1000 доларів США (Т. 3 а.к.п. 180-181);

– заявами ОСОБА_16 від 06.02.2018 якими він звільнив адвоката ОСОБА_14 від його обов`язків зберігати адвокатську таємницю в частині відомостей, що стали йому відомі у зв`язку з наданням правової допомоги та захисту у кримінальному провадженні (Т. 3 а.к.п. 182, Т.5 а.к.п.52);

– протоколом огляду предметів та документів від 07.02.2018 з фототаблицями до нього, яким зафіксовано огляд Пакетів № 1 та № 2 у яких опечатано предмети та документи вилучені під час затримання ОСОБА_14 . Зокрема, при відкритті Пакету № 1 зафіксовано: мобільний телефон з сім-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» із абонентським номером НОМЕР_2 . При відкритті папки «Дзвінки» встановлено наявність телефонних з`єднань, які мають відношення до кримінального провадження; банківські картки; грошові кошти у вигляді іноземної валюти – євро, а саме, 1 купюра номіналом 50 євро; 1 купюра номіналом 10 євро; грошові кошти у вигляді національної валюти України – гривня, а саме, 1 купюра номіналом 500 гривень, 1 купюра номіналом 10 гривень, 1 купюра номіналом 5 гривень, 1 купюра номіналом 1 гривня. При відкритті Пакету № 2 зафіксовано: грошові кошти у вигляді іноземної валюти – долар США на загальну суму 1000 доларів, а саме 20 купюр номіналом 50 доларів США кожна із серійними номерами купюр, що збігаються із номерами отриманими ОСОБА_16 згідно протоколу огляду та вручення від 06.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 186-199);

– постановою про визнання речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання від 07.02.2018, якою визнано речовими доказами вилучені у ОСОБА_14 долари США на загальну суму 1000 доларів, а саме 20 купюр номіналом 50 доларів США кожна та мобільний телефон (Т. 3 а.к.п. 200-201);

– висновком експерта № 78 від 23.02.2018, яким підтверджено, що вилучені у ОСОБА_14 банкноти, що знаходяться в офіційному обігу тобто виготовлені підприємством, яке здійснює виготовлення грошових знаків та цінних паперів для Федеральної системи США (Т. 3 а.к.п. 213-218);

– постановою про виділення матеріалів досудового розслідування від 26.07.2018 якою виділено з матеріалів кримінального провадження № 42018020000000004 від 09.01.2018 матеріали досудового розслідування за фактом вчинення невстановленою особою з числа слідчих Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, в окреме провадження (Т. 4 а.к.п. 8-9);

– витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні № 22018020000000029 від 26.07.2018, згідно якого слідчий відділу поліції вимагає неправомірну вигоду в особи ОСОБА_68 кваліфікація: ч. 3 ст. 368 КК України (Т. 4 а.к.п. 10);

– витягом з Єдиного реєстру адвокатів України згідно якого ОСОБА_14 14.10.2004 отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю (Т. 3 а.к.п. 183);

– DVD+R диском обл. № 3289 від 16.04.2018 на якому містяться телефонні розмови здійснені ОСОБА_14 та ОСОБА_16 за період з 04.02.2018 по 31.03.2018 (Т. 3 а.к.п. 75);

– DVD+R диском обл. № 3033 від 19.02.2018 на якому містяться аудіо та відеофіксація зустрічей ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , що відбувалися 30.01.2018 та 06.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 158);

– Micro-SD на якому міститься відеофіксація затримання та особистого обшуку обвинуваченого ОСОБА_14 06.02.2018 (Т. 4 а.к.п. 21);

– протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 06.02.2018, яким зафіксовано обставини затримання та особистого огляду ОСОБА_14 (Т. 4 а.к.п. 22-25).

ІV. Докази, на які посилається сторона захисту:

– доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, яка відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважається затриманою та/або стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою від 30 серпня 2017 р. №002-0002346, яким адвоката ОСОБА_14 призначено для надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_16 (Т.4 а.к.п.220);

– ухвала слідчого судді Шаргородського районного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 31.08.2017 року, якою в задоволенні клопотання слідчого відділення Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_18 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_16 відмовлено. Застосовано до підозрюваного ОСОБА_16 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (Т.4 а.к.п.221-223);

– договір про надання правової допомоги від 06.11.2017 року, укладений між адвокатом ОСОБА_14 та ОСОБА_16 на захист від обвинувачення в кримінальному провадженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого: на стадії досудового розслідування в СВ Шаргородського ВП Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області та на стадії судового провадження усіх судових інстанціях (Т.4 а.к.п.224);

– обвинувальний акт від 07.11.2017 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020360000050 від 09.02.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 відносно ОСОБА_54 (Т.4 а.к.п.225-226);

– ухвала Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.11.2017 року про повернення прокуророві Жмеринської місцевої прокуратури ОСОБА_27 обвинувального акту від 07.11.2017 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016020360000050 від 09.02.2016 року (Т.4 а.к.п.227-229);

– обвинувальний акт від 26.12.2017 у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020360000050 від 09.02.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.3 ст.185 відносно ОСОБА_16 (Т.4 а.к.п.230,231);

– вимога адвоката ОСОБА_14 щодо сплати боргу за договором про надання правової допомоги від 16.08.2019, з додатками: актом виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, розрахунок витраченого часу про надання правової допомоги, адресована ОСОБА_16 (Т.4 а.к.п.236,237,238);

– повідомлення начальника слідчого відділу Управління СБУ у Вінницькій області ОСОБА_55 від 05.12.2019 за №5316172561нт про закриття кримінального провадження №22018020000000029 від 26.07.2018, за фактом вчинення невстановленою особою з числа слідчих Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, на підставі п.2.ч.1 ст.284 КПК України (Т.4 а.к.п.239).

V.Клопотання сторони захисту про визнання недопустимими ряду доказів наданих стороною обвинувачення

Свіє клопотання про недопустимість доказів обвинувачений мотивував тим, що вони отримані не в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України та просив визнати недопустимим:

1. Протокол за результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (абонентського номеру НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_16 ) від 18.04.2018 року.

2. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю особи ОСОБА_16 від 19.02.2018 року.

3. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю та відеоконтролю особи ОСОБА_16 від 19.02.2018 року.

4. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю особи ОСОБА_16 від 19.02.2018 року.

5. Протокол за результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (абонентського номеру НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_14 ) від 18.04.2018 року.

6. Протокол за результатами проведення візуального спостереження за особою в публічно доступному місці за ОСОБА_14 від 19.02.2018 року.

7. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю та відеоконтролю особи ОСОБА_14 від 19.02.2018 року.

8. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю особи ОСОБА_14 від 19.02.2018 року.

9. Протокол за результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (абонентського номеру НОМЕР_4 , яким користується ОСОБА_17 ) від 18.04.2018 року.

10. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю особи ОСОБА_17 від 19.02.2018 року.

11. Протокол за результатами проведення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (абонентського номеру НОМЕР_3 , яким користується ОСОБА_18 ) від 18.04.2018 року.

12. Протокол за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів аудіоконтролю особи ОСОБА_18 від 19.02.2018 року.

13. Постанова прокурора про контроль за вчиненням злочину від 01.02.2018 року.

14. Протокол огляду та вручення від 06.02.2018 року.

15. Протокол за результатами проведення контролю за вчиненням злочину від 19.02.2018 року.

VI. Мотиви суду щодо клопотання сторони захисту про недопустимість доказів

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Щодо посилання обвинуваченого на те, що у протоколі огляду та вручення від 06.02.2018 та протоколі за результатами проведення контролю за вчиненням злочину, оперативним співробітником не зазначено дату та час, коли особа, яка залучена до конфіденційного співробітництва ОСОБА_16 прибув в приміщення відповідного оперативного підрозділу для участі в НСРД – контроль за вчиненням злочину; не вказано хто конкретно з оперативних працівників чи залучених спеціалістів встановлював на дану особу спеціальне аудіо-відеоспостережне обладнання; не вказано яке конкретно обладнання для аудіо-відеоспостереження було встановлено на дану особу; не зазначено час, коли ця особа вийшла з приміщення оперативного підрозділу та маршрут її пересування для зустрічі з особою, відносно якої проводиться НСРД; не зазначено маршрут повернення даної особи після проведення НСРД до оперативного підрозділу; не вказується співробітник оперативного підрозділу, який безпосередньо знімав обладнання для відео спостереження з особи, залученої до конфіденційного співробітництва; не вказано присутніх при цих діях осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 КПК України, фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.

У статтях 103-107 КПК України передбачені загальні правила фіксації кримінального провадження, однією з форм якої являється складання протоколу, який складається із вступної, описової та заключної частини і має містити відомості передбачені ч. 3 ст. 104 КПК України.

Разом з тим, суд вважає, що досліджені в судовому засіданні протокол огляду та вручення від 06.02.2018 та протокол за результатами проведення контролю за вчиненням злочину від 19.02.2018 відображають усі обставини про хід негласних дій.

Так, у протоколі огляду та вручення від 06.02.2018 зазначено:

– місце, час проведення та назву процесуальної дії: службове приміщення УСБ України у Вінницькій області в м. Вінниця; з 08:20 год. по 09:35 год.; огляд та вручення;

– особа, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я по батькові, посада): старший оперуповноважений 2 сектору ВБКОЗ Управління СБ України у Вінницькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_56 ;

– особи, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання): 1. понятий ОСОБА_57 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_4 ; 2. понятий ОСОБА_58 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_5 ; 3. громадянин ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

– інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання: зазначені відомості відсутні, а отже така фіксація технічними засобами не здійснювалася;

– послідовність дій: відображено огляд та вручення ОСОБА_16 грошових коштів в сумі 1000 дол. США для проведення НСРД;

– отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи: оглянуто та зафіксовано номери купюр переданих ОСОБА_16 для їх подальшої ідентифікації;

– вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації: будь-які речі чи документи не вилучалися;

– спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу: протокол підписаний усіма учасниками зазначеної процесуальної дії;

– зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії: протокол підписаний без зауважень усіма учасниками процесуальної дії.

Усе зазначене, свідчить про відповідність протоколу огляду та вручення від 06.02.2018 вимогам ст.ст.103-107, ч. 1 ст. 252 КПК України.

При цьому, відомості про спеціальні технічні засоби призначені для негласного отримання інформації відповідно до п.п. 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови СБУ від 12.08.2005 № 440, належать до державної таємниці.

Аналогічно, суд вважає такими, що відповідають вимогам ст.ст.103-107, ч. 1 ст. 252 КПК України – Протокол за результатами проведення контролю за вчиненням злочину в кримінальному провадженні № 42018020000000004 від 09.01.2018 та усі інші протоколи проведення НС(Р)Д.

Також, суд враховує Постанову Верховного Суду № 464/710/18 від 10.12.2020, у якій зазначено про те, що незазначення ідентифікаційних ознак та технічних характеристик засобів фіксації, які застосовувалися при проведенні процесуальних дій не може вважатися істотним порушенням та не може свідчити про наявність підстав для визнання недопустимими зафіксованих результатів НСРД, а також Постанови Верховного Суду №234/3501/17 від 29.09.2020 та № 164/973/18 від 11.11.2020 згідно яких відомості про спеціальну апаратуру для здійснення аудіо-, відео контролю особи є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають розголошенню.

З наведених вище підстав суд не приймає доводи сторони захисту також про те, що в досліджених матеріалах не відображено технічні засоби, які були використані для проведення НСРД та відсутність постанови про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів, тим більше, що слідчим суддею Апеляційного суду Вінницької області у всіх випадках надавався дозвіл на використання відеозапису, фотографування та спеціальних технічних засобів для спостереження.

Щодо посилання обвинуваченого на те, що всі без виключення протоколи НРСД датовані 18.02.2018 та 19.02.2018, тобто складені через тривалий час після проведення негласних слідчих (розшукових) дій чим порушено вимоги ч. 1 ст. 106 та ч. 3 ст. 252 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України, протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.

Згідно ч. 3 ст. 252 КПК України, протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору.

Відповідно до п.п. 4.2-4.3Розділу ІV Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні №114/1042/516/1199/936/1687/5 від 16.11.2012, періодичність складання протоколів залежить від виду негласної слідчої (розшукової) дії, терміну її проведення (одномоментно чи упродовж часу), від доручення слідчого, прокурора, але в будь-якому випадку безпосередньо після отримання фактичних даних, які можуть використовуватись як докази для встановлення місця перебування особи, що розшукується, про кожний випадок огляду, виїмки, дослідження матеріалів про результати негласної слідчої дії тощо.

Кожний протокол про результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії з додатками не пізніше 24 годин після його складання передається прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30.01.2018 надавався дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_16 терміном до 30.03.2018 (Т. 3 а.к.п. 76-77).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2018 надавався дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_14 терміном до 06.04.2018 (Т. 3 а.к.п. 61-62).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2018 надавався дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_17 терміном до 06.04.2018 (Т. 3 а.к.п. 150-151).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06.02.2018 надавався дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_18 терміном до 06.04.2018 (Т. 3 а.к.п. 162-163).

Таким чином, складення протоколів проведених НС(Р)Д в межах строків наданих дозволів на їх проведення свідчить про дотримання ч. 1 ст. 106 КПК України та не може бути підставою для визнання їх недопустимими доказами з цієї підстави.

Крім того, суд вважає, що допущене органом досудового слідства порушення чітко визначеного кримінальним процесуальним законом строку, без сумніву порушує форму кримінального процесу, невід`ємною складовою якої є встановлені законом строки складення протоколів тих чи інших слідчих дій. Проте таке порушення не має істотного впливу на права підозрюваного, зокрема й на захист і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону внаслідок цього. Допущене порушення може впливати на оперативність досудового розслідування. Сторона захисту може висловити свої зауваження з приводу цієї НСРД та врахувати її результати під час підготовки захисту лише за умови відкриття стороною обвинувачення відповідних протоколів та додатків як доказів в порядку ст. 290 КПК, на що не впливає дотримання органом досудового розслідування строку, визначеного ч. 1 ст. 106, ч. 3 ст. 252 КПК України.

Також, суд враховує Постанову Верховного Суду № 738/329/17 від 28.01.2020, у якій зазначено про те, що недотримання строків складення протоколу після проведення НСРД, не зазначення інформації про технічні засоби фіксації не впливають на їх зміст, а отже не можуть бути визнані істотними порушеннями, які тягнуть за собою визнання відповідних доказів недопустимими.

Щодо посилання обвинуваченого на те, що протоколи НСРД були складені старшим уповноваженим 2 сектору ВБКОЗ УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_59 за результатами проведення заходів працівниками відділу ОТЗ, тобто особою, яка не проводила НСРД та не була залучена для її проведення, а також на те, що якщо процесуальну дію проводить співробітник оперативно-технічного відділу УСБУ, а протокол НСРД склав співробітник іншого підрозділу УСБУ, який дану процесуальну дію не проводив, то такий факт вказує про порушення вимог ч. 1 ст. 106 КПК України і є підставою для визнання судом отриманого доказу очевидно недопустимим, оскільки він отриманий не в порядку, передбаченому КПК України. Якщо ж даний оперативний співробітник просто залучав до участі в даній негласній слідчій (розшуковій) дії співробітників іншого оперативного підрозділу в якості спеціаліста, то всі ці процесуальні дії повинні бути відображені в протоколі про хід та результати негласної слідчої (розшукової) дії, із вказівкою прізвища, ім`я та по батькові, процесуальний статус, залучених до проведення НСРД осіб. Також в протоколі про хід та результати НСРД повинно бути вказано на процесуальні дії, які вчиняли залучені як спеціалісти співробітники інших оперативних підрозділів під час даної негласної слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

За правилами ч. 6 ст. 246 КПК України проводити НСРД має право слідчий, який здійснює досудове розслідування кримінального правопорушення, або за його дорученням – уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

В матеріалах кримінального провадження мітиться доручення Прокурора відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 від 30.01.2018 № 17/7-227т у якому він просив заступника начальника спец підрозділу БКОЗ управління СБ України у Вінницькій області підполковника ОСОБА_60 доручити ввіреним тому працівникам проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_16 згідно ухвали апеляційного суду Вінницької області (Т. 3 а.к.п. 77). Аналогічні доручення були видані і на проведення НС(Р)Д стосовно ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 (Т. 3 а.к.п. 56-57) та виконання постанови про контроль за вчиненням злочину (Т. 3 а.к.п. 170).

Суд звертає увагу, що приписами ч. 3 ст. 41 КПК України передбачено, що доручення слідчого, дізнавача, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов`язковими для виконання оперативним підрозділом.

Таким чином, проведення НСРД у кримінальному провадженні належить до повноважень відповідних оперативних підрозділів, які за дорученням відповідного суб`єкта (слідчого чи прокурора) забезпечують їх проведення. Причому під час виконання доручень слідчого, дізнавача, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого.

Як вбачається із досліджених судом протоколів НС(Р)Д вони були складені та підписані оперуповноваженим 2 сектору ВБКОЗ УСБУ у Вінницькій області старшим лейтенантом ОСОБА_61 за результатом відтворення та опрацювання отриманих матеріалів за результатами проведення відділом оперативного документування Управління СБ України у Вінницькій області заходів аудіо- та відео контролю особи.

Як вказувалося судом вище, доручення працівникам ВБКОЗ УСБУ у Вінницькій області проведення негласних слідчих (розшукових) дій у даному кримінальному провадженні відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до положень Розділу ІV Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні №114/1042/516/1199/936/1687/5 від 16.11.2012, протокол про хід і результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії (або її етапів) складається слідчим, якщо вона проводиться за його безпосередньої участі, в інших випадках – уповноваженим працівником оперативного підрозділу, і повинен відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження.

Періодичність складання протоколів залежить від виду негласної слідчої (розшукової) дії, терміну її проведення (одномоментно чи упродовж часу), від доручення слідчого, прокурора, але в будь-якому випадку безпосередньо після отримання фактичних даних, які можуть використовуватись як докази для встановлення місця перебування особи, що розшукується, про кожний випадок огляду, виїмки, дослідження матеріалів про результати негласної слідчої дії тощо.

Конкретний виконавець щодо складання протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії визначається керівником уповноваженого оперативного підрозділу, який проводив такі дії на підставі доручення слідчого, прокурора.

У разі залучення до проведення негласної слідчої (розшукової) дії декількох оперативних підрозділів складання протоколу покладається на підрозділ, визначений керівником органу як основний (п.п. 4.1-4.2, 4.5-4.6 Інструкції).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що складення оперуповноваженим 2 сектору ВБКОЗ УСБУ у Вінницькій області старшим лейтенантом ОСОБА_61 протоколів НС(Р)Д за результатом відтворення та опрацювання отриманих матеріалів за результатами проведення відділом оперативного документування Управління СБ України у Вінницькій області заходів аудіо- та відео контролю особи відповідає вимогам чинного порядку проведення таких слідчих дій та вимогам КПК України.

З урахуванням зазначених вище норм КПК України та Інструкції суд не встановив порушень щодо залучення на досудовому слідстві у даному кримінальному провадженні старшого уповноваженого 2 сектору ВБКОЗ УСБ України у Вінницькій області ОСОБА_62 для проведення НС(Р)Д, а тому аргументи сторони захисту про протилежне є необґрунтованими.

Щодо посилання обвинуваченого на те, що використані для складання протоколів DVD-R диски, на які посилається оперативний співробітник ОСОБА_63 мають незрозуміле походження та не зрозуміло яким чином він їх отримав, а також те, що DVD-R диск № 3033т від 19.02.2018 використовується для складання протоколів різних негласних слідчих (розшукових) дій, які є окремими процесуальними діями.

Відповідно до положень ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, в тому числі, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

Таким чином, ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.

Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Отже, один і той же електронний документ може існувати на різних носіях, як і декілька електронних документів можуть знаходиться на одному і тому ж носієві.

У цьому провадженні як додаток до протоколів НСРД долучено два DVD+R диска № 3289 від 16.04.2018 та № 3033 від 19.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 75, 158), а також Micro-SD, як додаток до протоколу затримання (Т. 4 а.к.п. 21).

У зв`язку з вищевикладеним, наявні на вказаних носіях електронні документи, що досліджувалися в судовому засіданні відповідають вимогам ст. 99 КПК України, а тому не можуть визнаватися недопустимими з підстави, що вони знаходяться не на окремих носіях.

Щодо посилання обвинуваченого на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості що ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які залучені до проведення негласних слідчих (розшукових) дій на конфіденційній основі, не мають допуску до державної таємниці і що такого допуску не мають, також, залучені поняті ОСОБА_64 та ОСОБА_65 , які присутні під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії – протоколу огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_16 .

Відповідно до ч. 1 ст. 246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК України, за рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

При цьому, вимог щодо залучення до участі в проведенні НСРД лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці, кримінальний процесуальний закон не містить.

До такого ж висновку прийшов і Верховний Суд у постанові № 700/361/17 від 05.05.2020.

Відповідно до ст.ст. 246, 271 КПК України, контроль за вчинення злочину є окремим різновидом негласних слідчих (розшукових) дій. Отже, у контексті ч. 6 ст. 246 КПК України ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_64 та ОСОБА_65 є іншими особами, які можуть залучатися до проведення НСРД.

Щодо твердження обвинуваченого про наявність в діях органів досудового розслідування ознак провокації.

Суд у цій справі звертає увагу на те, що за змістом статей 246, 271 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

Відповідно до положень ст. 271 КПК України, контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов`язаний, зокрема, викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.

В даному випадку, з постанови прокурора про контроль за вчинення злочину від 01.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 171-172) слідує, що у ній зазначено про відсутність провокування, в тому числі обвинуваченого, на вчинення злочину, оскільки прокурор виходив з тієї інформації, що ОСОБА_14 за твердженням ОСОБА_16 неодноразово висував вимогу щодо надання неправомірної вигоди.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів із контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, якого вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Зазначені положення процесуального закону узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях розробив ряд критеріїв для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів – змістовний та процесуальний критерії.

При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним – наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Так, для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і чи була суттєвою ймовірність вчинення нею злочину.

Отже, згідно з практикою ЄСПЛ застосування особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів – саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу про схильність особи до вчинення злочину.

При цьому, згідно з рекомендаціями ЄСПЛ з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим для свого захисту «процесуальний критерій провокації» (п.п. 37, 54 рішення у справі «Баннікова проти Росії» від 04.11.2010, заява № 18757/06).

Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти – працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання – не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив», провокуючи її скоїти правопорушення, яке би вона в іншому випадку не вчинила, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне переслідування.

Для того, щоб встановити, чи було розслідування «суто пасивним» слід вивчити мотиви, що виправдовували операцію проникнення і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, Суд встановлює, чи були об`єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення.

Перевіривши доводи сторони захисту щодо провокації злочину з урахуванням зазначених критеріїв, суд дійшов висновку, що встановлені обставини свідчать про відсутність ознак підбурювання обвинуваченого до вчинення злочину.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_16 за власною ініціативою звернувся до правоохоронців, і в подальшому він та ОСОБА_17 на добровільних засадах були залучені до НСРД (Т.5 а.к.п.52,53), а документування злочинної діяльності здійснювалося під судовим контролем та прокурорським наглядом.

Крім того, з досліджених протоколів НС(Р)Д з додатками до них, вбачається, що ОСОБА_16 не здійснював жодного впливу на ОСОБА_14 , провокуючи того яким-небудь чином. Контакти зазначених осіб відбувалися за обопільною згодою. Характер зафіксованих розмов свідчить про те, що ОСОБА_14 активно їх підтримував, вказував про контакти із слідчим та прокурором, а також називав відповідні суми. Самі гроші він отримав одразу, не відмовляючись від них, а ОСОБА_16 , в свою чергу, про них самий не нагадував, що свідчить про відсутність у конкретній ситуації провокації злочину з боку правоохоронних органів.

Таким чином, проведені у цій справі негласні слідчі (розшукові) дії не призвели до підбурювання через призму прецедентної практики ЄСПЛ стосовно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо твердження обвинуваченого про порушення органом досудового розслідування положень ч. 5 ст. 258 КПК України.

Як було встановлено в судовому засіданні, під час проведення НС(Р)Д обвинувачений ОСОБА_14 був адвокатом та захисником обвинуваченого у кримінальному провадженні №12016020360000050 ОСОБА_16 .

Відповідно до ч. 5 ст. 258 КПК України, втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим заборонене.

Також, заборона втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом є однією із гарантій адвокатської діяльності (п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Разом з тим, посилання сторони захисту на незаконне втручання органом досудового розслідування у приватне спілкування адвоката з клієнтом не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, по-перше, НС(Р)Д відбувалося на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області (Т. 3 а.к.п. 61-62, 78-79, 150-151, 162-163), по-друге, проведення вказаної слідчої дії відбувалося з приводу заяви самого клієнта про вчинення його адвокатом злочину, а не з приводу тактики захисту у кримінальному провадженні №12016020360000050, по-третє, в подальшому 06.02.2018 ОСОБА_16 надав заяву у якій звільнив адвоката ОСОБА_14 від його обов`язків зберігати адвокатську таємницю в частині відомостей, що стали йому відомі у зв`язку з наданням правової допомоги та захисту у кримінальному провадженні (Т. 3 а.к.п. 182). Хоча суд і враховує, що в судовому засіданні обвинувачений заперечував отримання вказаної заяви від ОСОБА_16 . Однак в сукупності з вищевказаним суд не вбачає підстав для визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок аудіо-відеоконтролю потерпілого та обвинуваченого.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі “Тейксейра де Кастро проти Португалії” від 09.06.1998 року, п. 54 рішення у справі “Шабельник проти України” від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла, тощо.

Ці висновки ЄСПЛ повністю узгоджуються з законодавством України, яке передбачає, що збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, та у спосіб, передбачений законом.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що усі надані стороною обвинувачення суду докази є належними та допустимими.

Таким чином, аналізуючи всі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та обставин, встановлених на їх підставі, лише через суперечність версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).

Таким чином, суди повинні ретельно перевіряти доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_14 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом обману та підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.

VII. Мотиви суду щодо доведеності поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_14 кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України

У диспозиції ч. 1 ст. 190 КК України міститься визначення шахрайства як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою.

Обманом є повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин, що застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього.

Згідно судової практики особливістю шахрайства вважається те, що особа, яку зазвичай позначають як потерпілого (це власник або особа, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно) і воля якої сфальсифікована обманом чи зловживанням довірою, бере безпосередню участь у передачі майна чи права на нього. Для кваліфікації скоєного як шахрайства не має значення рівень витонченості обману, ступінь обачності або, навпаки, легковажності потерпілого. Важливо лише, щоб у конкретній ситуації потерпілий не усвідомлював факту застосування щодо нього обману (зловживання довірою), щоб обманні дії винного були ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном (правом на нього). Обов`язковою ознакою шахрайства визнається вже згадувана добровільність передачі майна чи права на нього; щоправда така добровільність має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв`язок (Постанова Верховного Суду України № 5-250кс(15)16 від 24.11.2016).

У даному провадженні, суд вважає доведеним, що ОСОБА_14 , який згідно рішення № 5 від 14.10.2004 Вінницької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, є адвокатом, та якому видано свідоцтво № 417 від 14.10.2004 про право на заняття адвокатською діяльністю, у 2017-2018 роках надавав послуги по захисту ОСОБА_16 у кримінальному провадженні № 12016020360000050 за ч. 3 ст. 185 КК України, обвинувальний акт у якому перебував на розгляді Шаргородського районного суду Вінницької області.

Вказана обставина підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (Т. 3 а.к.п. 183), дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 30.06.2017 року (Т.4 а.к.п.220), договором про надання правової допомоги від 06.11.2017 (Т.4 а.к.п.224), ухвалами Шаргородського районного суду Вінницької області від 31.08.2017 та 29.11.2017 року (Т.4 а.к.п.221-223;227-229), а також протоколами НСРД з аудіо-та відеозаписами до них (Т. 3 а.к.п. 75, 81-140, 152-158, 164-169).

Також, належними та допустимим доказами встановлено те, що ОСОБА_14 06.02.2018 близько 16:00 год., перебуваючи в автомобілі поряд із будівлею Шаргородського відділення поліції Жмеринського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області за адресою: вул. Героїв Майдану, 296, м. Шаргород, Вінницька область, одержав від ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 1000 доларів США, що становить згідно офіційного курсу НБУ 27742,4 грн.

Вказана обставина не заперечувалася учасниками кримінального провадження та підтверджується протоколом НСРД з відеозаписом до нього (Т. 3 а.к.п. 180-181), протоколом огляду предметів та документів від 07.02.2018 з фототаблицями до нього (Т. 3 а.к.п. 186-199), постановою про визнання речовими доказами та передачу їх на відповідальне зберігання від 07.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 200-201), висновком експерта № 78 від 23.02.2018 (Т. 3 а.к.п. 213-218).

Сторона обвинувачення стверджувала про те, що кошти в сумі 1000 доларів США були отримані обвинуваченим внаслідок злочинного умислу на їх заволодіння шляхом обману та зловживання довірою через схилення ОСОБА_16 до замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, який виник у нього під час надання правової допомоги ОСОБА_16 . Тобто, ОСОБА_14 , діючи умисно, маючи умисел на заволодіння зазначеними грошима, шляхом обману, з метою виникнення у ОСОБА_16 впевненості у необхідності передачі грошей слідчому та прокурору, однак які фактично передавати на меті не мав, повідомив про необхідність досягнення домовленості з даними службовими особами з метою прийняття ними рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_17 (не притягнення того до кримінальної відповідальності) та надання їм коштів – 1000 доларів США в якості неправомірної вигоди.

В свою чергу, сторона захисту стверджувала, що кошти в сумі 1000 доларів США, які ОСОБА_14 отримав у ОСОБА_16 06.02.2018 були неофіційною винагородою ОСОБА_14 як захисника, про яку вони домовилися ще раніше.

Суд, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, вважає, що вони у своїй сукупності дають можливість прийти до безсумнівного висновку про те, що умисел обвинуваченого був спрямований саме на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_16 шляхом обману.

Так, із протоколів НСРД з аудіо-та відеозаписами до них вбачається, що між обвинуваченим та потерпілим відбувалися розмови щодо питання домовленостей із слідчим та прокурором на те, щоб у кримінальному провадженні у якому обвинувачувався ОСОБА_16 як співучасника не було залучено ОСОБА_17 , який проходив у справі в якості свідка.

Під час вказаного обговорення, ОСОБА_14 зверталася увага ОСОБА_16 про те, що ним уже обговорювалося це питання із слідчим та прокурором, при цьому обвинуваченим вказувалися конкретні суми грошових коштів, які були предметом домовленості.

Зокрема, з розмови, яка відбулася між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 30.01.2018 слідує, що ОСОБА_14 повідомив останнього про те, що зустрівся та домовився із слідчим та прокурором ОСОБА_66 (який приймає рішення) про 1000 дол. США, якими він розпоряджається. Сказав, що цю суму дає ОСОБА_16 щоб не було неприємностей (Т. 3 а.к.п. 82)

Також, він повідомив ОСОБА_16 , що до Нового Року він спілкувався із слідчим і сказав, що дає 500-600 доларів на двох. Все буде йому коштувати 1000 доларів на всіх. Собі він візьме 200 доларів (Т. 3 а.к.п. 84).

Крім того, ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_16 про те, що він зустрічався окремо і зі слідчим, і з прокурором, пояснив їм ситуацію і обіцяв посприяти. І така от сума винагороди (Т. 3 а.к.п. 87).

Протоколом НС(Р)Д та аудіо-відеоматеріалами до нього зафіксовано також наступний діалог між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 :

– ОСОБА_14 : І всі бояться. У вас там, може, легше вирішується. Розумієш? Тут всі бояться за свою репутацію, один оглядається на іншого.

– ОСОБА_16 : Прокурора не обділіть.

– ОСОБА_14 : Прокурор нормально ставиться (Т. 3 а.к.п. 101).

Усе наведене вище в сукупності, свідчить, що грошові кошти ОСОБА_14 отримав у ОСОБА_16 саме у зв`язку з їх домовленістю про вплив ОСОБА_14 на слідчого та прокурора для прийняття ними рішення про не притягнення ОСОБА_17 до кримінальної відповідальності, а не як винагороду за здійснення захисту ОСОБА_16 .

Разом з тим, докази того, що обвинувачений дійсно досягав яких-небудь домовленостей із слідчим та(або) прокурором щодо надання їм неправомірної вигоди від ОСОБА_16 матеріали кримінального провадження не містять.

Крім того, ОСОБА_14 , отримавши від ОСОБА_16 1000 доларів США та перебуваючи в м. Шаргород в цей же день не передав їх слідчому та(або) прокурору, а повернувся на територію Літинського району, де він проживає, та на під`їзді до смт Літин був затриманий, що також свідчить про його намір присвоїти вказані кошти собі.

Таким чином, ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_16 неправдиві відомості про існування домовленостей із слідчим та прокурором про те, що вони за грошові кошти посприяють у вирішенні питання про не притягнення ОСОБА_17 до кримінальної відповідальності, з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності передачі йому 1000 доларів США.

При цьому, судом враховано, що ОСОБА_16 не усвідомлював факту застосування щодо нього обману, оскільки був упевнений, що надає ОСОБА_14 для передачі відповідним службовим особам саме неправомірну вигоду.

Вказана обставина підтверджується його заявою від 04.01.2018, яка адресована заступнику начальника УСБУ у Вінницькій області та у якій він із самого початку повідомляє правоохоронні органи про те, що адвокат ОСОБА_14 сказав про необхідність передачі ним слідчому ОСОБА_18 1000 доларів США за те, щоб він не притягував його знайомого ОСОБА_29 до кримінальної відповідальності по його справі як співучасника вчиненого ним злочину (Т. 3 а.к.п. 65).

У зв`язку з викладеним, суд погоджується із кваліфікацією дій ОСОБА_14 за ч. 1 ст. 190 КК України (в редакції яка діяла станом на 06.02.2018) та вважає доведеним, що він заволодів чужим майном шляхом обману.

VIII. Мотиви суду щодо доведеності поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_14 кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво», дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи матеріальні цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати не за ст. 368 КК, а за відповідними частинами статей 190 і 364 КК як шахрайство та зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності до того підстав – і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на давання хабара.

Тобто, слід мати на увазі, що в тому разі якщо завдяки обману винуватий викликає бажання в особи вчинити кримінально-протиправне діяння, вчинення якого вона вважає для себе у даній ситуації вигідним, то його діяння необхідно розглядати в аспекті положень інституту співучасті. Обдурюючи іншу особу, винуватий схиляє її до вчинення кримінально-правового діяння і в такий спосіб виконує роль підбурювача до злочину. Те, що сам винуватий достеменно знає (не може не знати), що злочин не буде закінчений, оскільки обманюючи особу, він завчасно робить неможливим доведення злочину до кінця, значення не має. Замах на злочин – це теж самостійний вид незакінченого злочину і підбурювання до вчинення замаху на злочин, коли для самого підбурювача є той факт, що злочин, хоч і не буде доведено до кінця, жодним чином не виключає ні факту підбурювання, ні кримінальної відповідальності за такі дії.

Наведені судження у своїй сукупності узгоджуються з напрацьованою судовою практикою, висновками касаційного суду, які містяться в ухвалах, і позицією Пленуму Верховного Суду України, висловленою в постановах від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» і від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (Постанова Верховного Суду України № 5-3кс15 від 26.03.2015).

Відповідно до ч. 4 ст. 27 КК України, підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, у своїй постанові № 51-3194км19 від 18.01.2021, Верховний Суд зробив висновок про те, що у разі кваліфікації дій особи як підбурювання до закінченого замаху на вчинення злочину суди мають на підставі дослідження всієї сукупності доказів та оцінки всіх доречних фактичних обставин кримінального провадження зробити належними чином мотивований висновок про те, що дії обвинуваченого за своїм характером об`єктивно були спрямовані саме на збудження в іншої особи бажання або на зміцнення рішучості й наміру вчинити злочин. З суб`єктивної сторони підбурювач має усвідомлювати, що саме його дії мають схилити до вчинення злочину особу, яка до цього або не мала наміру його вчинити, або окрім висловлення наміру не мала рішучості такий намір реалізувати.

Разом з тим, усі можливі досліджені у цій справі докази не дають можливості визначити того хто саме був ініціатором питання замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі.

В свою чергу, із усіх досліджених в судовому засіданні протоколів НСРД з аудіо- та відеофіксацією вбачається, що між потерпілим та обвинуваченим жодного разу не заходила розмова про те, що саме останній підводив ОСОБА_16 до необхідності дачі хабара слідчому та(або) прокурору. Зафіксовані між ними розмови стосуються лише того, що вказане питання уже давно було вирішене. І стверджувати про те, що ОСОБА_14 намагався схилити (підбурити) ОСОБА_16 до дачі неправомірної вигоди службовим особам, а не просто скористався бажанням того у такий спосіб вирішити питання покращення свого становища як обвинуваченого в порушеному відносно нього кримінальному провадженні, у суду жодних підстав не має.

Зафіксованими розмовами ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 підтверджується лише та обставина, що ОСОБА_14 , як уже зазначалося, обманюючи ОСОБА_16 справив у того враження про можливість впливу на слідчого та прокурора для прийняття ними рішення про не притягнення ОСОБА_17 до кримінальної відповідальності.

Твердження ж обвинувального акту про те, що ОСОБА_14 повідомив ОСОБА_16 саме про необхідність досягнення домовленості із слідчим та прокурором з метою прийняття ними рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_17 та надання їм таких коштів в якості неправомірної вигоди, нічим не підтверджуються.

Сторона обвинувачення не змогла забезпечити явку до суду потерпілого та свідка ОСОБА_17 , які б могли дати свідчення про те, які саме дії ОСОБА_14 сприяли передачі йому коштів як хабара, чи були вони активними, якщо так, то у якій мірі.

Підбурювання – це завжди активні дії, які впливають на інших співучасників і за допомогою яких підбурювач породжує у них (найчастіше у виконавця) рішучість і бажання вчинити злочин. Важливо, що підбурювач породжує інших учасників умисел на вчинення конкретного злочину. Причому підбурюванню притаманне те, що ці дії не пригнічують волю підбурюваного (при погрозах насильством чи фізичному насильстві) і не фальсифікують її (при спонуканні до злочину шляхом омани). Остаточне рішення вчинити злочин належить особі, яку підбурюють, але бажання (умисел) вчинити його породжує в ній саме підбурювач.

Відповідно до п.п. 18-19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” слідує, що при розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч. 1 ст. 62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості та підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором.

Визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини обвинувальним вироком суду.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшов підтвердження факт вчинення ОСОБА_14 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, тобто, підбурювання до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.

Досліджені судом докази не дають можливість прийти до безсумнівного висновку про вчинення обвинуваченим ОСОБА_14 вказаного кримінального правопорушення і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви суд тлумачить на користь обвинуваченого, тому він підлягає визнанню невинуватим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані – недоведеність вини означає доведеність невинуватості, а тому суд приходить до остаточного висновку, що обвинуваченого ОСОБА_14 слід визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України у зв`язку з не доведенням, що в його діянні є склад вказаного кримінального правопорушення.

IХ. Мотиви призначення покарання:

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_14 покарання в межах доведеного обвинувачення за ч. 1 ст. 190 КК України (в редакції Закону, яка діяла станом на 06.02.2018), суд керується вимогами ст.ст. 65 – 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Зокрема, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно із ст. 12 КК України є кримінальним проступком, особу винного, який раніше не судимий (Т. 3 а.к.п. 184, Т.5 а.к.п. 44), по місцю проживання характеризується позитивно (Т.5 а.к.п. 46), за час здійснення адвокатської діяльності зарекомендував себе теж з позитивної сторони (Т.5 а.к.п.49), на обліку у лікаря психіатра та нарколога під наглядом не перебуває (Т.5 а.к.п. 45,48).

Обставин, що б пом`якшували чи обтяжували покарання обвинуваченому ОСОБА_14 судом не встановлено.

Враховуючи всі обставини справи в їх сукупності, ставлення обвинуваченого ОСОБА_14 до вчиненого, а також враховуючи те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, суд приходить до висновку про необхідність призначення йому покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 190 КК України (в редакції закону який діяв на час вчинення злочину 06 лютого 2018 року).

Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, яке інкриміноване ОСОБА_14 , відноситься до кримінальних проступків, за який найбільш суворим видом покарання є обмеження волі на строк до трьох років.

Дане кримінальне правопорушення ОСОБА_14 вчинив 06.02.2018. Таким чином, на даний час, передбачений законом строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення сплинув.

Відповідно до ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Судом в судовому засіданні роз`яснювалося обвинуваченому право клопотати про закриття кримінального провадження відносно нього за ч. 1 ст. 190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Разом з тим, ОСОБА_14 заперечував проти закриття кримінального провадження з цієї підстави у зв`язку з чим судом проведено судове провадження в повному обсязі в загальному порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Верховний Суд у своїй постанові № 51-846км18 від 09.04.2019 виклав правову позицію згідно якої, звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до ст. 49 КК. Зокрема у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях особи складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та ч. 5 ст. 74 вказаного Кодексу.

Таким чином, на підставі викладеного суд вважає правильним звільнити ОСОБА_67 від покарання призначеного йому за ч. 1 ст. 190 КК України (в редакції Закону, яка діяла станом на 06.02.2018) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.

У зв`язку з прийняття даного рішення, слід припинити щодо нього дію запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання обраного згідно ухвали Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02.12.2019.

Х. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Судові витрати в сумі 2860 грн за проведення судової технічної експертизи документів слід стягнути з ОСОБА_14 на користь держави у відповідності до ч. 2 ст. 124 КПК України.

Речові докази, а саме:

– грошові кошти у іноземній валюті на загальну суму 1000 доларів США, а саме 20 купюр номіналом 50 доларів США з наступними серійними номерами: JL46395001A, IB73775254A, ML08223781B, MG60467590A, AA21938369A, JB14119190A, JL05332330A, ME02292834, JE34219826A, MK15301373A, MK18943239A, MK42117350A, D33087130A, MI14779767A, MI20830208A, MB08064112A, ML02091135A, MG14027094A, AB21536902A, AG31918848A слід повернути потерпілому, знявши з них арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області № 127/2802/18 від 12.02.2018.

Також, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області № 127/4043/18 від 26.02.2018 у даному кримінальному провадженні було накладено арешт на майно ОСОБА_14 , а саме транспортний засіб – легковий автомобіль марки Volkswagen Passat, 2008 року випуску, номер кузову НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 .

Вказаний арешт на підставі ч. 4 ст. 174 КПК України підлягає скасуванню.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 373-376 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_14 визнати невинуватим в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК України, та виправдати у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення.

ОСОБА_14 визнати винним в скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (в редакції Закону, яка діяла станом на 06.02.2018) та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_14 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання застосований до ОСОБА_14 – скасувати.

Стягнути з ОСОБА_14 на користь держави процесуальні витрати пов`язанні з проведеною судовою технічною експертизою документів в сумі 2860 гривень.

Речові докази, а саме:

– мобільний телефон марки «Nokia», ІМЕІ: НОМЕР_5 , із сім-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» із абонентським номером НОМЕР_2 ; банківську картку «ПриватБанк» – НОМЕР_6 ; банківську картку «ОщадБанк» – НОМЕР_7 ; банківську картку «ОщадБанк» – НОМЕР_8 , які поміщені до паперового конверту (пакет №1 до протоколу огляду предметів і документів від 07.02.2018) з відтиском круглої печатки «Для пакетів №6 УСБУ у Вінницькій області» та підписом слідчого ОСОБА_46 та зберігаються у кімнаті речових доказів УСБУ у Вінницькій області та грошові кошти у вигляді іноземної валюти на суму 60 євро, зараховані на рахунок № НОМЕР_11 , відкритий в АБ «Укргазбанк», грошові кошти у вигляді національної валюти України на суму 516 гривень, зараховані на депозитний рахунок розпорядників коштів державного бюджету №37310015000085, який відкритий в Головному управлінні державної казначейської служби України у Вінницькій області Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області, – повернути ОСОБА_14 , знявши з них арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області №127/2802/18 від 12.02.2018;

– грошові кошти у іноземній валюті на загальну суму 1000 доларів США, а саме 20 купюр номіналом 50 доларів США з наступними серійними номерами: JL46395001A, IB73775254A, ML08223781B, MG60467590A, AA21938369A, JB14119190A, JL05332330A, ME02292834, JE34219826A, MK15301373A, MK18943239A, MK42117350A, D33087130A, MI14779767A, MI20830208A, MB08064112A, ML02091135A, MG14027094A, AB21536902A, AG31918848A слід повернути ОСОБА_16 , знявши з них арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області №127/2802/18 від 12.02.2018.

Зняти арешт з транспортного засобу, що належить ОСОБА_14 – легкового автомобіля марки Volkswagen Passat, 2008 року випуску, номер кузову НОМЕР_9 , державний номерний знак НОМЕР_10 , накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області № 127/4043/18 від 26.02.2018.

Цивільний позов не заявлявся.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Related Posts: