Дарування боржником спірного майна на користь родича є ознакою того, що спірне майно залишилось у сім’ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про його недобросовісну поведінку та намагання уникнути відповідальності за рахунок спірного майна.
08 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – державний нотаріус
Третьої вінницької державної нотаріальної контори, про визнання правочину недійсним та про скасування рішення про державну реєстрацію.
Суди встановили, що 11 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено
договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу у борг кошти на один рік, відповідач зобов’язався повернути вказану суму у визначений у договорі строк. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_2 надано розписку.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2021 року (справа No 127/28125/20), задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
За зазначеним рішенням відкрито виконавче провадження. Станом на час
ухвалення судом першої інстанції рішення, виконавчий лист перебував на примусовому виконанні, борг відповідачем перед позивачем не погашено.
Після настання строку виконання грошового зобов’язання за договором позики відповідач подарував за договором дарування, який посвідчено цього ж дня
державним нотаріусом, належну йому на праві власності квартиру своєму сину
ОСОБА_3, за яким в подальшому зареєстровано право власності на нерухоме майно.
Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_2 залишився зареєстрованим та продовжив проживати у спірній квартирі.
Заочним рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного
суду, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін з огляду на таке.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних
обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання
зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки
не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину
внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після настання строку виконання
зобов’язань за договором позики від 11 січня 2018 року; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредитором.
На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах, (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року No 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року No 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року No 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання із погашення заборгованості
перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак
фраудаторного правочину.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
На момент здійснення відчуження ОСОБА_2 спірної квартири зобов’язання за договором позики, укладеним останнім із позивачем, вважалося простроченим,
його належне виконання не відбулося, про що свідчить судове рішення простягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості.
Крім того, ОСОБА_2 подарував спірну квартиру на користь свого сина, тобто спірне майно залишилось у сім’ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 та намагання уникнути
відповідальності за рахунок спірного майна.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям
відповідати не може.
Оспорюваний договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення позову ОСОБА_1.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі No 127/13995/21 (провадження No 61-989св23) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/109547239.