Припинення трудового договору у зв’язку з відсутністю працівника на роботі понад чотири місяці поспіль (п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) можливе лише за умови одночасного дотримання двох обов’язкових умов: фактичної відсутності на робочому місці та відсутності у роботодавця інформації про причини такої відсутності. Якщо працівник перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, наданій на період дії воєнного стану, роботодавець є обізнаним про причини його відсутності, що робить звільнення за цією підставою незаконним
09 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він працював в університеті на посадах інженера та електромонтера (за сумісництвом).
У жовтні 2023 року його було звільнено на підставі п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки він скористався правом на відпустку без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану, про що подавав відповідні заяви, які були реалізовані наказами роботодавця.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, визнав неправомірним та скасував наказ відповідача про звільнення позивача та поновив його на роботі, в іншій частині позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що на час звільнення позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період воєнного стану, а тому його звільнення з підстав, визначених п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, було незаконним.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначив про те, що для припинення дії трудового договору за п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України необхідно довести не лише факт відсутності працівника понад чотири місяці підряд, а й відсутність у роботодавця відомостей про причини такої неявки.
Суди встановили, що позивач подавав заяви про надання відпусток без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану (від 28.03.2022 та 29.07.2022), а університет видав відповідні накази про надання таких відпусток. Це свідчить про те, що роботодавець був достеменно обізнаний про причини відсутності працівника. Відпустка на період воєнного стану триває до його припинення або скасування. Оскільки воєнний стан не припинявся, а доказів відкликання працівника з відпустки роботодавець не надав, працівник вважається таким, що перебуває у відпустці.
Верховний Суд акцентував, що підставу для припинення договору за п. 8 -3 ч. 1 ст. 36 КЗпП не слід ототожнювати зі звільненням за прогул (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП), де ключовим є фактор поважності причин. У випадку з п. 8-3 ст. 36 КЗпП визначальним є саме факт неповідомлення роботодавця про причини відсутності.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 635/12429/23 (провадження № 61-1854св25) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/128780659.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.