Доставлення до ТЦК без поліції кваліфікували як викрадення людини: в Одесі затвердили угоду з офіцером

Приморський районний суд Одеси 28 вересня 2026 року затвердив угоду про визнання винуватості з офіцером мобілізаційного відділення ТЦК та СП і визнав його винним у незаконному позбавленні волі та викраденні людини (ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України). У формулюванні обвинувачення, з яким погодилися сторони і яке затвердив суд, прямо зазначено: група оповіщення діяла без працівників поліції, хоча саме поліція уповноважена здійснювати адміністративне затримання й доставлення осіб до ТЦК.

Покарання — два роки позбавлення волі, замінені двома роками службового обмеження з відрахуванням 10 % грошового забезпечення.

Вирок не набрав законної сили і може бути оскаржений до апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Що інкримінували офіцеру

За обвинувальним актом, 2 травня 2026 року близько 19:05 офіцер разом із трьома іншими військовослужбовцями ТЦК у складі групи оповіщення помітив на вулиці в Одесі чоловіка. Особу чоловіка не встановили, його даних не з’ясували і не перевірили, чи є передбачені законом підстави для затримання чи примусового доставлення.

Коли чоловік забіг до під’їзду багатоквартирного будинку, офіцер наздогнав його. Чоловік тримався за металеві поручні сходів. Інший військовослужбовець розпилив йому в обличчя засіб сльозоточивої дії, після чого чоловік, за текстом обвинувачення, почав задихатися й опинився в безпорадному стані. Його відтягли від поручнів і силоміць посадили у службовий Renault Master. Дорогою двоє інших учасників групи завдали йому ударів у тулуб, зокрема ногою, вимагаючи назвати персональні дані. О 19:11 чоловіка доставили до ТЦК.

Самому офіцерові не інкримінували нанесення ударів: за обвинуваченням, він контролював обстановку, не допускав втручання сторонніх і перебував в автомобілі під час переміщення потерпілого.

Яку кваліфікацію затвердив суд

Дії офіцера кваліфіковано як незаконне позбавлення волі та викрадення людини, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, вчинене групою осіб без попередньої змови (ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК). Кваліфікуючою ознакою частини другої статті 146 КК тут є саме заподіяння фізичних страждань; вчинення злочину групою осіб без попередньої змови цієї частини статті не утворює.

У формулюванні обвинувачення наведено і нормативну позицію: відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (постанова КМУ від 16 травня 2024 року № 560), у разі виявлення порушення правил військового обліку старший групи оповіщення пропонує особі прослідувати до ТЦК і вручає повістку, а в разі відмови складається акт. Права застосовувати фізичний примус і затримувати осіб у членів групи, за текстом обвинувачення, не було.

Угода і покарання

Угоду прокурор і обвинувачений уклали 24 серпня 2026 року; потерпілий дав письмову згоду на її укладення. Обвинувачений беззастережно визнав винуватість; суд урахував як пом’якшувальні обставини щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, обтяжувальних не встановив.

Призначене покарання — два роки позбавлення волі — на підставі ч. 1 ст. 58 КК замінено службовим обмеженням для військовослужбовців на той самий строк із відрахуванням 10 % грошового забезпечення в дохід держави. Під час відбування цього покарання засудженого не можуть підвищити за посадою чи у званні. Цілодобовий домашній арешт, обраний слідчим суддею Пересипського районного суду Одеси, скасовано. Цивільний позов у справі не заявлявся.

Що це означає для захисту

Обставини, викладені у вироку, є формулюванням обвинувачення, з яким погодилися сторони угоди; суд у такому провадженні не досліджує докази в загальному порядку, а перевіряє добровільність і законність угоди. Водночас це обвинувальний вирок, у якому держава в особі прокурора і суду визнала, що:

  • перебування у складі групи оповіщення саме по собі не надає військовослужбовцям ТЦК права затримувати особу і застосовувати до неї силу;
  • адміністративне затримання й доставлення до ТЦК — повноваження поліції;
  • примусове переміщення людини до ТЦК без законних підстав може кваліфікуватися не як службове порушення, а як злочин проти волі особи за статтею 146 КК.

Для адвокатів, які представляють потерпілих від таких дій, вирок — практичний приклад кваліфікації, на який можна посилатися в заявах про кримінальне правопорушення та під час оскарження бездіяльності слідства.

Справа щодо інших трьох військовослужбовців, які, за текстом обвинувачення, застосовували сльозоточивий засіб і били потерпілого, у цьому вироку не вирішувалася.

Читайте також на ADVOKAT POST

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.