Дитина у медичних правовідносинах: адвокат Вікторія Валах

Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Дитина у медичних правовідносинах”, Валах Вікторія, адвокат, кандидат юридичних наук, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, член Комітету з сімейного права НААУ, розповіла про добровільну інформовану згоду на медичне втручання та згоду дитини-пацієнта на медичне втручання.

Діти – це особливі суб’єкти правовідносин і зокрема медичних.

Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше (ст.1 Конвенції про права дитини, ст.1 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Дитина – пацієнт – фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою або якій така допомога надається (ч.1.ст.3 Основ законодавства України про охорону здоров’я).

У будь – якій медичній документації стосовно дитини – пацієнта і взагалі пацієнта, повинна бути добровільна інформована згода на медичне втручання. Така згода має наступні кваліфікуючі ознаки:

  • Добровільна згода (без примусу або надмірного впливу: право на відмову, яке чітко пояснюється пацієнту)
  • Надана компетентною особою (або законним представником, якщо це передбачено законодавством)
  • Необхідна для будь-якого втручання, здійснюваного у медичній сфері (лікування, донорство, трансплантація, участь у біомедичних дослідженнях тощо)
  • Дана з чітким усвідомленням суті відповідної інформації про передбачуване втручання

У випадку відсутності хоча б однієї із цих ознак, можна вважати, що така згода не надавалась.

Що стосується згоди дитини – пацієнта то вона :

Потрібна – від неповнолітніх пацієнтів (14-18 років – ч. 3 ст. 284 ЦКУ, ст. 43 Основ)

Не потрібна:

  • від малолітніх пацієнтів (до 14 років – ст. 43 Основ)
  • від будь-якої дитини та її законних представників у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи (ч. 5 ст. 284 ЦКУ)
  • у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання (ч. 2 ст. 43 Основ)

Що стосується трактування стану крайньої необхідності, саме в медичному праві, то це:

  • небезпека для життя людини дійсно є реальною, а не можливою (коли застосовується планова операція як один з можливих методів лікування, то у таких випадках мова не може йти про крайню необхідність)
  • небезпека, яка загрожує життю, не може бути ліквідована іншими засобами, крім обраного втручання (наприклад, операція, переливання крові)
  • шкода, яка заподіюється при медичному втручанні, повинна бути менш небезпечною для хворого, ніж шкода, що породжена патологічним процесом чи травмою, з приводу якої і відбувалось дане втручання.

На сьогодні поширене питання стосовно представників дитини. Чинне сімейне, цивільне законодавство, а також законодавство щодо соціального забезпечення передбачає, що законними представниками дитини є:

  • батьки, опікуни (піклувальники), усиновлювачі, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів та піклувальників

Не є законними представниками:

  • бабусі, дідусі
  • повнолітні дієздатні брати, сестри
  • дядьки, тітьки, інші родичі
  • няні, гувернантки тощо.

Але вони можуть бути якщо:

  • у мед картці дитини є відповідним чином оформлена згода законних представників
  • нотаріально посвідчена згода на медичне втручання від законних представників

Що стосується згоди батьків на медичне втручання, то у випадку переміщення неповнолітнього до 18 років, який страждає на психічні розлади, до спеціального навчального закладу, повинна бути заява одного з батьків або законного представника. У разі тестування на ВІЛ дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, то воно проводиться на прохання їх батьків або законних представників та за наявності усвідомленої інформованої згоди. Батьки та законні представники зазначених осіб мають право бути присутніми під час проведення такого тестування, ознайомлені з його результатами та зобов’язані забезпечити збереження умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.

Відповідно до статті 284 ЦКУ «Проведення операції (процедури) штучного переривання небажаної вагітності у вагітної жінки віком до 14 років або у недієздатної особи здійснюється за заявою її законних представників. Штучне переривання вагітності у вагітної жінки, яка досягла 14 років, здійснюється за її згодою».

Що стосується відмови дитини від медичного втручання, то законодавчо це не передбачено.

Батьки дитини, віком до 14 років, можуть відмовитись від її лікування, але це повинно бути оформлено наступним чином:

  • Лікар зобов’язаний пояснити законному представнику можливість настання тяжких наслідків для пацієнта
  • Лікар повинен повідомити про відмову органи опіки та піклування, якщо таку дає законний представник та вона може мати тяжкі наслідки для пацієнта
  • Лікар має право взяти від законного представника письмове підтвердження, а в разі неможливості його одержання – засвідчити таку відмову відповідним актом у присутності свідків
  • Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, яка потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно із законом

Потрібно зауважити, що інформація щодо дитини – пацієнта це лікарська таємниця, яка включає:

  • Факт звернення за медичною допомогою
  • Стан здоров’я пацієнта
  • Медичне обстеження, огляд та їх результати
  • Діагноз
  • Інші відомості (наприклад, стан здоров’я близьких та родичів пацієнта, шкідливі звички, особливості психіки, обставини, що передували захворюванню або спровокували його, тощо)

Заборона на розголошення відомостей, які становлять медичну таємницю, встановлена:

  1. Ч. 2 ст. 32 Конституції України
  2. Ст. 286 Цивільного кодексу України
  3. Ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я

Гарантією збереження медичної таємниці є те, що лікарі та інші медичні працівники не можуть бути допитані як свідки в кримінальному процесі щодо відомостей, які становлять медичну таємницю (п.4 ч.2 ст. 65 КПК).