Європейський суд з прав людини рішенням від 1 вересня 2026 року у справі «D.T. v. Greece» (заява № 51829/21, Третя секція) одноголосно встановив порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відсутність належного психіатричного нагляду за заявником, який упродовж чотирнадцяти місяців попереднього ув’язнення мав лише одну документально підтверджену консультацію психіатра.
Водночас Суд не встановив порушення статті 13 Конвенції: заявник мав у розпорядженні ефективний засіб захисту — скаргу до тюремної ради з подальшим оскарженням до суду з питань виконання вироків за статтями 6 і 86 Кримінально-виконавчого кодексу Греції.
При цьому Суд окремо визнав, що інший засіб — скарга наглядовому прокурору за статтею 567 (колишня стаття 572) Кримінального процесуального кодексу — більше не є ефективним засобом захисту через відсутність можливості судового перегляду його рішень, відступивши від власної практики майже двадцятирічної давності.
Обставини справи
Заявник, громадянин Греції 1984 року народження, страждає на біполярний розлад і має наркотичну залежність. У 2007 та 2012 роках він двічі проходив примусову госпіталізацію в психіатричні заклади у зв’язку з епізодами біполярного розладу; у 2015 році органи соціального страхування визнали за ним 67% інвалідності на цій підставі та призначили постійну медикаментозну терапію.
4 грудня 2020 року заявнику висунули підозру в участі у злочинній організації та наркоторгівлі, і він був поміщений під варту — спочатку до психіатричної лікарні Коридаллоської в’язниці (4–11 грудня 2020 року), потім до в’язниці Амфісси (11 грудня 2020 року – 19 березня 2021 року), а з 19 березня 2021 року — до Коридаллоської в’язниці, де перебував аж до звільнення 18 квітня 2022 року. Призначена слідчим суддею експертиза від 17 грудня 2020 року підтвердила діагноз «біполярний емоційний психоз» і констатувала потребу заявника в спеціальному терапевтичному догляді. Лікар, який спостерігав заявника з 2012 року, у висновку від 22 грудня 2020 року вказав на хронічний характер розладу з періодами загострення та необхідність регулярного психіатричного контролю без пропусків медикаментозної терапії.
14 квітня 2022 року Апеляційний кримінальний суд Афін виправдав заявника за обвинуваченням в участі у злочинній організації, визнав його винним у наркоторгівлі, вчиненій особою з наркотичною залежністю, і призначив покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з відстрочкою виконання на час апеляційного оскарження; заявника звільнено 18 квітня 2022 року.
Медична допомога під вартою
За матеріалами справи, за весь час перебування в Коридаллоській в’язниці (14 місяців) заявник мав лише одну задокументовану консультацію психіатра — 18 лютого 2022 року, після якої лікар лише вніс рукописну позначку про відмову заявника приймати один із препаратів. Жодного плану регулярного спостереження, записів про причини призначення консультації чи висновку лікаря щодо стану здоров’я заявника матеріали справи не містили. Уряд Греції наполягав, що сам факт зміни призначеного лікування підтверджує здійснення психіатричного нагляду; заступник директора установи в довідці від 23 січня 2023 року також стверджував про належний характер медичної допомоги.
Обґрунтування Суду за статтею 3 Конвенції
Стаття 3 Конвенції передбачає: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
Суд повторив усталені принципи: обов’язок держави забезпечити ув’язненому медичну допомогу, порівнянну за рівнем із тією, яку держава гарантує населенню загалом, включає ведення повної медичної документації, своєчасну й точну діагностику та регулярний, системний нагляд там, де цього вимагає характер захворювання (з посиланням на Blokhin v. Russia [ВП], заява № 47152/06, §§ 136–138, 23 березня 2016 року). Щодо ув’язнених із психічними розладами Суд додатково наголосив на їхній вразливості та на тому, що самого факту огляду й встановлення діагнозу недостатньо — необхідне також належне лікування та відповідний медичний нагляд (Murray v. the Netherlands [ВП], заява № 10511/10, §§ 105–106, 26 квітня 2016 року).
Оскільки заявник надав первинні докази на підтримку своєї версії (медичний висновок від 22 грудня 2020 року, відомий органам влади, які самі визнавали потребу заявника в регулярному нагляді), тягар доведення того, що допомога була адекватною, перейшов на Уряд (із посиланням на Fernandez Iradi v. France, заява № 23421/21, § 55, 4 грудня 2025 року). Суд встановив, що за 14 місяців ув’язнення в Коридаллоській в’язниці відбулася лише одна консультація психіатра, тоді як стаття 27 Кримінально-виконавчого кодексу Греції вимагає медичного огляду не рідше ніж раз на шість місяців; жодного графіка регулярних консультацій матеріали справи не містили. З огляду на це Суд дійшов висновку, що органи влади не забезпечили заявнику належного психіатричного нагляду, і визнав порушення статті 3 Конвенції.
Обґрунтування Суду за статтею 13 Конвенції
Стаття 13 Конвенції передбачає: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Суд окремо оцінив два національні засоби захисту.
Щодо скарги наглядовому прокурору за статтею 567 Кримінального процесуального кодексу (колишня стаття 572) Суд відступив від власної практики, згідно з якою цей засіб визнавався ефективним (Vaden v. Greece, заява № 35115/03, §§ 30–33, 29 березня 2007 року; Tsivis v. Greece, заява № 11553/05, §§ 18–20, 6 грудня 2007 року). Уряд не надав жодного прикладу справи, в якій суд з питань виконання вироків розглядав би апеляцію на рішення наглядового прокурора, попри пряме прохання Суду про такі приклади; із моменту визнання цього засобу ефективним минуло майже дев’ятнадцять років. Суд зазначив, що наглядовий прокурор в грецькій системі активно залучений до адміністрування установи, яку він же контролює, не ухвалює юридично обов’язкового для адміністрації рішення і не ініціює провадження, стороною якого був би ув’язнений. Відповідно, Суд визнав, що скарга наглядовому прокурору за відсутності можливості судового перегляду більше не є ефективним засобом захисту щодо скарг на неналежну медичну допомогу під вартою.
Натомість засіб захисту за статтями 6 та 86 Кримінально-виконавчого кодексу (скарга до тюремної ради з подальшим оскарженням до суду з питань виконання вироків) Суд визнав ефективним у принципі. Аргумент заявника про те, що стан його психічного здоров’я унеможливлював ефективне користування цим засобом, Суд відхилив: заявник, представлений адвокатом, зміг подати як заяву про звільнення з покликанням на стан здоров’я, так і саму заяву до Суду за статтею 34 Конвенції, — що свідчило про здатність ефективно взаємодіяти з представником. Через наявність цього ефективного засобу Суд не встановив порушення статті 13 Конвенції в цілому.
Справедлива сатисфакція
Суд присудив заявнику 12 500 євро моральної шкоди (за заявлених 15 000 євро) та 2 500 євро компенсації судових витрат (за заявлених 7 000 євро). Заявника представляли В. Цвелекос і С. Тсіотас, юристи, які практикують в Афінах.
Аналітичне зауваження: значення для української практики
Наведене нижче є аналітичним припущенням, а не встановленою практикою і потребує окремого опрацювання в кожній конкретній справі. Логіка Суду щодо неефективності скарги наглядовому прокурору за відсутності судового перегляду її результатів має очевидну потенційну релевантність для оцінки аналогічних квазіадміністративних засобів захисту в українській пенітенціарній системі — зокрема прокурорського нагляду за виконанням покарань — під час аргументації щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту в майбутніх заявах проти України за статтею 13 Конвенції. Так само стандарт щодо регулярності та документування психіатричного нагляду, сформульований у цьому рішенні (не рідше передбаченої національним законом періодичності, з повним і послідовним веденням медичної картки), може бути корисним орієнтиром при оцінці адекватності медичної допомоги в українських установах попереднього ув’язнення.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Заборона спілкування з іншими засудженими в установі виконання покарань порушує Конвенцію — справа проти України з поєднаним порушенням статей 3 і 13 Конвенції — нелюдське поводження та відмова національних судів розглядати скаргу з юрисдикційних підстав.
- Заборона катування крізь призму статті 3 Конвенції — Ігор Караман — огляд позитивних і негативних зобов’язань держави за статтею 3 щодо медичної допомоги під вартою, з посиланням на практику Суду щодо України.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.