23 вересня «Європейська правда» опублікувала колонку Олександра Банчука, експерта Центру політико-правових реформ, під заголовком «Захист адвокатів як потенційний ризик: чому Люксембурзька конвенція може зашкодити шляху до ЄС».
У ній автор фактично закликає не поспішати з ратифікацією Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката, прогнозуючи «конкуренцію» між GRAVO та ЄСПЛ, проблеми з доступом міжнародних експертів до матеріалів кримінальних проваджень, колізії під час воєнного стану та зрештою навіть ризики для європейської інтеграції України.
Через кілька годин цю аргументацію у Facebook підтримала виконавча директорка Громадської організації «Адвокат майбутнього» Дар’я Писаренко, окремо пославшись на нібито проблему «конфлікту конвенцій» та на дискусію під час 106-ї пленарної сесії Європейського комітету з правового співробітництва Ради Європи — CDCJ.
Однак перевірка першоджерел Ради Європи дає зовсім іншу картину.
Більше того, виникає окреме питання: наскільки професійний бекграунд автора колонки відповідає предмету, щодо якого він робить настільки категоричні міжнародно-правові висновки?
Який саме «експерт» аналізує Люксембурзьку конвенцію
«Європейська правда» представляє Банчука просто як «експерта Центру політико-правових реформ». Це формально правильно, але для читача, який оцінює вагу висновків щодо міжнародного договору Ради Європи, така характеристика явно неповна.
Олександр Банчук — кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, колишній заступник міністра юстиції та фахівець із значним досвідом роботи у сфері кримінальної юстиції. У 2026 році його також включили до конкурсної комісії з добору кандидата від України до Міжнародного кримінального суду. Але сфера його професійної спеціалізації у відкритих джерелах визначена значно конкретніше.
Сам Центр політико-правових реформ називає Банчука керівником напряму «Кримінальна юстиція». Раніше ЦППР та Transparency International Ukraine характеризували його як експерта саме з кримінальної юстиції та адміністративно-деліктного права. Його багаторічна практична робота стосувалася КПК, прокуратури, поліції, ДБР, кримінального процесу та правоохоронної системи.
Навіть кандидатська дисертація Банчука була присвячена не міжнародному договірному праву чи адвокатурі, а «Проблемі розмежування публічного і приватного права у правовій думці України XIX — початку XX століття» за спеціальністю «теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». Це жодним чином не позбавляє юриста права аналізувати міжнародні договори. Але й титул «експерт» сам собою не перетворює висновки щодо будь-якої галузі права на експертні. У відкритих професійних профілях Банчука ми не знайшли вказівок на його спеціалізацію у міжнародному договірному праві, праві міжнародних організацій, механізмах моніторингу конвенцій Ради Європи або правовому регулюванні адвокатури.
Ця обставина особливо важлива, оскільки центральна теза його публікації стосується саме співвідношення двох міжнародних договорів і правової природи двох різних міжнародних механізмів. І саме тут у тексті виникають найбільші проблеми.
Перша помилка є вже у першому абзаці
Банчук пише, що Рада Європи «ухвалила конвенцію 13 травня 2025 року». Насправді Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Конвенцію 12 березня 2025 року.
13 травня 2025 року її відкрили для підписання в Люксембурзі. Це прямо зазначено на офіційній сторінці Ради Європи.
Це невелика фактологічна помилка. Але значно серйозніше те, як автор та поважний науковець описує створений Конвенцією механізм GRAVO.
GRAVO — не другий ЄСПЛ
Банчук стверджує: «як виглядає, є конкуренція між діяльністю Групи GRAVO та Європейським судом з прав людини».
Далі автор моделює ситуацію, коли GRAVO встановить порушення у певній справі адвоката, а ЄСПЛ після оцінки тієї самої справи дійде іншого висновку.
Проте Люксембурзька конвенція не надає GRAVO функцій міжнародного суду і взагалі не створює механізму індивідуальних заяв, аналогічного ЄСПЛ.
Стаття 12 Конвенції встановлює циклічне оцінювання того, як держави виконують її положення. GRAVO може отримувати інформацію від держави, громадянського суспільства, професійних асоціацій та національних правозахисних інституцій, після чого готує доповідь і висновки щодо заходів, вжитих відповідною державою.
Пояснювальна доповідь ще конкретніша: на початку кожного циклу GRAVO визначає положення, виконання яких оцінюватиме, а сам цикл рекомендується робити достатньо тривалим — бажано не менш як п’ять років.
ЄСПЛ натомість вирішує конкретні індивідуальні справи та ухвалює юридично обов’язкові рішення щодо порушення Європейської конвенції з прав людини.
Тобто перед нами не два паралельні судові органи, які можуть винести протилежні рішення в одній справі, а два принципово різні міжнародні механізми.
«Конфлікт конвенцій» передбачили самі автори Конвенції
Ще показовішим є те, що офіційна Пояснювальна доповідь прямо відповідає на питання, яке Банчук представляє як майже невирішену міжнародно-правову проблему. Розділ IV Люксембурзької конвенції називається «Relationship with other international instruments». У пункті 103 Пояснювальної доповіді зазначено, що стаття 16, відповідно до загальних принципів міжнародного права та Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, покликана забезпечити гармонійне співіснування Люксембурзької конвенції з іншими міжнародними договорами. І Рада Європи одразу спеціально називає Європейську конвенцію з прав людини та її протоколи. Більше того, наступний пункт пояснює: Конвенція не повинна зачіпати зобов’язань, що випливають з інших міжнародних інструментів, сторонами яких є відповідні держави. Отже, співвідношення з ЄКПЛ не було випадково «забуте» розробниками Люксембурзької конвенції. Воно прямо врегульоване окремою статтею міжнародного договору і докладно пояснене його авторами.
Тому перш ніж заявляти про можливу «конкуренцію» GRAVO та ЄСПЛ, варто було щонайменше пояснити читачеві, чому стаття 16 та пункти 103–105 Пояснювальної доповіді, на думку автора, цього конфлікту не усувають. У колонці такого аналізу немає.
«Масові звернення до GRAVO» — механізм, якого Конвенція не створює
Із помилкової аналогії з ЄСПЛ виникає наступний прогноз Банчука. Автор нагадує про велику кількість українських заяв до Страсбурзького суду і пише: «Поза сумнівом, аналогічна ситуація виникне зі зверненнями до Групи GRAVO». Потім уже йдеться про можливі «масові звернення адвокатів до Групи GRAVO». Але «аналогічної ситуації» за конструкцією Конвенції бути не може.
Адвокат, професійна асоціація чи громадська організація можуть повідомити GRAVO інформацію, яка має значення для оцінювання виконання Конвенції державою. Це не перетворюється на індивідуальну міжнародну справу «адвокат проти України». Стаття 12 говорить про information on the implementation of the Convention, а не про індивідуальні заяви та їх прийнятність.
Тому прогноз про десятки чи сотні міжнародних «справ» виникає лише після перенесення процесуальної моделі ЄСПЛ на зовсім інший механізм.
Rule 39 та стаття 13: порівнюються непорівнювані процедури
Наступна теза Банчука — про нібито схожість термінової процедури GRAVO за статтею 13 та Rule 39 Регламенту ЄСПЛ. У колонці навіть моделюється ситуація, коли щодо одного факту GRAVO розпочне термінову процедуру, а ЄСПЛ відмовиться застосувати тимчасові заходи. Але стаття 13 і Rule 39 виконують різні функції.
Rule 39 — це тимчасовий захід у межах судової процедури ЄСПЛ щодо конкретної ситуації.
Стаття 13 Люксембурзької конвенції запускає спеціальну моніторингову процедуру, якщо GRAVO отримує достовірну інформацію про ситуацію, яка потребує негайної уваги для запобігання або обмеження кількості чи масштабу серйозних порушень Конвенції.
Першим кроком є запит спеціального звіту від держави. Далі GRAVO може провести inquiry щодо системної ситуації. Отже, це не два альтернативні способи отримати однаковий «тимчасовий захід». Спільною характеристикою є лише терміновість.
Доступ до кримінальних проваджень: Пояснювальна доповідь говорить прямо протилежне
Мабуть, найбільш показовим є твердження Банчука щодо доступу делегації GRAVO до матеріалів. Автор пише, що український КПК суттєво обмежує коло осіб, які можуть знайомитися з матеріалами кримінального провадження, після чого робить категоричний висновок: «Ратифікація Конвенції про захист професії адвоката означатиме необхідність зміни цього фундаментального правила». Але в пункті 97 офіційної Пояснювальної доповіді безпосередньо роз’яснене саме це положення.
GRAVO повинна мати можливість запитувати матеріали, релевантні її мандату. Однак державі дозволено не передавати певні документи за наявності належно обґрунтованих підстав. І як приклад Рада Європи прямо називає конфіденційні документи, які є частиною поточних розслідувань або кримінального переслідування.
Тобто автори Конвенції передбачили буквально той випадок, який у колонці представлений як «фундаментальне правило», що Україні нібито доведеться змінювати. Це вже не питання різних доктринальних поглядів. Це зміст офіційної Пояснювальної доповіді, без урахування якого зроблено категоричний протилежний висновок.
А що насправді відбулося на 106-й сесії CDCJ
Після публікації колонки в публічній дискусії з’явився ще один аргумент.
Дар’я Писаренко, поширюючи матеріал Банчука, зазначила, що він «слушно порушує проблему конфлікту конвенцій», та послалася на 106-ту пленарну сесію CDCJ. За її словами, там представник ЄС та делегації держав говорили про правові проблеми підписання і ратифікації, а низка делегацій висловила «серйозне занепокоєння щодо непередбачуваності цього процесу».
Ми перевірили повний офіційний звіт CDCJ. І контекст там суттєво інший.
У пункті 33 дійсно зазначено: представник Делегації ЄС при Раді Європи повідомив, що у внутрішньому процесі Європейського Союзу щодо підписання та ратифікації Конвенції виникли complex issues.
Але «серйозне занепокоєння» делегацій стосувалося не небезпечності самої Конвенції і не виявленого конфлікту з ЄКПЛ.
Делегації були стурбовані непередбачуваністю просування саме процедури ЄС — відсутністю зрозумілого графіка та інформації. Вони вказували, що затримка ЄС може відкласти ратифікацію їхніми державами і вступ Конвенції в силу, та закликали Європейську комісію пришвидшити процес або щонайменше надати графік та детальну інформацію про згадані юридичні питання.
А наступний, 34-й пункт документа взагалі усуває можливість двозначного прочитання позиції CDCJ.
Комітет прямо повторив, що якнайшвидше набрання Конвенцією чинності має «велике значення для верховенства права», і наголосив на необхідності зберігати імпульс, створений швидким збільшенням кількості підписантів.
У пункті 35 CDCJ додатково привітав діяльність із підвищення обізнаності, адвокації та заохочення підписання і ратифікації Конвенції.
Тобто офіційна позиція 106-ї сесії виглядала приблизно так: затримка внутрішньої процедури ЄС не повинна гальмувати вступ Конвенції в силу.
Перетворювати цей епізод на доказ того, що європейські держави нібито занепокоєні самою ратифікацією Люксембурзької конвенції, — означає пропустити як контекст пункту 33, так і прямі висновки пунктів 34–35.
Є реальні питання імплементації — але це зовсім інша дискусія
Водночас було б неправильно стверджувати, що ратифікація не потребує юридичної роботи.
Потрібно визначити необхідні зміни українського законодавства, забезпечити виконання положень щодо конфіденційності, гарантій діяльності адвокатів, функціонування професійних асоціацій, статусу осіб, які допомагають адвокатам, а також привілеїв та імунітетів учасників делегацій GRAVO.
Додаток до Конвенції справді передбачає для членів таких делегацій свободу пересування під час виконання міжнародних функцій. Це може вимагати спеціального механізму імплементації в Україні під час воєнного стану. Але необхідність імплементаційного законодавства і теза про «ризик самої ратифікації» — різні речі.
Міжнародні договори й ратифікуються для того, щоб держава взяла на себе зобов’язання і привела внутрішнє право у відповідність до них.
Дивна логіка: захист адвокатури як загроза євроінтеграції
Нарешті, найбільш дискусійним є фінальний причинно-наслідковий ланцюг Банчука. Автор прогнозує, що після ратифікації з’явиться багато негативних повідомлень про Україну, вони сформують негативне «реноме», а це може стати новою перешкодою на шляху до ЄС. Сам Банчук називає цей майбутній потік інформації «гіпотетичним».
Тобто фактично пропонується така конструкція:
- чим ефективніший міжнародний контроль за дотриманням прав адвокатів — тим більший ризик того, що міжнародні партнери дізнаються про порушення;
- чим більше вони про них дізнаються — тим гірше для євроінтеграції;
- отже, до запровадження механізму міжнародного контролю потрібно ставитися обережно.
Але призначення Люксембурзької конвенції прямо протилежне. Рада Європи характеризує її як перший міжнародний юридично обов’язковий договір, спеціально створений для захисту адвокатів та їхніх професійних асоціацій, незалежності професії, доступу до правосуддя та верховенства права.
CDCJ у червні 2026 року прямо назвав швидке набрання нею чинності питанням великого значення для верховенства права. Тому міжнародний моніторинг не створює порушень. Він може їх виявляти.
І якщо саме можливість виявлення порушень розглядається як ризик для євроінтеграції, проблема навряд чи полягає у Конвенції.
Від дискусії про юридичні деталі — до аргументу «спочатку реформуйте адвокатуру»
Поява майже одразу після колонки Банчука публічної підтримки тези про «конфлікт конвенцій» заслуговує окремої уваги. Поки немає достатніх підстав стверджувати про скоординовану кампанію проти ратифікації. Але вже можна побачити формування певної послідовності аргументів:
Люксембурзька конвенція начебто створює міжнародно-правові колізії;
- GRAVO нібито може конфліктувати з ЄСПЛ;
- європейські держави начебто також висловлюють серйозне занепокоєння;
- українська адвокатура «нереформована»;
- тому перед ратифікацією необхідно спочатку провести її реформу.
Саме остання ланка цього ланцюга може виявитися найважливішою. Бо тоді формально ніхто не виступає проти Конвенції про захист адвокатів. Її називають «важливою», «необхідною» та «потенційно ефективною». Але практично її ратифікацію можна відкласти до завершення невизначеного процесу «реформування адвокатури».
Тим часом позиція самого органу Ради Європи, відповідального за розроблення Конвенції, є значно простішою: потрібно підтримувати темп підписання і ратифікації та забезпечити якнайшвидше набрання нею чинності.
Експертність перевіряється не посадою
Олександр Банчук безперечно має значний професійний досвід у кримінальній юстиції, реформуванні прокуратури, правоохоронних органів і кримінального процесу. Але це не робить його автоматично фахівцем із кожного міжнародного договору Ради Європи. Тим більше коли йдеться про Конвенцію, яка має власний механізм моніторингу, окрему Пояснювальну доповідь та спеціальне положення про співвідношення з іншими міжнародними договорами.
У цьому випадку проблема колонки полягає навіть не в тому, що автор пропонує дискусійну позицію. Проблема в іншому: кілька найгучніших аргументів можна перевірити за першоджерелом — і першоджерело або не підтверджує їх, або прямо містить відповідь на проблему, представлену читачеві як невирішену.
GRAVO не є другим ЄСПЛ.
Конвенція не створює процедури масових індивідуальних скарг.
Стаття 13 не є аналогом Rule 39.
Пояснювальна доповідь прямо дозволяє відмовити GRAVO у доступі до конфіденційних матеріалів поточного кримінального провадження за належного обґрунтування. А стаття 16 спеціально врегульовує співвідношення Люксембурзької конвенції з ЄКПЛ та іншими міжнародними договорами.
І, нарешті, 106-та сесія CDCJ, на яку вже посилаються прихильники тези про «складну ратифікацію», завершила обговорення не закликом пригальмувати процес. Навпаки — закликом забезпечити якнайшвидше набрання Конвенцією чинності. Саме з цих фактів і варто починати професійну дискусію про її ратифікацію в Україні.
Читайте також на AdvokatPost
167 злочинів проти адвокатів у 2023 році — один вирок: чому Конвенція Ради Європи потрібна вже зараз
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.