Міжнародний комітет Червоного Хреста 18 вересня 2026 року оновив офіційну сторінку із роз’ясненнями щодо своєї роботи в межах російсько-українського міжнародного збройного конфлікту й прямо зазначив: останнє відвідування представниками МКЧХ осіб, позбавлених волі на території Росії, відбулося у 2024 році.
Організація й далі відвідує військовополонених та цивільних затриманих в Україні, тоді як у Росії, за власним формулюванням МКЧХ, лише «прагне відновити доступ». Того самого дня агентство Reuters отримало від МКЧХ окреме пряме підтвердження цього факту: «We can confirm the lack of access to POWs in Russia since 2024» («Ми можемо підтвердити відсутність доступу до військовополонених у Росії з 2024 року»).
Станом на серпень 2026 року МКЧХ відвідав понад 9 800 військовополонених з обох сторін конфлікту, однак переважна більшість цих відвідувань відбулася в Україні. Це не заява української сторони про проблеми з доступом, а пряме підтвердження самої міжнародної організації, мандат якої прямо передбачений міжнародним гуманітарним правом.
Юридичні підстави вимоги доступу
За Женевською конвенцією III про поводження з військовополоненими 1949 року та Женевською конвенцією IV про захист цивільного населення під час війни 1949 року, МКЧХ має бути допущений до всіх військовополонених та інших захищених осіб, до всіх місць їх утримання, і повинен мати можливість здійснювати повторні відвідування так часто, як це необхідно. На своїй сторінці МКЧХ прямо наголошує: забезпечення такого доступу — обов’язок сторони, яка утримує полонених, а сам Комітет не має «ні влади, ні мандата» гарантувати безпеку особи після її передачі під контроль сторони конфлікту.
Що змінилося порівняно з попередніми заявами
До цього оновлення МКЧХ у своїх публічних матеріалах здебільшого повідомляв про неповний або обмежений доступ до місць тримання в Росії, без такого прямого й конкретного формулювання. Оновлена інформація від 18 вересня 2026 року фіксує вже значно конкретніший факт: жодного відвідування МКЧХ до утримуваних у Росії осіб після 2024 року не відбулося. 1–2 липня 2026 року президентка МКЧХ Мір’яна Сполярич особисто відвідала Москву та порушувала питання сталого доступу до військовополонених під час зустрічей з міністром закордонних справ Сергієм Лавровим, заступником міністра оборони Василієм Осмаковим, уповноваженою з прав людини Яною Лантратовою, уповноваженою президента з прав дитини Марією Львовою-Бєловою та президентом Російського Червоного Хреста Павлом Савчуком. Як випливає з оновлення від 18 вересня 2026 року, доступ після цих перемовин відновлено не було.
Позиції сторін
Reuters того самого дня нагадав, що слідчі ООН зібрали докази систематичних катувань українських військовополонених у місцях тримання в Росії; видання не наводить конкретних реквізитів відповідного звіту, тому ці відомості варто розглядати як посилання на позицію моніторингового механізму ООН, викладену Reuters, а не як цитату з першоджерела, перевірену редакцією безпосередньо. Росія категорично заперечує застосування катувань щодо військовополонених; дипломатична місія РФ у Женеві на запит Reuters коментаря не надала. Наявність задокументованих випадків жорстокого поводження — це висновки міжнародних моніторингових механізмів, а заперечення — офіційна позиція російської сторони; ці два рівні не варто змішувати.
Сама відсутність доступу МКЧХ до місць тримання протягом двох років не є, сама по собі, доказом жорстокого поводження щодо конкретних осіб — вона є самостійним порушенням зобов’язань за міжнародним гуманітарним правом, оскільки позбавляє незалежний гуманітарний механізм можливості перевірити умови тримання незалежно від того, чи мають місце такі порушення.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Норми міжнародного гуманітарного права та КПК України стосовно військовополонених та їх обміну – адвокат Гловюк — систематичний виклад норм Женевської конвенції III та процесуальних гарантій статусу військовополоненого, на які спирається вимога доступу МКЧХ.
- Національне інформаційне бюро: український хаб з питань військовополонених — український державний механізм обліку військовополонених, який за Женевською конвенцією зобов’язаний взаємодіяти саме з Центральним агентством з розшуку МКЧХ.
- Заборона катування крізь призму статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: Ігор Караман — правові критерії розмежування катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, застосовні до оцінки повідомлень про поводження з військовополоненими.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.