Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року Київська місцева прокуратура № 4, правонаступником якої є Дніпровська окружна прокуратура міста Києва, в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черемха Н.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою.
Позов мотивований тим, що Київською місцевою прокуратурою № 4 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні за частиною четвертою статті 190 КК України було встановлено порушення інтересів держави в особі Київської міської ради за фактом незаконного заволодіння майном, що має їй належати.
Зокрема, встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 березня 2007 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради.
Відповідно до актового запису про смерть № 354 від 06 червня 2006 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно інформації Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та ЖБК «Мир», у вказаній квартирі із 20 серпня 1970 року по 06 липня 2006 року зареєстрована та проживала лише одна особа – ОСОБА_3 .
Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру, 10 листопада 2006 року внесені відомості про заповіт № 41066855 від імені ОСОБА_3 , який посвідчений 21 листопада 2002 року під № 28 Середівською сільською радою Згурівського району Київської області.
Відповідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру Другою Київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 41052811 після смерті ОСОБА_3 та видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 серпня 2007 року № 8-3696, за яким спадкоємцем майна ОСОБА_3 зазначено ОСОБА_2 . Спадкове майно складалось із квартири АДРЕСА_1 , яке належало померлій на підставі свідоцтва про право власності на квартиру. При цьому, заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 подав 04 серпня 2007 року разом із своїм піклувальником ОСОБА_4 . Право власності на вказану квартиру зареєстровано КП «КМБТІ» за ОСОБА_2 . Однак, до державного реєстру прав на нерухоме майно відповідна інформація про право власності ОСОБА_2 внесена державним реєстратором 30 травня 2017 року.
04 липня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив зазначену квартиру ОСОБА_1 , яка на даний час є володільцем зазначеної квартири.
ОСОБА_2 є пов`язаною із ОСОБА_1 особами, оскільки вона є матір`ю ОСОБА_4 , який в свою чергу, є піклувальником ОСОБА_2 .
Разом з тим, за інформацією Середівської сільської ради заповіт під № 28 від 21 листопада 2002 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 секретарем зазначеної сільської ради не посвідчувався, отже, ОСОБА_3 за свого життя заповіту на ім`я ОСОБА_2 не складала та вказаний заповіт в порушення вимог закону не був зареєстрований в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових прав.
Відомості щодо вказаного заповіту були внесені після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 не був членом сім`ї останньої, інші спадкоємці як за законом, так і за заповітом відсутні, інші особи до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини не звертались.
Оскільки заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 не видавала, заповіт належним чином не посвідчувався, а відтак він не породжує правових наслідків та є недійсним за своєю правовою природою (нікчемним), а тому не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду.
При цьому, законом передбачено, що свідоцтво про право власності на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування.
Оскільки реального волевиявлення ОСОБА_3 на посвідчення заповіту не було, наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 04 серпня 2007 року на ім`я ОСОБА_2 .
З огляду на те, що первинна державна реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна у реєстрі на підставі зазначеного свідоцтва проведена 06 червня 2017 року на підставі рішення державного реєстратора, то дійсний власник майна територіальна громада міста Києва вперше дізналась про факт незаконного вибуття майна, яке є відумерлою спадщиною, тільки після повідомлення Київської міської ради прокуратурою листом від 08 серпня 2019 року.
Крім того, з огляду на спрямованість договору купівлі-продажу спірної квартири від 04 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на незаконне заволодіння зазначеним майном, вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є недійсним з моменту його вчинення.
На думку позивача, оспорюваним договором беззаперечно порушуються права та інтереси територіальної громади в особі Київської міської ради.
З огляду на наявність підстав для визнання недійсними свідоцтва про спадщину та договору купівлі-продажу, скасування відповідних реєстрацій права власності, вказана квартира в силу вимог статті 1277 ЦК України та статті 338 ЦПК України має бути визнана відумерлою і має перейти у власність територіальної громади м. Києва.
Позивач просив:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 серпня 2007 року, видане Другою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 1214;
скасувати державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 20764330 від 30 травня 2017 року про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;
скасувати державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 21214999 від 04 липня 2017 року про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 ,
передати квартиру АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року, з урахуванням ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року про виправлення описки, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, задоволено позов заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черемха Н. В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04 серпня 2007 року, видане Другою Київською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черемхою Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1214.
Скасовано державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 20764330 від 30 травня 2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 35532124 від 06 червня 2017 року) про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1266940380000).
Скасовано державну реєстрацію права власності, оформлену записом № 21214999 від 04 липня 2017 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 35972015 від 04 липня 2017 року) про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 1266940380000).
Визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Передано квартиру АДРЕСА_1 територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира незаконно вибула із власності територіальної громади м. Києва, а тому наявні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину від 04 серпня 2007 року недійсним, оскільки, останнє видане на підставі нікчемного заповіту, а відтак позовні вимоги в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним є обґрунтованими та законними, в зв`язку з чим підлягають задоволенню. ОСОБА_2 на час укладення договору купівлі-продажу квартири не був законним власником зазначеного майна, а свідоцтво про право на спадщину за заповітом було оформлене на підставі підробленого документу (заповіту), тому в силу статті 317 ЦК України, він не мав права ним розпоряджатись. З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив висновок, що вказаний договір купівлі-продажу суперечить чинному закону, порушує право власності територіальної громади м. Києва, спрямований на незаконне заволодіння спірною квартирою, є таким, що порушує публічний порядок. Встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Суд першої інстанції зробив висновок, що саме з дати внесення відомостей до ЄРДР – 06 травня 2018 року починається перебіг позовної давності, а даний позов було подано до суду в червні 2020 року, в зв`язку з чим стороною позивача позовну давність пропущено, а клопотання сторони відповідача в цій частині є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції застосуванні норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2019 року у справі № 643/9546/16-ц (провадження № 61-31872св18), від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц (провадження № 61-47178св18), від 14 листопада 2019 року у справі № 204/2341/17 (провадження 61-48204св18), від 14 січня 2021 року у справі № 643/2291/17 (провадження 61-23163св19); судом неправильно встановлено обставини справи, внаслідок неправильної оцінки наявних у справі доказів, як наслідок, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції та постанові Київського апеляційного суду не відповідають обставинам справи; суди неправильно застосували норми матеріального права. Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача на підставі статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28 листопада 2018 року, справа № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18). Право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. На час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 04 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради не була власником майна, тому твердження позивача, що спірна квартира вибула із володіння власника поза його волею є безпідставними, а відсутність цієї ознаки виключає застосування статті 388 ЦК України. Висновок експертів № 13245/20-33/13246/20-32 від 11 листопада 2020 року не є категоричним та ґрунтується на припущеннях, а тому не може бути достатньою підставою для задоволення позову, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, ймовірність такого доказу викликає сумнів у його достовірності. Згідно практики та позиції Верховного Суду, висновок експерта, що не є категоричним, по-перше, є таким, що зроблений із недотриманням вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, по-друге, не вказує на нікчемність заповіту та, по- третє, є таким, що ґрунтується на припущеннях. Таким чином, висновки експертів жодним чином не підтверджували доводи заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4 Шитої Н. М. про те, що ОСОБА_3 не висловлювала свого волевиявлення щодо?розпорядження своїм майном та не складала заповіт від 21 листопада 2002 року на користь ОСОБА_2 . Щодо листів Середівської сільської ради від 10 липня 2019 року № 02-25-264 та від 02 серпня 2019 року № 02-25-30 ОСОБА_1 зазначила, що як відсутність заповіту в архіві Середівської сільської ради, так і відсутність інформації про заповіт, не може свідчити про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на складення такого заповіту.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2021 року Дніпровська окружна прокуратура м. Києва подала відзив на касаційну скаргу, у якій просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року – без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що матеріалами справи у повній мірі підтверджено факт відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , відсутність у неї законних спадкоємців та волевиявлення на заповідання належного їй майна, у тому числі ОСОБА_2 , оскільки заповіт на ім`я останнього не складався, не посвідчувався та не був зареєстрований в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових прав. Таким чином, в силу положень статті 1277 ЦК України, у територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради виникло право на визнання в судовому порядку спадщини відумерлою та її перехід у власність територіальної громади. Разом з тим, наявність реєстрації за відповідачами права власності на спірне майно порушує таке право територіальної громади, свідчить про наявність спору про право та стало підставою для захисту порушеного права в судовому порядку. У разі визнання недійсними незаконного правочину та скасування незаконної реєстрації будуть усунуті перешкоди законному власнику – територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, здійснювати будь-які дії, пов`язані з основоположними правами дійсного власника. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту про визнання недійсними правовстановлюючих документів та їх державної реєстрації одночасно з визнанням спадщини відумерлою є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, а також у повній мірі забезпечить поновлення порушеного права власності територіальної громади м. Києва. Висновок експертів, долучений прокурором до матеріалів справ, є належним і допустимим доказом, який підтверджує, що ОСОБА_3 за своє життя не складала заповіт на ім`я ОСОБА_2 . Цей факт також підтверджується листами Середівської сільської ради від 10 липня 2019 року № 02-25-264 та від 02 серпня 2019 року № 02-25-300, що додатково вказує на ознаки підробки заповіту, поданого ОСОБА_2 04 серпня 2007 року до нотаріальної контори для видачі йому свідоцтва про право на спадщину майна померлої ОСОБА_3 , проте вказані обставину жодним чином відповідачем не спростовано.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 752/11266/20, клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги, витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2021 року матеріали цивільної справи № 752/11266/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2019 року у справі № 643/9546/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 522/11473/15-ц, від 14 листопада 2019 року у справі № 204/2341/17, від 14 січня 2021 року у справі № 643/2291/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 280/405/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 556/1685/15-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 755/926/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що Київською місцевою прокуратурою № 4 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12018100010004429 від 06 травня 2018 року за частиною третьою статті 190 КК України були встановлені порушення інтересів держави в особі Київської міської ради за фактом незаконного заволодіння майном, що має їй належати, а саме: досудовим розслідуванням з`ясовано, що невстановлені особи, використовуючи підроблені документи, шляхом укладення договорів купівлі-продажу, заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , в якій проживала до смерті її власниця ОСОБА_3 .
За повідомленням Київської місцевої прокуратури № 4 від 08 серпня 2019 року № 53-276(к)вих19, зазначені обставини були доведені до відома Київської міської ради та повідомлено про можливість подання під час вказаного кримінального провадження (або поза його межами в порядку цивільного судочинства) цивільного позову в інтересах територіальної громади міста Києва, або звернутися до Київської місцевої прокуратури № 4 щодо представництва нею інтересів Київради шляхом вжиття заходів представницького характеру.
У відповідь на зазначений лист виконавчий орган Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація) з метою захисту інтересів територіальної громади міста Києва, звернувся до Київської місцевої прокуратури № 4 із проханням вжити заходів цивільно-правового характеру щодо визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадиною та повернення майна.
Власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до актового запису про смерть № 354 від 06 червня 2006 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно інформації Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та ЖБК «Мир», у вказаній квартирі із 20 серпня 1970 року по 06 липня 2006 року була зареєстрована та проживала лише одна особа – ОСОБА_3 .
Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру, 10 листопада 2006 року внесені відомості про заповіт № 41066855 від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідченого 21 листопада 2002 року за № 28 Середівською сільською радою Згурівського району Київської області.
Відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру, Другою Київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 41052811 після смерті ОСОБА_3 та видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_2 від 04 серпня 2007 року № 8-3696.
Зазначене свідоцтво видано на підставі заповіту, посвідченого 21 листопада 2002 року секретарем Середівської сільської ради Згурівського району Київської області і зареєстрованого в реєстрі під № 28, за яким спадкоємцем майна ОСОБА_3 було зазначено ОСОБА_2 . Спадкове майно складалось із квартири АДРЕСА_1 , яке належало померлій на підставі свідоцтва про право власності на квартиру.
Право власності на вказану квартиру було зареєстровано КП «КМБТІ» за ОСОБА_2 .
До державного реєстру прав на нерухоме майно відповідна інформація про право власності ОСОБА_2 була внесена державним реєстратором 30 травня 2017 року.
04 липня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив зазначену квартиру ОСОБА_1 , яка на даний час є власником зазначеної квартири.
Згідно листа Середівської сільської ради від 10 липня 2019 року № 02-25-264, заповіт під № 28 від 21 листопада 2002 року на ім`я ОСОБА_2 секретарем зазначеної сільської ради не посвідчувався.
З листа Середівської сільської ради від 02 серпня 2019 року № 02-25-300 вбачається, що ОСОБА_5 дійсно працювала секретарем Середівської сільської ради із 04 квітня 1989 року по листопад 2005 року та виконувала обов`язки по вчиненню нотаріальних дій. В архіві сільської ради зберігаються примірники заповітів. За 2002 рік є в наявності із № 1 по № 25 – 22 заповіти, серед яких заповіт під № 28 від 21 листопада 2002 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 відсутній.
Відповідно до висновку КНДІСЕ від 11 листопада 2020 року № 13245/20-33/13246/20-32, проведеного в рамках кримінального провадження № 12018100010004429 від 06 травня 2018 року встановлено, що бланк на якому виготовлений заповіт від імені ОСОБА_3 від 21 листопада 2002 року на користь ОСОБА_2 не є поліграфічним бланком, а є його електрографічною копією.
У заповіті від імені ОСОБА_3 від 21 листопада 2002 року на користь ОСОБА_2 , підпис секретаря, який виконувався при складенні заповіту датованого 2002 роком, та прописний запис «Заповіт на день смерті не змінено і не відмінено», які виконувались згідно із фабулою справи та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, у 2006 році вже після смерті ОСОБА_3 , виконані однією і тією ж кульковою ручкою в один час, а не з різницею в чотири роки.
Підпис від імені ОСОБА_3 , що міститься в графі «підпис» на зворотній сторінці бланку заповіту від 21 листопада 2002 року, ймовірно виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів зазначає, що наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення.
Оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_3 ).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року в справі№ 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) вказано, що:
«ураховуючи, що заповіт, посвідчений 30 березня 1999 року до набрання чинності ЦК України 01 січня 2004 року, до правовідносин щодо його вчинення підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, а до заповіту, посвідченого 28 квітня 2016 року – норми ЦК України, в редакції 2003 року.
Відповідно до частини першої статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Згідно зі статтею 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. Статтею 1 Закону України «про нотаріат» передбачено, що до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів. Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Так, згідно зі статтею 37 Закону України «Про нотаріат» органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти, у тому числі, таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретного). Згідно з частиною першою статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. У частині першій статті 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей».
Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (статті 541 ЦК УРСР, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_3 ).
Недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах (стаття 545 ЦК УРСР, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_3 ).
Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР 1963 року, в редакції, чинній на момент вчинення заповіту ОСОБА_3 )
Аналіз вказаних норм свідчить, що: в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту з порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що оскільки заповіт було вчинено у 2002 році, то спір про визнання заповіту недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його вчинення, тобто ЦК УРСР;
суди не звернули увагу, що в ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги;
суди помилково констатували нікчемність заповіту 2002 року, а позивач позовної вимоги про визнання заповіту 2002 року недійсним не заявляв.
За таких обставин, оскільки саме нікчемність заповіту 2002 року була покладена судами в основу задоволення позову, то судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року в справі № 542/345/19 (провадження № 61-16029св20) колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черемха Наталія Володимирівна, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та визнання спадщини відумерлою, відмовити.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.