Amnesty International у дослідженні «Russia: Trafficking of Foreign Nationals to Fight in Ukraine» (реєстраційний номер EUR 46/1361/2026), оприлюдненому 10 вересня 2026 року, дійшла висновку, що застосовані Росією методи вербування іноземних громадян для участі в бойових діях проти України в багатьох задокументованих випадках відповідають ознакам торгівлі людьми за Протоколом ООН про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї (Палермський протокол).
Ключовий практичний висновок дослідження полягає не в самому факті вербування, а в тому, що участь особи в бойових діях у складі збройних сил Росії як комбатанта — включно з наступним статусом військовополоненого в разі полонення — юридично не виключає одночасного визнання цієї самої особи потерпілим від торгівлі людьми: за оцінкою дослідниці Amnesty International Анни Райт, «бути комбатантом не виключає того, що ти також можеш бути жертвою торгівлі людьми».
Висновки дослідження
Дослідження ґрунтується на інтерв’ю, проведених у 2024–2026 роках у двох таборах тримання військовополонених в Україні, а також на розмовах з іноземцями, які продовжують проходити службу в збройних силах Росії, членами їхніх родин, адвокатами, правозахисниками та журналістами. Amnesty International задокументувала практики стосовно громадян Бразилії, Колумбії, Куби, Єгипту, Сьєрра-Леоне, Шрі-Ланки, Сомалі та Південно-Африканської Республіки — переважно вихідців із країн з низьким рівнем доходу, а також мігрантів і біженців, які на момент вербування перебували на території Росії.
За даними дослідження, вербування супроводжувалося оманливими, примусовими та експлуатаційними методами: рекрутам обіцяли цивільну роботу, високу оплату праці, легалізацію перебування чи набуття громадянства Російської Федерації, після чого вони опинялися безпосередньо на лінії бойового зіткнення.
Генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Каллямар зазначила, що постраждалі від торгівлі людьми не автоматично звільняються від індивідуальної кримінальної відповідальності за можливо вчинені ними воєнні злочини, а також закликала країни походження постраждалих надавати докази, придатні для переслідування відповідальних осіб, і закликала Україну інвестувати в розслідування таких випадків — визнавши водночас, що для України це навряд чи стане пріоритетом з огляду на масштаб інших слідчих завдань воєнного часу.
Правова кваліфікація: розмежування статусу комбатанта і статусу потерпілого від торгівлі людьми
Чинна норма кримінального права України, застосовна до опису дій, наведеного в дослідженні Amnesty International, — стаття 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми»: за частиною першою кримінально караним є вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації з використанням примусу, обману, шантажу, уразливого стану особи, — санкція передбачає позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, а за наявності кваліфікуючих ознак (зокрема вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища або організованою групою) — від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої. Диспозиція статті 149 ККУ імплементує визначення торгівлі людьми, закріплене статтею 3(a) Палермського протоколу: вербування, перевезення, передача, приховування або одержання людей шляхом погрози силою, інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману або зловживання уразливістю становища з метою експлуатації. Україна ратифікувала цей Протокол разом із Конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють» від 04.02.2004 № 1433-IV.
Позиція Amnesty International, викладена дослідницею Анною Райт, полягає в тому, що обман під час вербування — щодо характеру роботи, оплати, правового статусу чи громадянства — здатний знецінювати юридичне значення “добровільності” вступу на військову службу для цілей кваліфікації діяння як торгівлі людьми: наявність формальної згоди особи не виключає складу торгівлі людьми, якщо ця згода отримана шляхом обману чи зловживання уразливим становищем, — цей принцип прямо відображений і в диспозиції статті 3(a) Палермського протоколу (“шляхом підкупу… для одержання згоди особи”), і в частині першій статті 149 ККУ.
Із суто аналітичної точки зору, ці два висновки — про статус комбатанта/військовополоненого за міжнародним гуманітарним правом і про статус потерпілого від торгівлі людьми за кримінальним правом — стосуються різних правових питань і не виключають один одного логічно: перший визначає режим поводження з особою, яка потрапила в полон (судовий імунітет за законні воєнні дії, гарантії Женевської конвенції III, процедура обміну), другий — кримінально-правову кваліфікацію дій тих, хто цю особу завербував і експлуатував. Одночасно дослідження Amnesty International прямо визнає, що визнання особи потерпілою від торгівлі людьми не звільняє її автоматично від індивідуальної кримінальної відповідальності за воєнні злочини, які вона могла вчинити безпосередньо в ході бойових дій, — тобто йдеться про паралельне застосування двох самостійних правових режимів, а не про взаємовиключні статуси.
Значення дослідження
Практичне значення висновків Amnesty International для України полягає в тому, що вони окреслюють можливий, доти детально не артикульований у публічному просторі, напрям кримінального переслідування: не самих завербованих іноземців, які, за типологією дослідження, у значній частині випадків є радше потерпілими, а осіб, причетних до організації їх обманного вербування, переміщення та експлуатації в інтересах Росії, — включно з можливою кваліфікацією за статтею 149 ККУ щодо організаторів такої діяльності. Разом з тим Amnesty International прямо визнає обмеженість власних можливостей розслідування через відсутність доступу до системи вербування в Росії та невизначеність щодо пріоритетності такого розслідування для України на тлі інших завдань воєнного часу — тому наведені висновки на сьогодні є радше основою для подальшого юридичного і слідчого опрацювання, ніж завершеною правовою кваліфікацією конкретних діянь конкретних осіб.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Норми міжнародного гуманітарного права та КПК України стосовно військовополонених та їх обміну – адвокат Гловюк — критерії визнання особи військовополоненим за Женевською конвенцією III та процесуальні гарантії, що визначають режим поводження з нею незалежно від паралельної кваліфікації як потерпілого від торгівлі людьми.
- Міжнародне гуманітарне право – це право війни: суддя Верховного Суду Надія Стефанів — розмежування статусу комбатанта і цивільної особи та межі імунітету комбатанта за законні воєнні дії, актуальне для оцінки того, які саме дії завербованих іноземців можуть тягнути самостійну кримінальну відповідальність.
- Що потрібно знати про Європол та його співпрацю з Україною: адвокати Моісєєва та Мкртичева — участь Європолу в міжнародній робочій групі протидії торгівлі людьми, що зокрема опікується захистом вразливих категорій осіб, переміщених у контексті війни, від мереж торгівлі людьми.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.