Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Підводні камені спорів про міжнародне викрадення дітей”, Гаро Ганна, адвокат, сімейний медіатор, кандидат юридичних наук, Голова Комітету з сімейного права НААУ, співзасновник та член правління ГО “Центр сімейно-правових досліджень” та “Асоціація сімейних медіаторів України”, ознайомила з особливостями спорів про міжнародне викрадення дітей.
З кожним роком зростає кількість інтернаціональних шлюбів та відповідно народжених дітей у таких шлюбах. Незалежно від громадянства кожна дитина має широкий спектр прав, зокрема право на здорове зростання, духовне формування, на любов та піклування обох батьків. Попри те, що батьки мають юридично закріплені рівні права і несуть рівні обов’язки щодо своїх дітей, конфліктні ситуації й непорозуміння між ними часто призводять до викрадення дитини одним із батьків, зокрема незаконного утримування або самовільного вивезення до іншої країни.
Відомо, що Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, так звана Гаазька конвенція, була прийнята ще 25.10.1980 та розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або яких незаконно утримують в іншій державі.
Україна, ставши учасницею Гаазької конвенції, взяла на себе зобов’язання вживати усіх необхідних заходів і долучилася до міжнародного механізму співпраці, який дозволяє більше ніж 80 державам світу вирішувати питання організації впорядкованого і найшвидшого повернення незаконно вивезених або утримуваних за кордоном дітей, що постраждали від наслідків протиправної поведінки одного з батьків або інших родичів, діями яких порушуються права батьків щодо піклування про дитину.
Цивільно-правовий аспект міжнародного викрадення дітей полягає у запровадженні Гаазькою конвенцією процедури для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують на території іноземної держави, до держави їхнього постійного місця проживання.
Переміщення вважається незаконним лише тоді, коли є вивезення за кордон або не повернення із-за кордону дитини, якщо права піклування про дитину, які належать заявнику, порушують.
Ключовим для виконання даної Гаазької конвенції є застосування найоперативніших процедур та ухвалення рішення щодо повернення дитини протягом 6 тижнів із дати порушення провадження у справі.
Це дуже важливо, оскільки чим більше затягуються дані справи, тим більше дитина соціалізується і звикає до нового свого місця проживання. І відповідно це може стати підставою для того, щоб відмовляти в поверненні дитини.
Право вирішувати питання повернення дитини або відмовити в її поверненні мають виключно суди тієї держави, де знаходиться дитина. Якщо під час розгляду справи про повернення дитини встановлено факт незаконного переміщення або утримування дитини, за Гаазькою конвенцією, згідно із зобов’язанням є однозначним наслідком повернення дитини до держави її постійного місця проживання.
У більшості випадків, особою, що вивозить дитину є один із батьків, рідше це бабуся чи дідусь.
Водночас, не слід забувати, що це може бути особа, яка є опікуном чи піклувальником дитини.
В будь-якому випадку місце вилучення дитини з сім’ї та соціального середовища має особа, яка забирає дитину за кордон, є членом сім’ї дитини: в більшості випадків батьком або матір’ю.
І як правило, один із них сподівається отримати відповідне рішення компетентних органів щодо опіки над дитиною, тобто «узаконити» переміщення дитини.