ВП ВС відступила від правового висновку КГС ВС щодо неможливості скасування судом постанов органів державної виконавчої служби / приватних виконавців, визначивши, що постанову державного / приватного виконавця про закінчення виконавчого провадження, ухвалену без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене в разі задоволення скарги та скасування такої постанови.
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу ОСББ «Зарічна 1-Г» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01 лютого 2022 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2022 року за скаргою ОСББ на дії (бездіяльність) державного виконавця
Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі – ВДВС) у справі за позовом ОСББ до ТОВ «Київ Комфорт Сервіс» про зобов’язання передати документи, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
01 вересня 2020 року Господарський суд міста Києва ухвалив cудове рішення,
яким повністю задовольнив позов ОСББ до Товариства про зобов’язання передати документи.
06 жовтня 2020 року на виконання судового рішення видано відповідні накази.
Ухвалою господарського суду від 09 березня 2021 року у цій справі, залишеною
без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 травня
2021 року, скаргу ОСББ на дії державного виконавця ВДВС задоволено повністю;
скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового
виконання Наказу.
03 червня 2021 року державний виконавець ВДВС ухвалив постанову про відновлення виконавчого провадження.
08 липня 2021 року державний виконавець ВДВС, посилаючись на положення
статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року No 1404-VIII «Про виконавче
провадження» (далі – Закон No 1404-VIII), ухвалив постанову, якою закінчив виконавче провадження.
У матеріалах виконавчого провадження наявне повідомлення про вчинення
боржником кримінального правопорушення, однак відсутні докази його направлення до правоохоронних органів.
ОСББ звернулось до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця
ВДВС, в якій просило скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги в частині скасування постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний виконавець під час її постановлення порушив частину третю статті 63 Закону No 1404-VIII, однак вимоги ОСББ не відповідають способу захисту, визначеному частиною другою статті 343 ГПК України, якою передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу
посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
ОЦІНКА СУДУ
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом (абзац другий частини третьої статті 63 Закону No 1404-VIII).
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі
боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (абзац третій частини третьої статті 63 Закону No 1404-VIII).
В обох випадках, про які йдеться в абзацах другому та третьому частини третьої
статті 63 Закону No 1404-VIII, виконавець має звернутись до органу досудового
розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального
правопорушення. Однак ухвалити постанову про закінчення виконавчого
провадження після такого звернення виконавець може лише у разі невиконання
боржником рішення суду, яке не може бути виконане без його участі (абзац
третій частини третьої статті 63 Закону No 1404-VIII). Якщо ж судове рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець після відповідного звернення до правоохоронних органів не закінчує виконавче провадження, а продовжує вживати передбачені Законом No 1404-VIII заходи, спрямовані на примусове виконання такого рішення.
Аналіз положень Закону No 1404-VIII та Інструкції з організації примусового
виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року No 512/5, дозволяє дійти висновку, що судове рішення про передачу предметів може бути виконано без участі боржника, зокрема, шляхом вилучення предмета, зазначеного у виконавчому документі, і передачі його стягувачу або його представнику в присутності двох понятих, про що складається відповідний акт.
Суди у цій справі встановили, що судовим рішенням позов ОСББ задоволено
повністю та зобов’язано Товариство передати йому певні документи; на виконання цього рішення видано наказ, який пред’явлено до виконання у ВДВС; 08 липня 2021 року державний виконавець ВДВС, посилаючись на положення статті 63 Закону No 1404-VIII, ухвалив постанову, якою закінчив виконавче провадження; в матеріалах цього виконавчого провадження наявне повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, однак відсутні докази його направлення до правоохоронних органів.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, та обставина, що саме
Товариство (боржник) за судовим рішенням зобов’язане передати ОСББ документи, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення боржником воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу другого частини третьої статті 63 Закону No 1404-VIII. Хоч судове рішення і зобов’язує саме Товариство вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов’язаним з його особою та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, зокрема передбачених пунктом 3 частини першої статті 10 та статтею 60 Закону No 1404-VIII.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановлювали у цій справі обставин, які свідчать про неможливість виконання судового рішення без участі Товариства
(боржника), Велика Палата Верховного Суду погоджується з їх висновками про те, що постанова ухвалена з порушенням частини третьої статті 63 Закону No 1404-VIII.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 40 Закону No 1404-VIII
наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Разом із цим Закон No 1404-VIII передбачає можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону No 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (див. підпункти 6.9, 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі No 911/3411/14).
Відповідно до висловлених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування частини першої статті 41 Закону No 1404-VIII постанову про
закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови.
Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосоване апеляційним судом у цій справі визнання неправомірною
бездіяльності державного виконавця ВДВС щодо своєчасного ненаправлення
повідомлення про вчинення Товариством (боржником) кримінального правопорушення не відповідає зазначеним критеріям, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження, яка перешкоджає ОСББ реалізувати свої права на виконання остаточного судового рішення, після розгляду судом скарги залишилась чинною.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в цій ситуації ефективним засобом,
здатним відновити право стягувача на примусове виконання остаточного cудового рішення, є скасування постанови, оскільки після її скасування виконавче провадження в силу частини першої статті 41 Закону No 1404-VIII підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне
відступити від висновків КГС ВС про застосування частини другої статті 343 ГПК
України, викладених у постановах від 21 травня 2021 року у справі No 905/64/15,
від 25 червня 2021 року у справі No 905/2214/14-908/5734/14, від 25 червня 2021 року у справі No 25/7, від 30 червня 2021 року у справі No 905/2190/14, від 15 липня 2021 року у справі No 924/408/19, від 24 листопада 2021 року у справі No 908/3994/14, від 11 квітня 2022 року у справі No 916/3143/19 та від 04 серпня 2022 року у справі No 910/11419/20, а також висновків КЦС ВС про застосування
аналогічних положень частини другої статті 451 ЦПК України, викладених у постанові від 23 лютого 2022 року у справі No 1005/7141/2012, про те, що суд не наділений повноваженнями на скасування рішень органів державної виконавчої служби/приватних виконавців.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої
інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про необхідність задоволення
скарги і скасування постанови. Натомість суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та помилково виходив з того, що суд не наділений відповідними
повноваженнями.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі No 910/7310/20 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108086904.