Предметом розгляду у цій справі є ухвала апеляційного суду, якою залишена без змін ухвала слідчого судді про надання дозволу органу розслідування на проведення позапланової ревізії.
Питання про повноваження слідчого судді надавати такий дозвіл вже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17 було визнано, що повноваження слідчого судді виносити ухвалу надання дозволу на проведення позапланової перевірки, не передбачено КПК (пункти 14, 21). На цьому висновку Суду ґрунтується висновок про обов`язок апеляційної інстанції розглядати апеляційні скарги на ухвали, постановлення яких не передбачене КПК, і приймати рішення, які враховують висновок Верховного Суду щодо повноваження слідчого судді приймати такі ухвали.
Суд не вбачає підстав змінювати підхід, виражений у цій постанові, лише з тієї причини, що в оскарженій ухвалі мова йде не про позапланову перевірку, а про позапланову ревізію, оскільки ухвали про дозвіл на проведення позапланової ревізії також не передбачені КПК.
Передбачене Главою 26 КПК України право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, процесуальним інструментом забезпечення додержання судами першої інстанції та слідчими суддями єдиних підходів у застосуванні норм права та виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження. Таким чином, важливим у цьому випадку є не тільки сама можливість оскарження в апеляційному порядку таких ухвал слідчих суддів, а й беззаперечне дотримання основних засад і принципів кримінального судочинства під час перевірки ухвали слідчих суддів апеляційним судом у зв`язку з прийняттям ним остаточного рішення.
Суд зазначає, що апеляційний суд, приймаючи своє рішення за апеляційною скаргою, не врахував правову позицію Верховного Суду щодо повноважень слідчого судді виносити ухвалу про дозвіл на проведення позапланової перевірки, на яку були прямі посилання в апеляційній скарзі, без жодного обґрунтування її незастосовності у цій справі.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Частини 5 та 6 статті 13 того ж Закону зобов`язують всіх суб`єктів владних повноважень керуватися висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду, а суди враховувати їх при застосуванні норм права.
Як зазначено у згаданому вище рішенні Великої Палати Верховного Суду, ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової перевірки не передбачено КПК, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали. Суд вважає, що цей висновок, mutatis mutandis, також стосується й касаційного оскарження ухвали апеляційного суду, якою, всупереч правовій позиції Суду, залишено в силі ухвалу слідчого судді, прийняту поза межами його повноважень, і у випадках, подібних до цієї справи, правило частини 4 статті 424 КПК не може обмежити невід`ємне повноваження Верховного Суду забезпечувати єдність судової практики і стабільність правовідносин у державі.
Отже, ухвала Харківського апеляційного суду від 13 січня 2020 року прийнята з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до необґрунтованого процесуального обмеження прав та законних інтересів ОСОБА_1 , порушило принципи законності та обґрунтованості кримінального провадження та відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК, надати оцінку всім доводам апеляційної скарги та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Повний текст рішення за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/92021091