Позасудове врегулювання спору припиняє будь-які подальші вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання

03 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Суд установив, що кредитор уже звернув стягнення на предмет іпотеки – квартиру у позасудовому порядку відповідно до положень статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви у зв’язку з тим, що ОСОБА_1
паралельно оскаржує в суді реєстрацію права власності на квартиру за кредитором.

Апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду та ухвалив нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1.

Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, зробивши такі правові висновки.

Найпоширенішою підставою припинення зобов’язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином.

Натомість положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку самостійну підставу припинення зобов’язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора – іпотекодержателя.

Частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов’язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов’язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов’язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов’язання в повному обсязі, включаючи як основний обов’язок боржника, так і додаткові обов’язки, що існують у межах тих самих зобов ’язальних правовідносин. Та обставина, чи залишилася після вказаного позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов’язання, правового значення не має.

У частині четвертій статті 591 ЦК України міститься загальне правило: якщо одержана від реалізації предмета застави сума не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює
спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет
іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може
тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов’язання в розмірі, який перевищує визначену суб’єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор
(іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового
врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність). Водночас
відсутність кореспондуючого праву обов’язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов’язання в цілому, тобто до припинення зобов’язання з підстав, визначених законом.

Верховний Суд зауважив, що такого висновку варто дійти з огляду на правову
природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення
виконання зобов’язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала
забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені
процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності його дій.

Верховний Суд також зазначав, що оскарження ОСОБА_1 права власності кредитора на квартиру не може бути підставою для скасування оскаржуваного
судового рішення.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі No 756/10266/15-ц (провадження No 61-1710св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105667936.