Під час марафону вебінарів у Вищій школі адвокатури на тему “Документальне оформлення трудових відносин”, Панченко Максим, адвокат, доктор юридичних наук, член Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, член Комітету з трудового права НААУ, викладач Київського Національного університету ім. Т. Шевченка та Національної Академії внутрішніх справ, розповів про поняття вивільнення працівників за законодавством України.
В трудовому праві термін “вивільнення” з’явився нещодавно, до того часу в юридичній літературі, а також в правозастосовній практиці панували тільки три таких поняттях як:
- “припинення трудового договору”,
- “розірвання трудового договору”
- “звільнення”.
І хоча всі ці терміни об’єднані кінцевою метою – припиненням трудових відносин, вони відрізняються один від одного за своєю правовою природою.
На даний час в положеннях Кодексу законів про працю України вивільненню працівників приділено увагу лише в ст. 49 -2 КЗпП.
Причому зазначена норма присвячена лише порядку вивільнення працівників та їх подальшій зайнятості, вона не містять ні підстав застосування вивільнення, ні його процедури, а частина статті, що регулює зайнятість вивільнених працівників взагалі має бланкетний характер та відносить вирішення цього питання до положень Закону України “Про зайнятість населення”.
Несприятливим є і той факт, що зазначена стаття встановлює тільки одну підставу вивільнення працівників – зміни в організації виробництва і праці. При цьому ця норма не конкретизує які саме організаційно-правові заходи власника або уповноваженого ним органу слід віднести до змін в організації виробництва і праці.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України “Про зайнятість населення”, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої – третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, пов’язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою,на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Таким чином, відповідно до ст.49-2 КЗпП, пропонується наступне визначення поняттю вивільнення працівників – припинення трудових правовідносин з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників.
На даний час проводиться ряд заходів з оптимізації кількості та структури центральних органів виконавчої влади, що має своїми наслідками звільнення працівників цих органів з таких підстав як зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.