Про преклюзію повторного позову

Одним із процесуальних правових засобів є преклюзія повторного позову (claim preclusion), яка унеможливлює новий розгляд (перегляд) вимог, справи за якими вже розглянуті й остаточно вирішені, в частині поширення дії преклюзивної заборони на осіб, які не були безпосередніми учасниками справи, що завершилась ухваленням остаточного судового рішення, але вважаються такими, інтереси яких були належним чином представлені стороною цієї справи.

Однією з передумов такого преклюзивного ефекту, який закріплює за наслідками правових явищ невідворотний характер, є, серед іншого, встановлення тісного правового зв’язку між особою, яка не брала участі в першій справі, і безпосередньою стороною справи, який був до прийняття першої справи до розгляду. За умови встановлення судом такого зв’язку ці особи вважаються належно представленими та зв’язаними висновками судового рішення, незважаючи на те, що вони не є названими у справі сторонами.

09 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Бохенко С.Ю. на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі No 640/8411/19 за позовом Одеського
національного медичного університету до Міністерства охорони здоров’я України, виконуючого обов’язки Міністра охорони здоров’я України Супрун Уляни Надії, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправною
бездіяльності, зобов’язання вчинити дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Одеський національний медичний університет (далі – позивач, Університет)
звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним
позовом до Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ України),
виконуючого обов’язки Міністра охорони здоров’я України Супрун Уляни Надії (далі – в.о. МОЗ України Супрун У.Н.), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі – ГУ ДКС України в Одеській області), Державної казначейської служби України (далі – ДКС України), в якому просив визнати протиправною бездіяльність МОЗ України та в.о. МОЗ України Супрун У.Н. щодо незатвердження кошторисів Університету на 2019 рік.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу МОЗ України залишено без задоволення, а рішення
суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 травня 2020 року касаційну скаргу МОЗ
України залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста. Києва від 26 вересня 2019 року, та вважаючи свої права порушеними оскаржуваним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в порядку статті 293 КАС
України, як особа, яка не приймала участі у розгляді справи No 640/8411/19.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року клопотання Університету про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 задоволено. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду
міста Києва від 26 вересня 2019 року закрито на підставі статті 305 КАС України.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції від 26 вересня 2019 року стосується вичерпного кола суб’єктів – МОЗ України та Університету. Тому, на думку суду
апеляційної інстанції, указане рішення не може свідчити про порушення
охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1.

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції – без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що спірним у цій справі є питання, чи можна вважати ОСОБА_1, який не брав участь у справі, таким, відносно якого судом першої інстанції вирішено питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов’язки.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо підстави закриття апеляційного
провадження вмотивований тим, що особа має право на апеляційне оскарження
виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив
питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки. Застосувавши норми
частини першої статті 5 та частини першої статті 293 КАС України, суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження, вказавши що, рішення суду першої інстанції не містить висновку про права та обов’язки ОСОБА_1 та зміни стану будь-яких його прав, свобод чи інтересів, а доводи ОСОБА_1, що рішення суду безпосередньо вплинуло на його права, необґрунтовані.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що предметом позову у цій справі є визнання протиправною бездіяльності МОЗ України щодо незатвердження
кошторисів Університету на 2019 рік. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року визнано протиправною бездіяльність МОЗ України щодо незатвердження кошторисів Університету на 2019 рік та зобов’язано МОЗ України затвердити кошториси Університету на 2019 рік. У вказаному рішенні встановлено, що МОЗ України є головним розпорядником бюджетних коштів, який затверджує кошториси Університету на 2019 рік протягом 30 календарних днів після затвердження розписів відповідних бюджетів у 2019 році. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач не виконував свого обов’язку головного розпорядника бюджетних коштів та не затвердив бюджету університету на 2019 рік, що свідчить про порушення відповідачем статті 22 Бюджетного Кодексу та пункту 31 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМ України від 28 лютого 2002 року No228, статей 29, 62, 71 Закону України «Про вищу освіту».

Вищевказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року визнано законним та обґрунтованим судами апеляційної та касаційної інстанції. А на виконання вимог вищевказаного рішення МОЗ України
було затверджено кошторис Одеського національного медичного університету за 2019 рік.

Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов висновків, що указане рішення суду першої інстанції у справі No 640/8411/19 фактично стосується
вичерпного кола суб’єктів – МОЗ України та Університету. Однак, ОСОБА_1
звертаючись з апеляційною скаргою вважає, що вказаним рішенням порушено
його інтереси, оскільки, він є законним т.в.о. ректора Університету, а не ОСОБА_2,
тому, лише він міг бути підписантом кошторисів від імені Університету.

Таких висновків апеляційний суд дійшов, з огляду встановлення Окружним
адміністративним судом міста Києва у рішенні від 26 вересня 2019 року обставини щодо наявності повноважень у ОСОБА_2 на подання до МОЗ України кошторисів. Судом зазначено, що ОСОБА_2 на час підписання кошторису був офіційно внесений до ЄДР як керівник з 31 серпня 2018 року (т.в.о. ректора Одеського національного медичного університет, який має право здійснювати безпосереднє управління діяльністю Університету).

Апеляційний суд зазначив, що цим рішенням жодна оцінка щодо блокування
Окружним адміністративним судом міста Києва та Приморським районним судом міста Одеси можливості управління Університету МОЗ України, встановлення Верховним Судом незаконності ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва про забезпечення позову та скасування заходів забезпечення позову, вжитих Приморським районним судом міста Одеси, якими було заблоковано можливість МОЗ України здійснювати управління Університету, проведення незаконної реєстраційної дії щодо включення до ЄДР запису про ОСОБА_2 як керівника Університету, не надавалась та не досліджувалась, адже предметом позову у даній справі було визнання протиправною бездіяльності МОЗ України щодо незатвердження кошторисів Університету на 2019 рік, і наявність відповідних прав на подання до МОЗ України таких кошторисів ОСОБА_1 не встановлювалась, і, відповідно, питання порушення жодного права апелянта не вирішувалось.

Верховний Суд вказав, що оскільки ОСОБА_1 не є учасником (суб’єктом)
правовідносин щодо затвердження МОЗ України кошторисів Університету на 2019 рік згідно з оскаржуваними Університетом дій (бездіяльності) МОЗ України, а прийняте за наслідками його перегляду в судовому порядку рішення суду першої інстанції не містить прямого висновку про права (та/або обов’язки) ОСОБА_1, то ОСОБА_1 не має права на апеляційне оскарження зазначеного
рішення.

Колегія суддів погодилася з висновком суду апеляційної інстанції, що питання про права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 Окружним адміністративним судом міста Києва під час прийняття рішення від 26 вересня 2019 року у справі No640/8411/19 жодним чином не вирішувались. Указане рішення зміни стану будь-яких прав, свобод, інтересів та (або) обов’язків ОСОБА_1 не спричинило. Ніяких зобов’язань, окрім як МОЗ України затвердити кошториси Університету на 2019 рік, це рішення не створило.

В контексті викладеного Верховний Суд зазначив, що одним із процесуальних
правових засобів є преклюзія повторного позову (claim preclusion), який
унеможливлює новий розгляд (перегляд) вимог, справи за якими вже є розглянутими та остаточно вирішеними, в частині поширення дії преклюзивної
заборони на осіб, які не були безпосередніми учасниками справи, що завершилась ухваленням остаточного судового рішення, але вважаються такими, інтереси яких були належним чином представленими стороною цієї справи.

Однією з передумов такого преклюзивного ефекту, який закріплює за наслідками правових явищ невідворотний характер, є, серед іншого, встановлення тісного правового зв’язку між особою, яка не брала участі у першій
справі, та безпосередньою стороною справи, який існував до прийняття першої
справи до розгляду. За умови встановлення судом такого зв’язку ці особи
вважаються належно представленими та зв’язаними висновками судового
рішення, незважаючи на те, що вони не є названими у справі сторонами.

Отже, навіть за умови, що оскаржуване судове рішення чинить
опосередкований вплив на права ОСОБА_1, його тісний правовий зв’язок з позивачем у справі – Університетом, виключає можливість оскарження ним
такого, що набрало законної сили судового рішення.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 9 серпня 2022 року у справі No 640/8411/19 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105649889