У дискусії про реформування адвокатури з’являється парадоксальна конструкція. Модель зовнішнього втручання, яку роками застосовували до судової системи та окремих органів правопорядку і результати якої самі її прихильники сьогодні описують як нестійкі та такі, що потребують нового зовнішнього втручання, пропонується поширити ще й на адвокатуру.
Саме така логіка простежується в інтерв’ю керівника Громадської організації “Фундація “DEJURE” Михайла Жернакова на каналі «Є питання». Значна частина розмови присвячена проблемам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, прокуратури та незавершеності багаторічної судової реформи. Співрозмовник говорить про «деградацію», необхідність нових відборів, повернення міжнародних експертів та навіть посилення їхнього впливу.
А вже за кілька хвилин саме такий підхід пропонується як рецепт для адвокатури.
Спочатку — визнання проблем, потім — той самий рецепт
Описуючи стан ВККС і ВРП, співрозмовник фактично визнає: навіть після багаторічної участі міжнародних експертів створена система не стала самодостатньою. На його думку, після завершення участі міжнародників виникає ризик «відкату», тому їх необхідно повертати, а сам механізм — посилювати.
Пізніше він говорить, що міжнародників необхідно знову повернути до конкурсних механізмів ВККС, оскільки без цього система може знову втратити здатність нормально функціонувати.
Це ставить цілком логічне питання: якщо зовнішнє втручання розглядалось як тимчасовий інструмент інституційної перебудови, чи не мав би його успіх вимірюватися передусім здатністю системи після завершення такого втручання самостійно відтворювати належні стандарти?
Якщо ж міжнародники йдуть — і одразу потрібні нові міжнародники, завершення одного спеціального механізму потребує наступного, а через роки реформи знову констатується «деградація», то щонайменше необхідна чесна оцінка ефективності самої моделі.
Натомість у цьому ж інтерв’ю вона пропонується вже для адвокатури.
Спочатку звучить теза про необхідність «перезавантажувати» Національну асоціацію адвокатів України, ради регіонів, органи допуску до професії та дисциплінарні органи. Потім висновок стає ще чіткішим: адвокатське самоврядування начебто не працює, тому «потрібне втручання ззовні», яке має принести нові стандарти доброчесності та нові процедури відбору.
Таким чином виникає дивна логічна послідовність:
модель зовнішнього контролю не створила самовідтворюваної судової системи → зовнішній контроль необхідно продовжити → і саме цю модель слід поширити на адвокатуру.
Але судова влада і адвокатура — принципово різні інституції
Саме тут аналогія перестає працювати юридично. Суддя здійснює державну судову владу. Прокурор реалізує функції державного кримінального переслідування. ВРП та ВККС є частиною державної системи правосуддя.
Адвокатура має іншу природу. Її незалежність від держави та інших зовнішніх центрів впливу є не організаційною зручністю, а гарантією права людини на захист. Адвокат нерідко протистоїть саме тій державній машині, до реформування якої залучаються міжнародні експерти. Тому навіть якщо в конкретний історичний період зовнішня участь у формуванні державних органів була виправданою, з цього не випливає можливість механічно перенести відповідну модель на незалежну професійну організацію.
Зовнішній контроль над державним органом і зовнішній контроль над професією, яка повинна залишатися незалежною від держави, — це різні правові конструкції.
Нова Конвенція Ради Європи говорить про це прямо
У березні 2026 року Україна підписала Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката CETS №226.
В свою чергу, стаття 4 Конвенції вимагає, щоб професійні асоціації адвокатів були незалежними та самоврядними. Більше того, вибори їхніх виконавчих органів повинні відбуватися за встановленими правилами та «without external interference» — без зовнішнього втручання.
Стаття 9(5) встановлює ще одну принципову гарантію: держави мають утримуватися від запровадження заходів або підтримки практик, які підривають незалежність і самоврядну природу професійних асоціацій адвокатів.
При цьому Конвенція зовсім не ізолює адвокатуру від суспільства чи міжнародних організацій. Навпаки, ст. 4 передбачає можливість співпраці професійних асоціацій з міжнародними, міжурядовими та неурядовими організаціями. Але співпраця — це не передача зовнішнім суб’єктам права визначати, хто управлятиме професією.
Це і є межа, яку важливо не втратити в риториці про «перезавантаження».
ЄС вимагає реформування, але не зовнішнього управління адвокатурою
Ще одна поширена підміна — посилання на «вимоги ЄС».
Європейська комісія справді констатувала необхідність комплексної реформи адвокатури: прозорих і надійних процедур формування органів, удосконалення допуску до професії, дисциплінарної системи, фінансового управління та безперервного професійного розвитку.
Це реальні питання, які потребують професійної дискусії. Але з вимоги зробити самоврядування прозорішим не випливає вимога замінити його зовнішнім управлінням. Європейські документи не дають підстав для формули: «оскільки адвокатура потребує реформи, керівництво професії мають переформатувати зовнішні експерти». Навпаки, вимоги ЄС щодо підзвітності мають співіснувати зі стандартом Ради Європи щодо незалежної та самоврядної професійної асоціації.
Тому справжнє завдання реформи складніше: зробити адвокатське самоврядування ефективнішим, прозорішим і підзвітнішим, не знищивши при цьому сам принцип самоврядування.
«Цензура адвокатів» як аргумент для зовнішнього втручання
Ще одним обґрунтуванням необхідності зовнішнього втручання в інтерв’ю стає твердження, що адвокати начебто не здатні змінити систему самостійно, оскільки в адвокатурі існує «узаконена цензура» і адвокату «не можна критикувати органи адвокатського самоврядування». Це твердження не відповідає змісту Правил адвокатської етики. Ці правила не забороняють критику органів адвокатського самоврядування, а встановлюють вимоги щодо форми такої критики, зокрема щодо недопустимості принизливих формулювань та завідомо неправдивої інформації.
Отже, логіка «адвокати не можуть критикувати систему → вони не здатні її реформувати → необхідно зовнішнє втручання» будується на хибній вихідній передумові.
Адвокати «недостойні» самі управляти професією?
Наступний крок аргументації ще показовіший. В інтерв’ю стверджується, що значна кількість адвокатів нібито отримує свідоцтва «абсолютно корупційним» способом, а «достойних адвокатів не так багато». У самому інтерв’ю жодної емпіричної бази для такого масштабного висновку не наведено. Але наслідок цієї тези важливіший за саме узагальнення.
Якщо більшість професійної спільноти оголосити недостатньо «достойною» для власного самоврядування, наступним кроком неминуче стає визначення зовнішнього суб’єкта, який вирішуватиме, хто є достатньо доброчесним, щоб отримати доступ до професії, дисциплінувати адвокатів або керувати ними.
Саме тут реформа професії легко перетворюється на реформу права професії управляти самою собою.
Грантова економіка реформ: питання, яке також потребує прозорості
Є ще один аспект, який у таких дискусіях не можна ігнорувати. Значна частина діяльності громадських організацій у сфері правосуддя здійснюється в межах грантових проєктів міжнародних донорів. Це саме по собі є легітимним механізмом фінансування громадянського суспільства і не може автоматично свідчити про залежність висновків чи недоброчесність експертів.
Водночас донорська модель створює власні інституційні стимули, які також мають бути предметом прозорості та критичного аналізу.
Європейська комісія у звіті щодо України прямо зазначає залежність значної частини громадянського суспільства від міжнародних донорів і наголошує, що скорочення USAID суттєво вдарило по фінансовій спроможності громадських організацій.
Сама Громадська організація “Фундація” DEJURE” у квітні 2026 року повідомила про запуск разом із іншими громадськими оргЦПК, «МЕЖЕЮ» та «Автомайданом» нового проєкту, що фінансується Європейським Союзом і прямо передбачає моніторинг реформ у секторі справедливості, правовий аналіз, адвокацію та публічну комунікацію. У самих матеріалах Фундації «Адвокатура» вже виділена як окремий напрям роботи, а на сайті сформована спеціальна «Дорожня карта реформи адвокатури». Це не є доказом того, що конкретна критика НААУ висловлюється «заради гранту». Такий мотив можна стверджувати лише за наявності доказів.
Але цілком професійно ставити інше питання: чи не виникає в проєктній моделі структурний конфлікт стимулів, коли існування нової проблеми, нового «перезавантаження», нового моніторингового циклу та нової реформи одночасно є предметом професійної діяльності й підставою для наступного фінансування?
І тут до громадського сектору мають застосовуватися ті самі стандарти, які він вимагає від інших: прозорість джерел фінансування, декларування можливих конфліктів інтересів, професійна компетентність авторів висновків, доказовість оцінок і готовність до зовнішньої перевірки власних тверджень.
Коли представник громадської організації робить далекосяжні висновки про корумпованість більшості доступу до професії, «непрацездатність» адвокатського самоврядування чи необхідність зовнішнього втручання, недостатньо посилатися на власний статус «громадського експерта». Особливо коли такі висновки стають частиною адвокаційних кампаній, проєктів та рекомендацій міжнародним партнерам.
Експертність також потребує верифікації.
Чи не перетворюється «тимчасова допомога» на постійну зовнішню опіку
Найважливіше питання, яке випливає з цієї дискусії, стосується вже не конкретної громадської організації. Якщо реформована інституція після завершення зовнішньої участі не здатна підтримувати стандарти без чергового зовнішнього втручання, необхідно аналізувати не лише «спротив системи», а й архітектуру самої реформи.
Інакше виникає нескінченний цикл:
реформа → зовнішні експерти → завершення їхнього мандата → констатація відкату → нові зовнішні експерти → нове «перезавантаження».
Тепер таку модель пропонують поширити на адвокатуру. Але щодо адвокатури ціна експерименту принципово інша. Йдеться не про чергову державну комісію, а про професію, незалежність якої необхідна тому, що адвокат захищає людину від держави, її органів, слідства, прокуратури та інших носіїв публічної влади.
Тому питання має звучати не «хто краще перезавантажить НААУ?». Питання інше: чи можна виправдовувати невирішеними проблемами державної судової реформи перенесення її найбільш дискусійного інструмента — зовнішнього управлінського впливу — на незалежну адвокатуру?
Європейський стандарт, закріплений у новій Конвенції Ради Європи, дає для цієї дискусії досить чітку вихідну точку: професійні організації адвокатів повинні залишатися незалежними і самоврядними, а їхні керівні органи — формуватися без зовнішнього втручання.
Реформувати адвокатське самоврядування можна і потрібно. Але реформа самоврядування не може полягати у передачі самоврядування комусь іншому.
Читайте також на AdvokatPost
Реформа адвокатського самоврядування та євроінтеграція: що насправді вимагає ЄС — і де починається маніпуляція ADVOKAT POST
Перевірка доброчесності адвокатів «за європейським зразком»: коли покликання на чужий досвід не витримує перевірки фактами ADVOKAT POST
Про грантову економіку реформ та негатив як умову для фінансування — адвокат Олександр Черних ADVOKAT POST
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.