Розірвання та визнання шлюбу недійсним. Досвід зарубіжних держав та національне законодавство: адвокат Голубничий

Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Розірвання та визнання шлюбу недійсним: досвід зарубіжних держав та національне законодавство”, Голубничий Олег, адвокат, партнер, член Центру сімейного права ВША НААУ, керівник судової практики АО “Сирко та партнери”, розповів про всі можливі шляхи розірвання шлюбу, як для громадян України, які мають спільних дітей, так і для тих, які не мають.

Є два порядки розірвання шлюбу: мирний і судовий.

Мирний порядок розірвання шлюбу відбувається через орган РАЦС і поширюється на випадки:

1. Наявності згоди подружжя на розірвання шлюбу, або одного із подружжя, якщо другий із подружжя був визнаний недієздатним або безвісно відсутнім (ч. 1 ст. 107 СК України)

2. Відсутності у подружжя неповнолітніх дітей (ч. 1 ст. 106 СК України). У випадку, якщо є дорослі, повнолітні діти, то це дозволяє подружжю звертатись до органів РАЦС, для розірвання шлюбу.

Заява подається до органу РАЦС за місцем проживання подружжя або одного із подружжя (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в України).

Для розірвання шлюбу потрібні наступні документи:

  • паспорти подружжя, витяг з демографічного реєстру у випадку, якщо подружжям (одним із них) здійснено заміну паспорту на ID-карту;
  • спільна заява про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей або
  • заява про розірвання шлюбу одного з подружжя та рішення суду про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім, недієздатним

Державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться після закінчення одного місяця від дня подання заяви (ч. 2 ст. 106 СК України, ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про реєстрацію актів цивільного стану»).

Судовий порядок розірвання шлюбу поширюється на випадки:

  • 1. Наявності у подружжя неповнолітніх чи малолітніх дітей (дитини) та згоди подружжя на розірвання шлюбу
  • 2. Наявності у подружжя неповнолітніх чи малолітніх дітей (дитини) та відсутності згоди другого із подружжя на розірвання шлюбу
  • 3. Відсутності дітей та відсутності згоди другого із подружжя на розірвання шлюбу.
  • 4. Розірвання шлюбу, що укладений між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства.

У судовому порядку є два шляхи розірвання шлюбу:

  • в порядку окремого провадження
  • позовне провадження

У випадку розірвання шлюбу в порядку окремого провадження, то даний порядок розрахований на випадки наявності у подружжя спільних дітей (дитини) та згоди подружжя на розірвання шлюбу. Обов’язкова умова – це врегулювання подружжям питання сплати аліментів на утримання дитини, місця проживання дитини та участі у вихованні дитини того із батьків, хто проживає окремо (ч. 1 ст. 109 СК України).

Для уникнення залишення заяви про розірвання шлюбу без руху, до суду необхідно подати:

  • оригінал свідоцтва про шлюб. У випадку подачі копії свідоцтва про шлюб, суди зазвичай залишають заяву без руху, посилаючись на п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2017 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
  • копію нотаріально посвідченого договору про утримання та виховання дитини;
  • копію нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини та участі батька (мами) у вихованні дитини.

Суд виносить рішення після спливу одного місяця з моменту подачі заяви (ч. 4 ст. 109 СК України). Вказане рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з моменту його винесення (складання повного тексту рішення), якщо воно не було оскаржене в апеляційному провадженні (ч. 1 ст. 273, ч. 1 ст. 354 ЦПК України). Таким чином, загальний строк припинення шлюбу становить два місяці з моменту подачі заяви до суду.

  • Щодо підсудності про розірвання шлюбу, то за загальним правилом справи про розірвання шлюбу розглядаються судом за зареєстрований місцем проживання чи перебування відповідача (другого із подружжя). Допускається зміна підсудності справ про розірвання шлюбу, зокрема, позов про розірвання шлюбу може пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача за наявності таких обставин:
  • на утриманні у позивача перебувають малолітні/неповнолітні діти;
  • стан здоров’я або інші поважні обставини унеможливлюють виїзд позивача до суду за місцем проживання відповідача;
  • подружжя за взаємною згодою вирішило подати позов за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (ч. 2 ст. 28 ЦПК України).

Обставини, які зумовлюють необхідність зміни підсудності справи про розірвання шлюбу необхідно підтвердити доказами, наприклад, довідкою про реєстрацію місця проживання дитини і позивача, актом обстеження житлових умов дитини (у випадку наявності на утриманні дитини), довідкою про стан здоров’я, довідкою з місця роботи про відмову у надані відгулів (у випадку наявності обставин, що унеможливлюють виїзд позивача до суду за місцем проживання (перебування) відповідача), спільною заявою позивача та відповідача про розгляд справи судом за зареєстрованим місце проживання (перебування) позивача.

Позов (заява) про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини, батьківство зачатої чи народженої дитини визнане іншою особою, відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (ст. 110 СК України). У разі подачі позову, заяви про розірвання шлюбу в період вагітності дружини або протягом одного року після народження дитини заява підлягає поверненню (5 ч. 4 ст. 185 ЦПК України).

Щодо розірвання шлюбу в порядку позовного провадження, то справи про розірвання шлюбу є малозначними, а тому розглядаються в спрощеному позовному провадженні (п. 1) ч. 4 та п. 4) ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Після визначення підсудності та подачі позову про розірвання шлюбу можливі дві тактики дій відповідача:

  • • відповідач займає нейтральну позицію, подає заяву про розгляд справи за його відсутності та про визнання позовних вимог. В такому разі судовий процес не буде довготривалим, а рішення суду вірогідно буде винесене на підготовчому судовому засіданні.
  • • відповідач вчиняє різного роду процесуальні диверсії з тих чи інших об’єктивних чи суб’єктивних причин або ж і правда намагається зберегти шлюб

Відповідно ст.40 Сімейного кодексу шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:

1. Дефект волі (також, в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства) (ч. 1 ст. 40).

2. Фіктивний (укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя) (ч. 2 ст. 40) ч. 3 ст. 40 СК України: « Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю».

Відповідно ст. 41 Сімейного кодексу, шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду:

  • 1. Між усиновлювачем та усиновлена. окрім випадку скасування усиновлення (ст. 26, ч. 2 ст. 39 СКУ).
  • 2. Між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.
  • 3. З особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків.
  • 4. З особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 41 СКУ). Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осіб, зазначених пунктами 1, 2, 4 частини першої цієї статті, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб (ч. 2 ст. 41 СКУ). Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст. 43 СК). Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред’явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 43). Шлюб є недійсний від дня його державної реєстрації (ч. 1 ст. 44 СК). Наслідки недійсності – ст. 45-46 СК України.