Сам по собі факт виконання робіт до моменту підписання договору може бути підставою для сплати фактично виконаних робіт

03 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Дочірнього підприємства «Агропромислова
компанія «УкрАгроСтар» (далі – ДП АПК «УкрАгроСтар») до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Суд установив, що між сторонами у справі укладено договір про надання послуг, за умовами якого позивач зобов’язався надати ОСОБА_1 послуги на посів і збір соняшника, а також послуги щодо зберігання насіння. Відповідач погодилася та підписала акт приймання-передачі робіт, але зобов’язання за договором не виконала.

Суд першої інстанції задовольнив позов і стягнув з ОСОБА_1 на користь ДП АПК «УкрАгроСтар» борг за надані послуги.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, відмовив у задоволенні позову. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що акт приймання-передачі робіт не є належним, допустимим, достатнім доказом, підтверджуючим факт виконання робіт за договором про надання послуг, оскільки цим договором передбачено щомісячне складання сторонами актів про надання послуг за фактом виконаних робіт. Крім того, в наданому акті не зазначено, за яким саме договором виконувались роботи.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України). Тлумачення цієї норми свідчить про те, що з укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов’язків,
встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов’язання на підставах, що містяться у главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнанні його недійсним на підставі рішення суду).

У частині першій статті 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

Для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.
Якщо внаслідок надання послуги й створюється матеріальний результат, то він не є окремим, віддільним від послуги як нематеріального блага, об’єктом цивільних прав, через що відповідний результат не є обігоздатним сам по собі. При цьому послуга тісно пов’язана з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення діяльності) й навіть невіддільна від них, але все ж таки не збігається з такими діями (діяльністю) й існує як окреме явище – певне нематеріальне благо, що споживається у процесі вчинення відповідних дій (здійснення діяльності) виконавцем.

Суд установив, що між сторонами виникли зобов’язальні правовідносини, які виникають із договору про надання послуг, які є триваючими у виконанні. Сторони у справі підписали договір про надання послуг позивачем на посів і збір
соняшника, послуги щодо очищення та зберігання насіння, а також погодили та підписали акт приймання-передачі робіт. Поясненнями свідка ОСОБА_2 підтверджено факт надання послуг ДП АПК «УкрАгроСтар». Проте у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх обов’язків виникла заборгованість за договором.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає задоволенню, оскільки ДП АПК «УкрАгроСтар» виконало свої зобов’язання за договором про надання послуг, а ОСОБА_1 заборгованість за цим договором не сплатила.

Відповідач під час розгляду справи не заперечувала факт підписання нею договору, специфікації до договору та акта приймання-передачі робіт, як і не стверджувала, що відображені у цих документах послуги не були їй надані.

Апеляційний суд переоцінив надані позивачем у суд першої інстанції докази і зробив висновок про те, що акт приймання-передачі робіт не є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт виконання робіт за договором про надання послуг. Зазначені в акті роботи відповідають переліку робіт, які визначені у специфікації до договору, а також у матеріалах справи відсутній інший договір про надання послуг, якому б відповідав вказаний акт.

Крім того, Верховний Суд зазначав, що факт виконання робіт до моменту підписання договору (тобто до оформлення в письмовій формі правових відносин, що виникли між сторонами) сам по собі не може бути підставою для несплати фактично виконаних робіт.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі No 409/647/17 (провадження No 61-1058св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105637062.