Обставини справи: згідно з вироком ОСОБА_1 вночі за місцем свого проживання на ґрунті неприязних відносини умисно завдав ОСОБА_3 дерев’яною палицею біля 5 ударів в голову, заподіяв ши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило його смерть.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК.
Апеляційний суд змінив цей вирок, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК та ст. 124 КК.
У касаційній скарзі засуджений, зокрема, зазначає, що апеляційний суд належним чином не мотивував свої висновки при кваліфікації дій за ст. 124 КК, не врахувавши його показання, що умислу на спричинення будь-яких ушкоджень
потерпілому в нього не було, оскільки він діяв в стані необхідної оборони і його дії підпадають під ознаки ст. 36 КК.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС установила, що апеляційний суд
належним чином не перевірив обставини щодо наявності чи відсутності факту
протиправного насильницького вторгнення у житло засудженого з боку потерпілого, а також можливого спрямування дій засудженого на відвернення такого протиправного насильницького вторгнення з боку потерпілого.
Апеляційний суд, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 та ст. 124 КК
встановив, що раніше потерпілий мав конфлікт із ОСОБА_1, під час указаного
конфлікту потерпілий ОСОБА_3 знаходився в стані алкогольного сп’яніння, був
ініціатором конфлікту та зухвало вночі увірвався до будинку ОСОБА_1, де між ними виникла суперечка і штовханина, під час якої у ОСОБА_1 впали окуляри на підлогу.
Після цього обвинувачений, захищаючись, взяв держак від лопати та почав ним хаотично через поганий зір і втрату окулярів наносити удари ОСОБА_3. Коли
останній впав на бетонне покриття порогу будинку та втратив свідомість, ОСОБА_1 викликав працівників поліції, швидку допомогу та зателефонував родичам ОСОБА_3. Також апеляційний суд зазначив, що відповідно до даних висновку експерта, які підтвердив у судовому засіданні експерт, у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден на лівій руці та грудній клітці зліва, які належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від дії тупого твердого предмета.
Окрім того, апеляційним судом вказано, що потерпілий діяв по відношенню до обвинуваченого агресивно, обвинувачений є інвалідом з дитинства по зору, не міг розраховувати на сторонню допомогу, а тому ці обставини давали обвинуваченому підстави вважати дії потерпілого ОСОБА_3 загрозливими та небезпечними для його життя і здоров’я.
З огляду на це, ОСОБА_1 заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження з перевищенням меж необхідної оборони.
Колегія суддів ККС вбачає, що апеляційним судом при оцінці діяння засудженого не були наведені необхідні мотиви щодо підтвердження або спростування відповідності встановлених апеляційним судом обставин положенням ч. 5 ст. 36 КК, зокрема тим положенням, які виключають можливість існування перевищення меж необхідної оборони, якщо дії особи були спрямовані на відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави,
суспільні інтереси, життя, здоров’я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання.
При цьому для вирішення питання про відсутність чи наявність стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акта суспільно небезпечного посягання і акта захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, а також перевірити наявність чи відсутність обставин,
передбачених ч. 5 ст. 36 КК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений ОСОБА_1 та його захисник у своїх апеляційних скаргах вказували, про відсутність умислу в ОСОБА_1 на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_3, оскільки потерпілий
протиправно намагався проникнути в його будинок, застосовуючи по відношенню до ОСОБА_1 насильство, а тому такі дії він сприймав як реальну загрозу по відношенню до себе та діяв в стані необхідної оборони.
Колегія суддів ККС не вбачає підстав ставити під сумнів висновок апеляційного
суду про те, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, однак принциповим в контексті положень ч. 5 ст. 36 КК залишається встановлення і з’ясування обставин, які підтверджують або спростовують те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на відвернення насильницького вторгнення у його житло. Вказаний аспект є ключовим для належного вирішення питання, чи перебували його дії в межах необхідної оборони як обставини, яка взагалі виключає кримінальну протиправність діяння, або ж виходили за її межі.
При цьому потрібно звернути увагу, що диспозицією ст. 124 КК не охоплюється
такий наслідок, як смерть особи при завданні умисних тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони, що вимагає окремого мотивованого аналізу аспектів співвідношення обсягу висунутого особі й визнаного судом доведеним обвинувачення з межами диспозиції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК.
Детальніше з текстом постанови ВС від 19.09.2022 у справі No 149/916/17 (провадження No 51-8642км18) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106390665.