Кримінальна відповідальність за ч. 3 ст. 136 КК може наставати лише в тому випадку, коли сукупністю доказів у кримінальному провадженні доведено, що смерть потерпілого настала саме через ненадання йому допомоги, невжиття обвинуваченим відповідних заходів та неповідомлення про стан потерпілого закладу охорони здоров’я.
Обставини справи: ОСОБА_1, обвинувачувався в тому, що він виявив лежачого
на землі ОСОБА_2, який знаходився у небезпечному для життя стані, маючи реальну можливість, не надав йому необхідної допомоги і не вжив заходів, необхідних для відведення небезпеки для життя останнього, не повідомив про його стан до закладів охорони здоров’я та інших належних установ для забезпечення надання необхідної допомоги, витягнув останнього з подвір’я та залишив у безпорадному стані на вулиці біля вказаного будинку. Цього ж дня ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень у вигляді тупої травми живота, яка супроводжувалась множинними розривами, фрагментацією печінки та ускладнилася великою внутрішньою крововтратою, помер у медичній установі.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК.
Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.
ВС скасував ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у цьому ж суді.
Апеляційний суд залишив без зміни вирок місцевого суду.
У касаційній скарзі захисник вказує на те, що в діях ОСОБА_1 не має складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК, оскільки відсутні будь-які дані, що при своєчасному наданні медичної допомоги потерпілий міг би залишитися
живим.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС зазначає, що доводи у касаційній скарзі захисника є обґрунтованими.
ВС, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, вказав, що суд апеляційної інстанції
жодним чином не сформулював свої висновки про наявність причинного зв’язку
між діями ОСОБА_1, зазначеними в обвинувальному акті, та наслідками, які настали, у виді смерті ОСОБА_2 через тупу травму живота, яка супроводжувалася
множинними розривами та фрагментацією печінки і ускладнилася великою
внутрішньою крововтратою. Водночас за висновком медичного експерта виявлені в ОСОБА_2 тілесні ушкодження утворилися внаслідок дії твердих тупих предметів, можливо від ударів кулаками, ногами.
Крім того, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням суду першої
інстанції про винуватість ОСОБА_1 та посилаючись на докази, надані стороною
обвинувачення, фактично їх тільки перерахував, без їхнього аналізу щодо того, що саме вони доводять в обвинуваченні за ч. 3 ст. 136 КК.
Також ВС вказав, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не с простував
доводів сторони захисту про невнесення до ЄРДР відомостей про злочин,
передбачений ч. 3 ст. 136 КК, оскільки, як убачається з матеріалів кримінального
провадження, до ЄРДР були внесені відомості лише про вчинення злочину,
передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
За результатами касаційного перегляду ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції для вмотивування своїх висновків використав загальні формулювання,
що не свідчить про ретельність і ґрунтовність підходу до виготовлення ухвали, а тому вказана ухвала стосовно ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст. 419 КПК і підлягала скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд касаційної інстанції дав вказівку суду апеляційної інстанції врахувати викладене, ретельно перевірити усі доводи, наведені в апеляційній скарзі, й ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
При новому розгляді суд апеляційної інстанції частково виконав вказівки, однак вказівки щодо наведення належних і достатніх мотивів та відповідних висновків про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 136 КК не виконав.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції і відкидаючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, не навів належного обґрунтування того, що саме через ненадання ОСОБА_1 потерпілому допомоги, невжиття ним відповідних заходів та неповідомлення про стан потерпілого закладу охорони здоров’я настала смерть ОСОБА_2. Апеляційний суд не навів жодних мотивів, з посиланням на відповідні докази, що у разі своєчасного надання медичної
допомоги потерпілому не настала б смерть останнього.
Детальніше з текстом постанови ВС від 30.11.2022 у справі No 279/1992/17 (провадження No 51-819км20) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706665.