Шість років в одиночній камері без перегляду рішення — ЄСПЛ визнав це принизливим поводженням

Європейський суд з прав людини 3 листопада 2026 року ухвалив рішення у справі Gökçe and Others v. Türkiye (заява № 51110/19 та три інші).

Суд розглянув скарги чотирьох колишніх державних службовців, яких після спроби перевороту 2016 року тримали під вартою за підозрою в членстві в організації FETÖ/PDY. Адміністрації в’язниць переводили їх в одиночні камери й обмежували контакти з іншими ув’язненими. ЄСПЛ визнав порушення ст. 3 Конвенції (принизливе поводження) щодо двох заявників: колишнього судді Касаційного суду Туреччини Сулеймана Кула, якого тримали в одиночній камері шість років і вісім місяців, та колишнього прокурора Ільхана Акилли (майже рік і п’ять місяців). Щодо двох інших заявників порушення не встановлено, причому щодо колишнього прокурора Ешрефа Кьосе — шістьма голосами проти одного.

Рішення ухвалила палата Другої секції. Воно набуде статусу остаточного відповідно до ст. 44 § 2 Конвенції.

Позиція ЄСПЛ

Суд виходив з того, що розміщення в одиночній камері саме по собі не порушує Конвенцію, а обмеження контактів з іншими ув’язненими з міркувань безпеки допустимі. ЄСПЛ погодився, що з огляду на обвинувачення в тероризмі та безпекову ситуацію після спроби перевороту певні обмеження були виправдані, щоб запобігти відновленню зв’язків усередині організації (§ 98). Проте суд наголосив: оцінюється не юридична кваліфікація режиму за національним правом, а його характер, тривалість, обґрунтування, суворість і наслідки для особи (§ 93). Збереження побачень і телефонних дзвінків з родиною саме по собі вирішальним не є.

Сулейман Кул. Перші 19 місяців він не мав жодного контакту з іншими ув’язненими й гуляв на подвір’ї сам одну годину на день. Згодом режим пом’якшили до двох годин прогулянки з двома іншими в’язнями. Уряд не спростував його тверджень, що щоночі його будили погодинними перевірками й увімкненим світлом. У 2018 році психіатр діагностував у нього розлад адаптації, пов’язаний саме з перебуванням в одиночній камері, але адміністрація не оцінила вплив режиму на його психічне здоров’я. Обґрунтування рішень було, за висновком суду, «загальним», не стосувалося поведінки заявника, а необхідність режиму за шість років і вісім місяців жодного разу не переглядали (§ 124). Сукупність цих обставин ЄСПЛ визнав принизливим поводженням (§ 126).

Ільхан Акилли. Перші вісім місяців він мав лише 30 хвилин прогулянки на день на самоті. Це менше за мінімальну годину, передбачену Правилами Нельсона Мандели та Європейськими пенітенціарними правилами. До соціальних, спортивних чи освітніх заходів його не допускали. Тут ЄСПЛ надав перевагу версії заявника, а не уряду й Конституційного суду Туреччини: власні документи адміністрації в’язниці підтверджували 30-хвилинний режим. Посилання на «внутрішню розвідувальну інформацію» суд визнав абстрактним, а судовий контроль — формальним (§ 133–134).

Мусі Гьокче та Ешрефу Кьосе суд відмовив. Перший щодня мав три години спільних прогулянок з іншими ув’язненими, а другий з травня 2018 року брав участь у спортивних і групових заходах. На думку більшості, цього було достатньо для «змістовного людського контакту».

Окрема думка

Суддя Оддні Мйоль Арнардоттір не погодилася з більшістю щодо Кьосе. Він майже три роки мав лише 90 хвилин на день спілкування з одним в’язнем, що менше за дві години «змістовного людського контакту», передбачені правилом 53A Європейських пенітенціарних правил у редакції 2020 року. Вісім-дев’ять місяців його взагалі не допускали до організованих заходів. Рішення про одиночне утримання ухвалили, коли він уже рік без інцидентів перебував у камері з іншими, а слідчий суддя пізніше послався на «невизначеність його ролі в організації», хоча на той момент заявника вже засудили.

На думку судді, без періодичного перегляду режим набув «скоріше каральних, аніж превентивних» рис.

Справедлива сатисфакція

ЄСПЛ присудив Кулу 7 тис. євро, а Акилли 3 тис. євро моральної шкоди, а також по 1,5 тис. євро кожному на відшкодування витрат.

Практика ЄСПЛ

Суд застосував принципи, викладені у справі Schmidt and Šmigol v. Estonia (заяви № 3501/20 та інші, 28 листопада 2023 року, §§ 120–127), та у справі Ramirez Sanchez v. France [ВП] (заява № 59450/00, 4 липня 2006 року). Зокрема, одиночне утримання, навіть відносне, не може застосовуватися безстроково, має ґрунтуватися на реальних підставах і супроводжуватися процесуальними гарантіями та регулярним медичним контролем. Крім того, чим довше триває такий режим, тим детальнішими й переконливішими мають бути підстави його продовження (§ 84).

Що це означає

Аналітично. Рішення стосується Туреччини, але його логіка безпосередньо застосовна до українських установ виконання покарань і слідчих ізоляторів, де одиночне утримання теж часто обґрунтовують «характером злочину» чи «безпекою».

ЄСПЛ сформулював три критерії, на які варто спиратися захисникам.

Перше: обґрунтування має бути індивідуальним і стосуватися поведінки самої особи, а не лише статті обвинувачення.

Друге: режим має регулярно переглядатися, і що довше він триває, то вагоміші потрібні підстави.

Третє: адміністрація зобов’язана реагувати на медичні дані про шкоду від ізоляції.

Для доказування важливо фіксувати документи самої установи: саме суперечність між ними та позицією уряду дала ЄСПЛ змогу встановити реальні умови тримання Акилли.

Окрема думка Арнардоттір показує напрям розвитку практики: дві години «змістовного людського контакту» на день стають стандартом, за яким оцінюватимуть і порушення ст. 3.

Читайте також на ADVOKAT POST

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST