05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного
цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» далі – ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири).
Суд установив, що 06 лютого 1997 року між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», правонаступником якого є ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»,
та ОСОБА_2, ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири. Пунктом 4 цього договору вартість квартири визначена в розмірі 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції становить16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України. У пункті 5 договору купівлі-продажу встановлено, що покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року. На виконання умов договору відповідач сплатив позивачу 31 721,00 грн.
На думку позивача, відповідач сплатив кошти за договором не в повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим Національним банком України на день платежу, а не на день укладення договору.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Постановою апеляційного суду рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційний суд визнав безпідставними доводи позивача про необхідність визначення вартості квартири в еквіваленті іноземної валюти станом на момент виконання договору, оскільки
норма, яка б передбачала, що зазначення у договорі грошового еквівалента в іноземній валюті є підставою для сплати суми у гривнях за офіційним курсом
відповідної валюти на день платежу, в актах цивільного законодавства України,
чинних на момент укладення договору, була відсутня. Враховуючи відсутність у матеріалах справи інших доказів взаємного наміру сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів, колегія суддів апеляційного суду вважала, що у цьому випадку цілком обґрунтованим є застосування правила contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.
За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Валюта боргу – це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов’язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу
розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов’язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.
За загальним правилом, за наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті
у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з’ясувати сутність
такого визначення.
Тлумачення правочину – це з’ясування змісту дійсного одностороннього
правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину,
передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, неможливо
встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно
застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).
Аналіз змісту договору купівлі-продажу від 06 лютого 1997 року свідчить, що встановлені статтею 213 ЦК України правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.
Встановивши, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу від 06 лютого 1997 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 сплатили повну вартість квартири в національній валюті України, апеляційний суд зробив правильний висновок про належне виконання покупцями умов договору купівлі-продажу.
Верховний Суд врахував презумпцію, що позивач є стороною, яка підготувала як проєкт договору, так і спірні умови договору. Така презумпція позивачем під час
розгляду справи не спростована, тому тлумачення повинно здійснюватися на користь відповідача.
Розуміючи інтереси кредитора, який укладав договори купівлі-продажу квартир за умов надмірної інфляції, Верховний Суд звернув увагу на те, що будівництво
житлового будинку було розпочато навесні 1991 року забудовником – ДО КВХФО
«Дарниця» за рахунок державних централізованих капіталовкладень. Будівництво за рахунок коштів Державного бюджету України продовжувалося до травня 1993 року, а потім було призупинено у зв’язку з відсутністю фінансування. Влітку 1995 року, після укладення правонаступником ДО КВХФО «Дарниця» –
ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» із своїми працівниками, які перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, договорів на часткову
участь у будівництві будинку, будівництво його було поновлено і завершено у грудні 1996 року. За таких умов позивач при відчуженні квартир був не просто кредитором, а виконував важливу соціальну функцію щодо забезпечення громадян житлом, сприяючи реалізації їх права, гарантованого статтею 47 Конституції України.
Система забезпечення житлом, яка існувала в 90-х роках, у тому числі
можливість безоплатної приватизації житла, отримання його в користування від держави чи роботодавця, не передбачала залежність вартості такого житла від
курсу іноземної валюти.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі No 753/8945/19 (провадження No 61-8829сво21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108335754.