17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання
договору дарування та про визнання недійсним (фіктивним) договору дарування.
06 листопада 2009 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладений договір дарування, за умовами якого позивач
подарувала своєму сину ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку. 13 січня 2020 року ОСОБА_2 уклав договір дарування належної йому частки у будинку зі своєю
дружиною ОСОБА_3.
Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчинені злочину стосовно ОСОБА_1,
передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та йому призначено
покарання у виді 240 годин громадських робіт. Відповідно до частини п`ятої статті 74 пункту 2 частини першої статті 49 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Позивач ОСОБА_1 просила визнати договір дарування, укладений між її сином та його дружиною фіктивним, таким, що не відповідає дійсним намірам сторін,
оскільки після надходження обвинувального акта до суду, ОСОБА_2, усвідомлюючи, що у випадку його засудження ОСОБА_1 (дарувальник) відповідно до частини першої статті 727 ЦК України матиме законні підстави вимагати розірвання договору дарування частини житлового будинку на підставі частини першої статті 727 ЦК України, 13 січня 2020 року уклав договір дарування 1/2 частки житлового будинку зі своєю дружиною ОСОБА_3. ОСОБА_1 також просила розірвати договір дарування між нею та її сином.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Визнано недійсним (фіктивним) договір дарування від 13 січня 2020 року. Розірвано договір дарування від 06 листопада 2009 року. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив у зв’язку з відсутністю визначених статтею 727 ЦК України підстав для розірвання договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
За результатами розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій зазначив таке.
Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою статті 727 ЦК України
дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред`явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі. Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору.
Якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник
може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред`явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності
обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунка є невід`ємною складовою
збереженості дарунка на момент пред`явлення дарувальником вимоги про
розірвання договору.
Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме
обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі – предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина четверта стаття 727 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено
без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним (фіктивним) договору дарування від 13 січня 2020 року, ОСОБА_1 посилалася на те, що такий правочин вчинений між подружжям, на момент його вчинення як ОСОБА_2, так і його дружина ОСОБА_3 були обізнані про розгляд Лубенським міськрайонним судом Полтавської області кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, а тому усвідомлювали майбутні негативні наслідки у випадку ухвалення судом обвинувального вироку, а саме отримання дарувальником (ОСОБА_1) права на підставі статті 727 ЦК України вимагати розірвання договору дарування та повернення собі дарунку, що підтверджується змістом протоколів допиту ОСОБА_2 від 15 березня 2018 року та від 17 жовтня 2019 року як свідка та підозрюваного відповідно. Обґрунтованим також є посилання суду першої інстанції на підтвердження того, що дії сторін оспорюваного договору не були направлені на реальне настання правових наслідків, на те, що після укладення оспорюваного договору дарування на користь ОСОБА_3 вона фактично не вступила в управління спірним майном та не несла витрат на його утримання.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх
прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може
використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу
або виконання судового рішення.
Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад
цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості
зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Недійсний правочин не створює правових наслідків для сторін, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а тому унаслідок визнання недійсним договору дарування від 13 січня 2020 року, як вчиненого без наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин), дотриманими є вимоги щодо збереженості дарунка (частина четверта статті 727 ЦК України).
Таким чином, встановивши факт вчинення (підтверджений вироком суду, що набрав законної сили) обдаровуваним ОСОБА_2 злочину проти життя і здоров`я
дарувальника ОСОБА_1, суд першої інстанції, з урахуванням висновків суду про доведеність позивачем фіктивності укладеного у подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору дарування від 13 січня 2020 року, що свідчить про збереженість дарунка в обдаровуваного, дійшов правильного висновку про наявність передбачених частинами першою, четвертою статті 727 ЦК України підстав для розірвання договору дарування від 06 листопада 2009 року.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі No539/1509/20 (провадження No 61-6771св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101404646