Суддя Верховного Суду Олена Білоконь звернула увагу на основні процесуальні моменти, що стосуються визнання і виконання рішень польських судів в Україні.
Про це повідомляє Судова влада.
Одне з них – визначення компетентного суду, оскільки в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду України. Доповідачка зауважила про важливість того, що в зазначеному Договорі, укладеному між Польщею та Україною, детально врегульовано питання компетентного суду в різних категоріях справ: у сімейних, майнових, спадкових тощо.
Як приклад вона навела постанову КЦС ВС від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17. Суд, надаючи дозвіл на виконання рішення польського суду на території України, визнав компетентним Окружний суд у місті Кракові для розгляду спору щодо виконання договору оренди між польським та українським суб’єктами господарювання.
Крім того, щоб надати дозвіл на виконання рішення іноземного суду на території України, суд має переконатися, що немає рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили. Також у задоволенні відповідного клопотання може бути відмовлено, якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді. Олена Білоконь зазначила, що, проаналізувавши судову практику, вона не знайшла рішень українських судів про відмову в наданні дозволу на примусове виконання рішення польського суду з тих підстав, що тотожна справа розглядалася або розглядається судом України.
«Це, серед іншого, вказує на те, що Україна сумлінно виконує укладений із Польщею Договір про надання правової допомоги», – сказала вона. Суддя додала, що КЦС ВС скеровує практику судів першої та другої інстанцій на те, що вони повинні відмовляти у відкритті провадження або залишати позов без розгляду, якщо відомо, що спір між тими самими сторонами з того самого питання вже розглядається польським судом. Як приклад доповідачка навела постанову КЦС ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 604/614/17 та постанову Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2022 року у справі № 760/25600/20.
Також Олена Білоконь наголосила, що як указаним Договором про надання правової допомоги, так і нашим національним законодавством передбачено, що суд може не надати дозвіл на виконання рішення польського суду, якщо встановлено, що сторона була позбавлена можливості захищати свої права в судовому процесі. КЦС ВС у своїй практиці послідовно наголошує, що однією з необхідних передумов для визнання і виконання рішення суду Договірної Сторони є надання стороні можливості захисту своїх прав при розгляді справи по суті, що передбачає, зокрема, отримання виклику в судове засідання своєчасно і належним чином.
Угода між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Республіки Польща про застосування двомовних бланків клопотань про надання правової допомоги у цивільних справах, укладена 10 січня 2011 року, на виконання п. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, передбачає, що під час вирішення клопотань про надання правової допомоги між сторонами можливі відносини безпосередньо через обласні управління юстиції з боку України та голів окружних судів Республіки Польща з боку іншої сторони.
За даними Міністерства юстиції України за період із 2012 по 2022 роки українські суди опрацювали 816 доручень про правову допомогу (з них 29 доручень – у важкий 2022 рік).
Така правова допомога в ряді випадків надавала можливість дійти висновку, що сторона, яка не брала участі в розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, та ухвалити рішення по суті. Зазначене свідчить про ефективність безпосередніх відносин щодо надання правової допомоги у цивільних справах.
Під час вирішення клопотання про надання дозволу на виконання рішень польських судів в Україні суттєвим є питання перевірки повідомлення належним чином про дату і місце розгляду справи сторони, яка не була присутньою в судовому засіданні і проти якої ухвалено рішення.
Як правило, суди визнавали належним відповідне повідомлення, якщо воно відбулося шляхом виконання українськими судами доручень польських судів про надання правової допомоги на вручення судової кореспонденції або вчинення окремих процесуальних дій (постанови від 2 вересня 2019 року у справі № 442/6702/15-ц, від 18 червня 2020 року у справі № 643/449/17, від 11 липня 2022 року у справі № 761/11623/17). В ряді випадків суди брали до уваги процесуальну поведінку відповідача, щодо якого ухвалено рішення (оскарження стороною судового рішення, подання заперечення) як доказ обізнаності боржника із триваючим судовим процесом (постанова від 29 травня 2019 року у справі № 466/10361/15-ц).
Вирішуючи питання щодо належного повідомлення сторони про судовий розгляд, суди брали до уваги положення п. 2 ч. 2 ст. 51 укладеного між Польщею та Україною Договору про правову допомогу, яким передбачено, що до клопотання про визнання і виконання рішення подається документ, який підтверджує, що сторона, стосовно якої винесене рішення і яка не брала участі в розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином, згідно із законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене.
З огляду на це положення міжнародного договору в окремих справах КЦС ВС вважав, що порядок повідомлення учасника справи про судовий процес і вручення цій особі судової повістки регулюється правом держави, суд якої вирішує справу по суті (lex fori). Наприклад, керуючись вимогами ст. 11355 ЦПК Республіки Польща, суди перевіряли, чи встановила особа, яка була повідомлена про розгляд справи польським судом, уповноваженого на ведення справи або на отримання кореспонденції в Польщі (постанови КЦС ВС від 16 лютого 2022 року у справі № 461/8156/17, від 12 березня 2018 року у справі № 450/3035/14).
Також, враховуючи, що Україна та Республіка Польща є учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція), в ряді випадків суди керувались нормами цієї Конвенції щодо перевірки належного повідомлення учасника.