Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2026 року констатувала, що практика самого Верховного Суду з питання чинності процесуальних рішень, ухвалених прокурором під час перебування у відпустці, є суперечливою: у постановах у справах №№127/19705/20, 461/966/20 і 953/3842/22 Суд визнавав такі рішення дійсними за наявності відповідного наказу про відпустку, тоді як постанова у справі №556/1381/18 виходить із протилежного.
Колегія вважає більш обґрунтованою саме другу позицію, однак відступити від висновку, викладеного в раніших постановах, самостійно не має повноважень: відповідно до частини другої статті 434-1 Кримінального процесуального кодексу України таке питання підлягає вирішенню виключно об’єднаною палатою. З цієї причини колегія передала справу №761/15604/17 (провадження №51-4737км25) на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду — разом із другим питанням тієї самої справи, за яким існує аналогічна розбіжність: про кваліфікацію дій пособника за ознакою вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
Засуджені в цій справі — колишній керівник слідчого підрозділу податкової міліції, колишній слідчий цього підрозділу та адвокат, визнані винними в одержанні неправомірної вигоди.
Обставини справи
За версією обвинувачення, у 2016 році керівник слідчого підрозділу податкової міліції одного з районних управлінь Головного управління ДФС у м. Києві (у судових документах — ОСОБА_6) спільно зі слідчим цього підрозділу (ОСОБА_7) та адвокатом (ОСОБА_8) вимагали й одержали від підприємця неправомірну вигоду в розмірі від 35 до 40 тисяч доларів США за обіцянку вплинути на прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні та не допустити повідомлення підприємцю про підозру.
Вищий антикорупційний суд вироком від 27 листопада 2024 року визнав усіх трьох винними за частиною четвертою статті 368 (одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище) та частиною другою статті 369-2 Кримінального кодексу України (зловживання впливом), призначивши ОСОБА_6 покарання у виді 10 років позбавлення волі, ОСОБА_7 — 9 років, ОСОБА_8 — 9 років, із додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати керівні посади в органах державної влади та займатися адвокатською діяльністю, конфіскацією майна та позбавленням спеціального звання.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вироком від 27 листопада 2025 року залишила рішення суду першої інстанції без змін. Захист усіх трьох засуджених — окремі адвокати, які представляли інтереси кожного з них, — оскаржив вироки в касаційному порядку.
Перше питання: чинність процесуальних рішень прокурора, ухвалених під час відпустки
Один з аргументів захисту стосувався юридичної сили постанови про об’єднання матеріалів досудових розслідувань, підписаної прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 25 січня 2017 року. За доводами захисту, у цю дату відповідний прокурор — який на момент прийняття рішення обіймав посаду заступника Генерального прокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (посада, яку до реформи 2019 року за посадою поєднував керівник САП) — перебував у відпустці за межами України, а отже не мав повноважень ухвалювати процесуальні рішення. Це формулювання відтворює власний виклад аргументу захисту в ухвалі про передання справи; чи справді і саме в цю дату відповідний прокурор перебував у відпустці у США, за відкритими джерелами незалежно підтвердити не вдалося — ця обставина потребує перевірки за матеріалами самого провадження.
Колегія суддів Другої судової палати висловила намір відступити від правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду у справах №№127/19705/20, 461/966/20 та 953/3842/22, за яким перебування прокурора у відпустці саме по собі не позбавляє його процесуальних повноважень, якщо рішення про надання відпустки не супроводжувалося одночасним рішенням про звільнення від виконання службових обов’язків або їх передання іншій особі. Натомість колегія вважає більш обґрунтованою позицію, викладену в постанові у справі №556/1381/18, згідно з якою на час перебування у відпустці, засвідченій відповідним наказом, службова особа органу прокуратури не вправі здійснювати процесуальні повноваження, а рішення, ухвалені всупереч цьому, є такими, що прийняті неуповноваженою особою.
Друге питання: кваліфікація дій пособника за ознакою групи осіб за попередньою змовою
Друге питання, з якого колегія вбачила розбіжність у практиці, стосується кваліфікації дій ОСОБА_8 — засудженого за версією обвинувачення як пособника у вчиненні одержання неправомірної вигоди, а не як співвиконавця. Захист наполягав, що кваліфікуюча ознака “вчинення за попередньою змовою групою осіб” (частина друга статті 28 Кримінального кодексу України) застосовна лише до співвиконавців злочину, тобто до осіб, які безпосередньо виконують об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення, а дії пособника — за визначенням статті 27 Кримінального кодексу України — вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою не утворюють і на кваліфікацію основного складу правопорушення впливати не повинні.
Колегія зазначила про наявність постанови Верховного Суду у справі №464/5336/13 від 17 грудня 2024 року першої судової палати Касаційного кримінального суду, у якій викладено висновок, від якого колегія вважає за необхідне відступити; незалежно підтвердити реквізити та зміст цієї постанови за відкритими джерелами на момент підготовки матеріалу не вдалося — у відкритому доступі виявлено лише постанови Верховного Суду зі спорідненої проблематики кваліфікації групової змови за іншими справами й датами (зокрема постанову від 25 березня 2021 року у справі №464/710/18), тому точні реквізити прецеденту, від якого відступає колегія, потребують перевірки за реєстром судових рішень. За позицією колегії, яку вона запропонувала об’єднаній палаті, кваліфікація одержання неправомірної вигоди як вчиненого за попередньою змовою групою осіб є коректною й тоді, коли один з учасників погодженої групи виконував роль пособника, а не співвиконавця, — оскільки суспільна небезпечність узгоджених дій кількох осіб для досягнення єдиного злочинного результату не залежить від процесуально-технічного розподілу ролей між ними.
Значення для практики
Ухвала про передання справи на розгляд об’єднаної палати сама по собі не є остаточним рішенням щодо жодного з двох питань: остаточну правову позицію об’єднана палата Касаційного кримінального суду сформулює лише в подальшій постанові за результатами розгляду справи, і саме ця майбутня постанова стане обов’язковим орієнтиром для судової практики. До її ухвалення суди нижчих інстанцій у справах з аналогічними обставинами продовжують застосовувати наявні, відмінні одна від одної правові позиції, а сторони кримінального провадження, у яких порушуються тотожні питання — про наслідки перебування прокурора у відпустці для чинності його процесуальних рішень або про кваліфікацію дій пособника за ознакою групи осіб за попередньою змовою, — мають підстави посилатися на факт розгляду справи об’єднаною палатою для обґрунтування клопотань про зупинення провадження до ухвалення остаточної постанови.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Розмежування складів кримінальних правопорушень, передбачених статтями 369 і 369-2 КК України — практика Верховного Суду щодо розмежування надання/одержання неправомірної вигоди (статті 368 і 369 КК) і зловживання впливом (стаття 369-2 КК), кваліфікацію за якими одночасно застосовано в цій справі.
- Коли розбій вважається таким, що вчинений за попередньою змовою групою осіб, а не організованою групою — критерії розмежування форм співучасті у практиці Верховного Суду, застосовні до питання про кваліфікуючу ознаку групової змови, яке колегія передала на розгляд об’єднаної палати.
- Кримінальна відповідальність адвоката – Олексій Горох — стандарти кримінальної відповідальності адвокатів за посадові й корупційні правопорушення, релевантні для оцінки вироку щодо засудженого в цій справі адвоката.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST