Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Відмова захисника від виконання своїх обов’язків (ч. 4 ст. 47 КПК): практичне застосування”, Гловюк Ірина, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання “Barristers”, розповіла про конвенційне право на практичну та ефективну правову допомогу, розкрила проблеми застосування ст. 47 КПК України.
Право на правову допомогу закріплене в ст. 6 Конвенції. На рівні практики ЄСПЛ визнаним є те, що право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду. Також Суд повторює, що, хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний захист з боку адвоката – який, у разі потреби, може бути призначений офіційно – не є абсолютним, воно становить одну з основоположних засад справедливого судового розгляду.
Як правило, доступ до захисника має надаватися з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо викривальні показання, отримані під час допиту правоохоронними органами без доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження.
При цьому, поряд з базовим визнанням сутності, важливості права на захист в кримінальному провадженні, ЄСПЛ послідовно вказував, що забезпечення доступу до захисника на ранніх етапах є процесуальною гарантією права не свідчити проти себе та основною гарантією недопущення поганого поводження, відмічаючи особливу вразливість обвинуваченого на початкових етапах провадження, коли він потрапляє у стресову ситуацію і одночасно стикається з дедалі складнішими положеннями кримінального законодавства. Будь-який виняток з реалізації цього права має бути чітко визначений, а його дія має бути суворо обмежена в часі. Ці принципи є особливо актуальними в разі серйозних обвинувачень, бо саме у випадку, коли особі загрожує найсуворіше покарання, її право на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися в демократичному суспільстві максимально можливою мірою. Разом з тим, ЄСПЛ неодноразово визнавав, що саме призначення не забезпечує ефективної юридичної допомоги, оскільки адвокат, призначений з метою надання безоплатної правової допомоги може померти, серйозно захворіти, бути позбавленим змоги діяти протягом тривалого періоду або ухилятися від виконання своїх обов’язків. Якщо органи влади отримують повідомлення про це, то повинні замінити його або змусити його виконувати своє завдання. Просте призначення національними органами захисника не гарантує ефективну правову допомогу.
Щодо ефективності правової допомоги і ефективності захисту, то Верховний Суд визнав, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов’язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
Відповідно ч.4 ст.47 КПК України, захисник має право відмовитись від виконання своїх обов’язків лише у випадках:
1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні
2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника
3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо
4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.
У випадку залучення захисника за договором, то відповідно ст.29 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об’єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Відповідно ст. 32 ЗУ “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокат має право в будь-який час достроково (до завершення виконання доручення) розірвати договір з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, в односторонньому порядку на умовах передбачених договором. Договір про надання правової допомоги, укладений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, припиняється у разі зупинення та/або анулювання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, крім випадку укладення договору з адвокатським бюро чи адвокатським об’єднанням. У цьому разі головою адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання здійснюється заміна адвоката.
Порада:
- у договорах про надання правової допомоги слід вказувати умови стосовно розірвання з урахуванням випадків, передбачених ст. 47 КПК України для відмови захисника від виконання своїх обов’язків;
- прописувати окремо, коли саме у такому випадку договір вважається розірваним;
- прописувати спосіб повідомлення сторін та зацікавлених органів та осіб.