Європейський суд з прав людини (Перша секція) у рішенні у справі «A.S. v. Latvia» (заява №9327/23) від 3 вересня 2026 року одноголосно встановив відсутність порушення статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (заборона рабства, підневільного стану та примусової праці) — попри те, що особу, яку заявниця звинувачувала в утриманні її в підневільному стані на молочній фермі, національні суди після кількох раундів розгляду в кінцевому підсумку виправдали.
Суд визнав, що держава виконала свої позитивні зобов’язання за статтею 4, оскільки забезпечила належну законодавчу базу та провела оперативне й ретельне розслідування, а виправдання стало результатом змагальної оцінки доказів у кількох судових інстанціях, без істотних недоліків, здатних підірвати спроможність провадження встановити факти.
Обставини справи
Заявниця стверджувала, що з грудня 2016 року по травень 2017 року її утримували в підневільному стані або примушували до примусової праці на молочній фермі в Латвії: вона доїла корів двічі на день, проживала на території ферми без письмового договору, а платню отримувала нерегулярно і не в повному обсязі; за її твердженням, сукупність похилого віку, відсутності постійного місця проживання, обмеженого доступу до транспорту та психологічної залежності від власника ферми позбавляла її реального вибору залишити ферму.
Національне кримінальне провадження за фактом торгівлі людьми пройшло кілька етапів: суд першої інстанції визнав власника ферми винним і призначив умовне покарання; апеляційний суд його виправдав; Сенат Верховного суду Латвії скасував це виправдання і повернув справу на новий розгляд, вказавши на неповне дослідження питання вразливості заявниці; за результатами повторного розгляду апеляційний суд знову виправдав обвинуваченого; Сенат Верховного суду відмовив у відкритті касаційного провадження.
Застосовність статті 4: окреме питання від суті скарги
Суд підтвердив методологічно важливий підхід: коли скарга стосується позитивних і процесуальних зобов’язань держави за статтею 4, питання застосовності цієї статті вирішується не через остаточний висновок національних судів про наявність чи відсутність порушення, а через те, чи виклала заявниця «небезпідставну скаргу» («arguable claim»), підкріплену доказами prima facie, — і ця оцінка проводиться станом на момент, коли твердження були заявлені, а не з огляду на пізніші висновки національного провадження. Суд прямо застеріг від протилежного підходу: «To rely on such findings would risk circular reasoning, thereby placing an arguable claim outside the Court’s scrutiny altogether» (§ 103). У цій справі Суд визнав статтю 4 застосовною, попри подальше виправдання, оскільки на момент звернення заявниці до органів влади її твердження (проживання на території роботодавця, нерегулярна оплата, залежність від нього щодо забезпечення їжею) були достатньо небезпідставними.
Стандарт позитивних зобов’язань: framework і розслідування
Суд нагадав, що позитивні зобов’язання держави за статтею 4 охоплюють (i) належну законодавчу базу, здатну забезпечити практичний і ефективний захист жертв, та (ii) процесуальне зобов’язання розслідувати обґрунтовану підозру порушення — зобов’язання щодо засобів, а не щодо результату. Порушення процесуального обов’язку констатується лише тоді, коли недоліки провадження є «significant flaws capable of undermining the investigation’s ability to establish the facts or identify those responsible», а не тоді, коли йдеться про поодинокі помилки чи упущення (§ 102).
У цій справі Суд встановив, що розслідування розпочалося за власною ініціативою органів влади (без формальної заяви потерпілої до поліції), проводилося оперативно (огляд місця події — через три дні після отримання інформації), охопило значну кількість джерел доказів (допити заявниці, свідків, огляд телефону обвинуваченого, дослідження його записника) і тривало на трьох судових інстанціях, включно з поверненням справи Сенатом Верховного суду для повторної оцінки вразливості потерпілої. Сама по собі відмова визнати психологічний висновок про знижені когнітивні здібності заявниці переконливим — оскільки апеляційний суд особисто переконався в її здатності усвідомлювати свою ситуацію — не була визнана недоліком, що підриває розслідування (§ 119-120).
Розмежування дискваліфікуючих і недискваліфікуючих недоліків
Практичний висновок рішення для оцінки подібних справ: сам факт виправдання, навіть після засудження судом першої інстанції, не є автоматичним доказом порушення статті 4. Суд оцінює провадження в цілому — чи була проведена змагальна, добросовісна оцінка доказів у межах адекватної юридичної кваліфікації (у цій справі — торгівля людьми за статтею 154¹ Кримінального закону Латвії), а не результат цієї оцінки. Водночас Суд визнав недоречним і закритим питання про кваліфікацію діяння за менш тяжким складом (порушення трудового законодавства), оскільки заявниця цього питання перед національними судами окремо не порушувала.
Значення для української практики (аналітична позиція)
Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за торгівлю людьми в статті 149 (Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 №2341-VI, з наступними змінами; чинну редакцію та точне формулювання варто перевірити окремо перед використанням у процесуальному документі). Наведена позиція ЄСПЛ дає орієнтир для оцінки перспектив звернення до Суду у справах, де національне кримінальне провадження щодо примусової праці чи торгівлі людьми завершилося виправданням: сам факт виправдання — недостатня підстава для констатації порушення статті 4; потрібно окремо аналізувати, чи були в розслідуванні системні, а не поодинокі недоліки (затримка з невідворотною втратою доказів, відсутність дослідження ключового елемента складу — зокрема вразливості потерпілої — без подальшого виправлення цього недоліку, неврахування очевидних версій).
Це аналітична позиція, яка потребує зіставлення з конкретними обставинами справи і не замінює оцінки прийнятності конкретного звернення до ЄСПЛ (зокрема вичерпання національних засобів захисту та дотримання строку за статтею 35 § 1 Конвенції).
Джерела
- CASE OF A.S. v. LATVIA, заява №9327/23, рішення ЄСПЛ (Перша секція) від 3 вересня 2026 року
- Кримінальний кодекс України, стаття 149
- Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 4
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.