Загальні принципи, які вивів ЄСПЛ при вирішенні питань щодо видворення, питань біженців: суддя ВС Уханенко

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Сергій Уханенко прочитав лекцію на тему «Примусове повернення та видворення шукачів захисту: особливості національного і міжнародного законодавства, практичні аспекти».

Про це повідомляє Судова влада.

Доповідач висвітлив питання щодо заборони примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства, зокрема, навів підстави, за яких ці особи не можуть бути видворені за межі території України.

Нагадав Сергій Уханенко і про необхідність застосування виключно релевантного законодавства. Так, суди застосовують приписи ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на свободу та особисту недоторканність. Водночас у наведеному як приклад рішенні у справі «Хамроев та інші проти України (заява № 41651/10) ЄСПЛ вказав, що позбавлення волі буде виправданим лише тоді, коли триває процедура видворення або екстрадиції. Якщо таке провадження не було розпочате своєчасно, то тримання під вартою перестає бути припустимим відповідно до підпункту «f» п. 1 ст. 5 Конвенції. Тому застосування наведених приписів Конвенції доречне при вирішенні питання про затримання цих осіб відповідно до приписів ст. 289 КАС України, а не під час ухвалення судових рішень про примусове видворення.

Крім того, доповідач окреслив загальні принципи, які вивів ЄСПЛ при вирішенні питань щодо видворення, питань біженців та інших категорій справ, що пов’язані зі ст. 3 Конвенції. Відповідно до цих принципів, суд завжди повинен послуговуватися коректною і доволі свіжою інформацією стосовно країни походження або третьої країни, з якої прибула особа, чи можливо видворити цю особу в ту країну та чи буде це для неї безпечно. Суд має переконатися, що оцінка, здійснена органами влади Договірної держави, була здійснена з належною ретельністю. Мають враховуватися пояснення особи, якщо вона зазначає, що з тих або інших причин вона не може повернутися в країну свого походження чи третю країну. У справах, у яких заявник стверджує, що є членом групи, яка систематично піддається практиці жорстокого поводження, Суд вважає, що захист ст. 3 Конвенції починає діяти, коли заявник у разі необхідності підтверджує наявність обґрунтованих причин вважати, що така практика існує, а він входить до складу відповідної групи.

ЄСПЛ також зазначає, що ст. 3 Конвенції не перешкоджає державам враховувати альтернативний притулок всередині країни під час оцінки твердження заявника стосовно того, що він не може бути видворений до території цієї країни. Передумовами врахування альтернативи пошуку притулку всередині країни має бути наявність певних гарантій. Тобто  особа, яка буде вислана, повинна мати можливість переїхати у відповідний регіон, бути прийнятою там і мати можливість поселитися там. У разі відсутності таких передумов ЄСПЛ при подачі такою особою скарги може визнати порушення ст. 3 Конвенції.

Як приклад суддя навів справу «М.S. проти Словаччини та України» (заява № 17189/11), в якій сказано, що суд посилався на застаріле джерело інформації про країну походження і дійшов невмотивованого висновку про те, що жодних злочинів проти цієї особи в Афганістані не вчинялось. Також нагадав про справу «Zarubin та інші проти Литви», яка розкриває питання, що можуть бути порушені при видворенні особи з країни.