Самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ) кваліфікується за статтею 407 Кримінального кодексу України. 24 серпня 2026 року видання Politeka навело практичні рекомендації адвоката Артема Бондаря для військовослужбовців і їхніх родин, які стикаються з таким звинуваченням.
Стадії проходження справи
Справа про СЗЧ рухається послідовно: спочатку в межах військової частини проводиться внутрішнє службове розслідування, потім Військова служба правопорядку оголошує розшук військовослужбовця, і лише після цього матеріали передаються до Державного бюро розслідувань з внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ця послідовність відповідає розподілу повноважень, закріпленому в Кримінальному процесуальному кодексі: за пунктом 3 частини четвертої статті 216 КПК України, досудове розслідування військових кримінальних правопорушень — окрім державної зради військовослужбовців за статтею 422 КК — належить до підслідності слідчих Державного бюро розслідувань.
«На цьому етапі адвокатська допомога є критично важливою», — зазначив Бондар щодо моменту передачі матеріалів до ДБР.
Доказова база
«Зволікати не варто — перші 48 годин після того, як стало відомо про факт можливого СЗЧ, можуть мати вирішальне значення», — застеріг адвокат. Це практична рекомендація щодо оперативності збору доказів, а не процесуальний строк, встановлений законом: чинне законодавство не пов’язує з 48-годинним відтинком часу конкретних правових наслідків для родини чи військовослужбовця.
Адвокат Бондар виділив шість категорій доказів, здатних підтвердити відсутність вини: медичні документи (результати КТ, МРТ, виписки, довідки про госпіталізацію); службове листування (рапорти, скриншоти з застосунку «Армія+», поштові квитанції); документи про сімейні обставини; контакти свідків-побратимів; матеріали внутрішнього службового розслідування; підтвердження звернень до Національного інформаційного бюро та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. За словами адвоката, типовими причинами звинувачення за відсутності реального умислу є бюрократичні помилки — неналежне оформлення переведення до іншої частини, розбіжності в датах виписки з госпіталю, втрата рапортів.
«Саме по собі звинувачення у СЗЧ ще не означає, що військовослужбовець справді вчинив злочин», — наголосив Бондар.
Дії родини
Адвокат застеріг родини від чотирьох дій: вигадування неіснуючих захворювань чи обставин, надання показань без адвоката, конфліктів з командуванням, публікації в соціальних мережах назв підрозділів, місць розташування чи фотографій. Якщо зв’язок із військовослужбовцем відсутній понад три доби, він порадив звертатися до Національного інформаційного бюро, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та Червоного Хреста.
Звільнення від кримінальної відповідальності при поверненні на службу
Частина п’ята статті 401 Кримінального кодексу України, введена Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» № 3902-IX (чинна з 7 вересня 2024 року), дозволяє звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила злочин за статтею 407 або 408 КК України, якщо вона добровільно звернулася з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї чи іншої військової частини для продовження служби і отримала письмову згоду командира (начальника) на це повернення. Клопотання на досудовій стадії проходить через прокурора; на стадії судового розгляду захист може заявити його безпосередньо в суді. Звільнення за цією підставою не є реабілітуючою — це не визнання невинуватості, а самостійний механізм закриття провадження.
Застосування норми обмежене одною умовою, яка не має чіткого законодавчого критерію: письмова згода командира є обов’язковою для звільнення, а підстави, за якими він повинен її надати чи відмовити, законом не визначені. Тому доказова база, зібрана за рекомендаціями, наведеними вище, залишається необхідною незалежно від наявності цього механізму — зокрема якщо командир не погодиться на повернення військовослужбовця, або якщо відсутність на службі мала виправдувальні причини й не потребує звільнення через повернення.
Санкції за статтею 407 КК України
У чинній редакції (зі змінами, внесеними законами № 158-VIII від 05.02.2015, № 194-VIII від 12.02.2015, № 2617-VIII від 22.11.2018, № 2839-IX від 13.12.2022 та № 3233-IX від 13.07.2023) санкції статті 407 КК диференційовані за тривалістю відсутності військовослужбовця та умовами, за яких вона відбулася: від тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років — за коротку відсутність військовослужбовця строкової служби, до позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років — за відсутність понад три доби в бойовій обстановці або під час воєнного стану.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.