ОКРЕМА ДУМКА
21 листопада 2022 року Третьою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалена постанова у кримінальному провадженні № 51-491кмп21 (справа №991/492/19) за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Цією постановою було вирішено вирок Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_3 – без задоволення.
З таким рішення палати я не погоджуюся з наступних підстав.
Одним з доводів касаційної скарги захисника було те, що у кримінальному провадженні прокурор прокуратури Київської області не виконав приписів ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ч. 5 ст. 216 КПК України, а саме після внесення відомостей до ЄРДР невідкладно, але не пізніше наступного дня після початку кримінального провадження, не передав наявних у нього матеріалів до належного органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності. Натомість на початковому етапі розслідування прокурор самостійно ініціював, призначив і доручив проведення НСРД, що є підставою для визнання отриманих за результатами цих слідчих дій доказів недопустимими.
Спростовуючи доводи касаційної скарги в цій частині Третя судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що питання про допустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і процесуальних рішень, які були здійснені, прийняті прокурором з порушенням строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК України, суд повинен врахувати тривалість такого порушення, обсяг і характер вчинених дій і прийнятих рішень. Недотримання строку, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК України, не є безумовною підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі таких процесуальних дій і рішень прокурора.
З таким рішенням я не погоджуюсь, вбачаючи, що були достатні підстави для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
За змістом ч. 5 ст. 216 КПК України детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених ст. 369-2 КК України, якщо злочин вчинено депутатом обласної ради.
Відповідно до ч. 7 ст. 214 КПК України (в редакції на час описаних у справі подій), якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов`язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 01 квітня 2019 року прокурор прокуратури Київської області вніс відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_2 від 29 березня 2019 за фактом вимагання у нього неправомірної вигоди в сумі 6000 доларів США з боку депутата Київської обласної ради ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Тобто прокурор вносив відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме за фактом вчинення його депутатом Київської обласної ради і з попередньою кваліфікацію за ч. 3 ст. 369-2 КК України. Таким чином, на момент такого внесення прокурору було достеменно відомо про підслідність цього кримінального провадження Національному антикорупційному бюро України.
Не зважаючи на це, усупереч прямим вимогам положень ч. 7 ст. 214, ч. 5 ст. 216 КПК України, у визначений законом строк прокурор не передав кримінальне провадження до органу досудового розслідування за правилами підслідності.
Натомість 01 квітня 2019 року ним було визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні у складі прокурорів прокуратури Київської області, а також постановою прокурора другого відділу процесуального керівництва прокуратури Київської області ОСОБА_4. було залучено до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій ОСОБА_2
03 квітня 2019 року прокурор ОСОБА_4 направив до Чернігівського апеляційного суду клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а 04 квітня 2019 року прокурор доручив проведення негласних слідчих (розшукових) дій УЗЕ в Київській області ДЗЕ НПУ.
05 квітня 2019 року прокурор ухвалив рішення у формі постанови про проведення щодо ОСОБА_1 негласної слідчої (розшукової) дії у формі спеціального слідчого експерименту, а саме контролю за вчиненням злочину, проведення якого керівником прокуратури Київської області доручено співробітникам УЗЕ в Київській області ДЗЕ НП.
Отже, у період з 02 по 05 квітня 2019 року прокурором, у порушення вимог ч. 7 ст. 214, ч. 5 ст. 216 КПК України здійснені процесуальні дії та прийняті рішення, що стали правовою підставою для проведення НСРД у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , а отримані за їх результатами докази були покладені в основу обвинувального вироку суду.
Вважаю, що здійснення прокурором процесуальних дій всупереч вимогам ч. 7 ст. 214 КПК України після наступного дня з моменту внесення ним відповідних відомостей до ЄРДР про вчинення підслідного НАБУ корупційного кримінального правопорушення, не узгоджується із загальною засадою законності, відповідно до змісту якої під час кримінального провадження прокурор зобов`язаний неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
На мою думку, у цьому випадку мало місце порушення вимог статей 214, 216 КПК України, оскільки прокурор, маючи прямий визначений законом обов`язок не пізніше наступного дня після внесення ним відомостей в ЄРДР, зміст яких чітко вказував на підслідність провадження НАБУ, передати його до належного органу досудового розслідування, свідомо цього не зробив.
На мою думку, за таких обставин процесуальні дії та рішення прокурора, вчинені у період після наступного дня з моменту указаного внесення даних до ЄРДР, є незаконними.
Й, таким чином, якщо прокурор у вказаний період ініціював проведення певних слідчих дій, санкціонував їх, ухвалював рішення про їх проведення чи іншим чином брав у них участь, здобуті в ході таких слідчих дій докази однозначно мають визнаватися недопустимими за ознакою дефекту суб`єкта, який їх здобував.
Тому ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 , на мою думку, підлягала скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.