Під час марафону вебінарів у Вищій школі адвокатури на тему “Звільнення державних службовців”, лектор Панченко Максим, адвокат, доктор юридичних наук, член Комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ, член Комітету з трудового права НААУ, розповів про особливості вивільнення працівників, в тому числі державних службовців, з метою їх подальшого звільнення під час змін в організації виробництва і праці в розрізі останньої практики Верховного суду.
Будь які процедури, які закладені в зміну організації виробництва і праці, а саме – ліквідація, реорганізація, скорочення штату, призводять до подальшого звільнення працівників.
В трудовому праві термін “вивільнення” з’явився нещодавно, до того часу в юридичній літературі, а також в правозастосовній практиці панували тільки три таких поняття як:
- “припинення трудового договору”
- “розірвання трудового договору”
- “звільнення”
І хоча всі ці терміни об’єднані кінцевою метою – припиненням трудових відносин, вони відрізняються один від одного за своєю правовою природою.
Проблема в тому, що на даний час в положеннях Кодексу законів України про працю вивільненню працівників приділено увагу лише в ст. 49-2. Ця стаття присвячена лише порядку вивільнення працівників та їх подальшій зайнятості, вона не містить ні підстав застосування вивільнення, ні його процедури, а частина статті, що регулює зайнятість вивільнених працівників взагалі має бланкетний характер та відносить вирішення цього питання до положень Закону України “Про зайнятість населення”.
Несприятливим є і той факт, що зазначена стаття встановлює тільки одну підставу вивільнення працівників – зміни в організації виробництва і праці. При цьому ця норма не конкретизує які саме
організаційно-правові заходи власника або уповноваженого ним органу слід віднести до змін в організації виробництва і праці.
Отже, на сьогоднішній момент це коло для розглядів, маніпуляції, суб’єктивізму і т.д. В першу чергу проблематика неповного регулювання цього питання стоїть на законодавчому рівні. За Статтею 49-2 КЗПП. “Порядок вивільнення працівників”, про вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України “Про зайнятість населення”, то власник або уповноважений ним орган доводить до відома державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
3 статті 48 не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, пов’язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності – здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Таким чином, пропонується наступне визначення поняттю вивільнення працівників — припинення трудових правовідносин з працівником за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників.