06 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Цимбал І.К., при секретарях Козін В.Є., Гаврилюк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, –
ВСТАНОВИВ:
Суть питання, що вирішується рішенням.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що відповідачем було розповсюджено інформацію, яка принижує його ділову репутацію, як адвоката, честь та гідність у зв`язку із направленням скарги в органи, які не уповноважені на їх розгляд в порядку дисциплінарного провадження. Внаслідок таких дій відповідача неправдива інформація, викладена останнім у скарзі була доведена до невизначеного кола осіб в установах у яких позивач займався професійною діяльністю, а саме суді та регіональному центрі з надання вторинної правової допомоги у м. Києві, внаслідок чого остання відмовилась від укладення з позивачем контракту. Такі дії відповідача спричинили позивачу страждання пов`язані із втратою авторитету серед колег, зміну звичайного способу життя, потребою додаткових зусиль для його відновлення, отже моральна шкода оцінюється позивачем в розмірі 150000 грн., що дорівнює сумі нетриманого прибутку, який він отримав у регіональному центрі з надання вторинної правової допомоги у м. Києві, внаслідок відмови останнього укласти з позивачем контракт, у зв`язку з розглядом скарги в комісії оцінювання якості до винесення відповідного рішення, розгляд якого зайняв майже один рік.
Рух справи.
18.03.2025 визначено склад суду.
10.04.2025 підготовче засідання відкладено на 05.05.2025.
10.04.2025 надійшов відзив /Т.І а.с. 218- 223/.
05.05.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 10.06.2025.
10.06.2025 судове засідання відкладено на 25.08.2025, у зв`язку з неявкою сторін.
25.08.2025 судове засідання відкладено на 22.09.2025, для забезпечення явки відповідача для участі у відеоконференції.
22.09.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
06.10.2025 ухвалено рішення.
Доводи учасників справи.
Позивач зазначає, що був призначений регіональному центрі з надання вторинної правової допомоги у м. Києві на підставі ухвали слідчого судді, для участі у судовому засіданні з розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. В подальшому відповідач, який був захисником особи, яку представляв позивач під час розгляду вище вказаного клопотання, було направлено скаргу на дії позивача, пов`язані з його професійною діяльністю, а саме участю у вказаному судовому процесі до Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги при Раді адвокатів міста Києва, а також копії такої скарги направив до Дніпровського районного суду м. Києва та Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в м. Києві, при тому, що два останні органи не уповноважені розглядати відповідні скарги. У скарзі відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не пересвідчився у невідкладності його призначення, не перевірив чи захисник за договором належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, не перевірив що прибуття захисників за договором ОСОБА_2. та ОСОБА_3 не є можливим, чим на думку відповідача грубо порушив КПК. Крім того, ОСОБА_1. не проводив зустрічі з обвинуваченим ні до, ні після процесуальної дії, не здійснив ознайомлення з матеріалами справи та не здійснив оскарження чи перегляд відповідного судового рішення. Крім того, адвокатом ОСОБА_1 були порушені стандарти якості надання безоплатної правової допомоги та не складено протокол погодження правової позиції, не здійснено збір доказів у справі, а також не здійснено погодження правової позиції з раніше залученими захисниками. Такий стан речей свідчить про халатне ставлення адвокатом ОСОБА_1 до виконання своїх обов`язків, порушення права на захист клієнта, правил адвокатської етики і неповагу до колег адвокатів, намагання любою ціною забезпечити собі прибуток за рахунок бюджетних коштів, у зв`язку з цим відповідач просив скаргу невідкладно розглянути та притягнути адвоката ОСОБА_1 до відповідальності.
Вказана скарга розглядалась комісією з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги при Раді адвокатів міста Києва більше року, за результатами розгляду було визнано скаргу необґрунтованою та встановлено відсутність невідповідності дії позивача під час надання правової допомоги. Протягом вказаного періоду позивач не мав можливості співпрацювати з регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги в м. Києві, оскільки останній відмовив позивачу в укладенні контракту саме з підстав розгляду вище вказаною комісією скарги відповідача. Разом з тим, позивач продовжив здійснювати свою професійну діяльність і відвідував судові установи, зокрема Дніпровський суд м. Києва, до якого відповідач направив скаргу з образливими твердженнями, які стали відомі працівникам суду, що фактично змусило позивача до часу розгляду скарги компетентним органом виправдовуватися та розповідати, що насправді сталося, обґрунтовувати відсутність вини і належну професійну компетенцію. Такі дії звичайно змінили спосіб життя позивача, призвели до душевних страждань, змусили вчиняти дії з метою відновлення та захисту своєї репутації, зокрема надавати пояснення до компетентного органу, приймати участь у засіданні органу, надавати пояснення, що в свою чергу спричинило позивачу моральну шкоду.
Відповідач та представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що скаргу на дії позивача відповідач написав та направив на прохання свого клієнта, якого представляв позивач призначений на окрему процесуальну дію судом і зазначені у скарзі доводи є оціночними судженнями. Крім того, позивач вважаючи, що в діях відповідача має місце склад дисциплінарного проступку, зокрема безпідставність скарги, образливі вислови тощо, не звернувся до відповідного дисциплінарного органу із скаргою на дії відповідача, а одразу подав позов до суду, чим фактично порушив порядок досудового врегулювання. Також, відповідач зазначив, що направив скаргу стосовно позивача саме до суду, з метою інформувати останній про наявність та направлення скарги ним стосовно призначеного судом адвоката, тобто позивача. Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження ним моральної шкоди, а саме неможливість здійснювати адвокатську діяльність, оскільки позивач зареєстрований у декількох адвокатських колегіях та продовжив працювати здійснюючи приватну адвокатську діяльність.
Також відповідач та представник зазначили, що про розгляд скарги відповідача направленої до уповноваженого органу відповідача повідомлено не було, чим позбавлено можливості приймати участь у розгляді поданої ним скарги.
Встановлені судом обставини.
Регіональним центром з надання безоплатної вторинної допомоги у місті Києві призначено 31.03.2020 захисника ОСОБА_1. (Доручення Центру від 31.03.2020 № 026-0002389) для надання правової допомоги ОСОБА_4 . Правова допомога стосувалася захисту у Дніпровському районному суді м. Києва при розгляді питання відносно провадження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
17.11.2020 відповідач направив скаргу на дії позивача, пов`язані із здійсненням його професійної діяльності під час розгляду вище вказаної справи до Дніпровського районного суду
м. Києва, регіонального центру з надання вторинної правової допомоги у м. Києві та Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги при Раді адвокатів міста Києва /Т. І а.с. 9, 10/.
У скарзі відповідач зазначив, що захисник ОСОБА_1. не пересвідчився у невідкладності, не перевірив чи захисник за договором належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, не перевірив що прибуття захисників за договором ОСОБА_2. та ОСОБА_3. не є можливим, чим на думку відповідача грубо порушив КПК.
Також у скарзі було зазначено, що ОСОБА_1. не проводив зустрічі з обвинуваченим ні до, ні після процесуальної дії, не здійснив ознайомлення з матеріалами справи та не здійснив оскарження чи перегляд відповідного судового рішення.
У скарзі відповідач також вказав, що адвокатом ОСОБА_1 були порушені стандарти якості надання безоплатної правової допомоги та не складено протокол погодження правової позиції, не здійснено збір доказів у справі, а також не здійснено погодження правової позиції з раніше залученими захисниками.
В скарзі відповідач просив притягнути до відповідальності адвоката ОСОБА_1
Також у скарзі відповідач зазначив наступне: «Такий стан речей свідчить про халатне ставлення адвокатом ОСОБА_1 до виконання своїх обов`язків, порушення права на захист нашого клієнта, правил адвокатської етики і неповагу до колег адвокатів, намагання любою ціною забезпечити собі прибуток за рахунок бюджетних коштів. Прошу скаргу невідкладно розглянути, притягнути адвоката ОСОБА_1 до відповідальності».
08.12.2020 позивач надав пояснення на скаргу, яку було направлено до Комісії пояснення про стан надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_4 /Т. І а.с. 11-13/.
28.12.2020 регіональний центр з надання вторинної правової допомоги у м. Києві відмовив позивачу в укладенні контракту, у зв`язку з розглядом скарги у комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правової допомоги при Раді адвокатів м. Києва /а.с. 18/.
09.02.2021 рішенням Комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правової допомоги при Раді адвокатів м. Києва №14 встановлено відсутність невідповідності дій адвоката Яремчука Р.Л стандартам якості надання безоплатної вторинної правової допомоги при виконанні доручення Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги у місті Києві від 31.03.2020 №026-0002389 під час надання правової допомоги слідчому судді Федосєєву А.В. /Т. І а.с. 14-17/.
На сторінці 6 даного рішення зазначено, що у скарзі ОСОБА_2 , окрім опису фактів, частина яких спростована під час розгляду справи, не міститься жодних доказів на підтвердження вказаної інформації. Не надано таких доказів ОСОБА_2 під час розгляду даної справи, а на виклик Комісії ОСОБА_2 не прибув, участі у засіданнях не брав.
Положення закону, яким керувався, суд при ухваленні рішення.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту – ЦК України) кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 3 Конституції України встановлює, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Право кожного на повагою до його гідності визначено в ст. 28 Конституції України.
Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) і ч. 2, 3 ст. 34 Конституції України, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади й незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.
Право кожного на повагою до його гідності визначено в ст. 28 Конституції України.
Відповідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність, ділова репутація, а також інші блага, які охороняються законодавством.
Частинами 1, 2 ст. 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Частиною 1 ст. 299 ЦК України визначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Згідно з ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до п. 4. ППВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Виключення становить наведене у ст. 2 Закону України від 7.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» поняття ділової репутації, яка визначається як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.
Чинний Цивільний кодекс України визначаючи межі здійснення цивільних прав особи (ст. 13) встановлює, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (ч.2 ст.13); не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3 ст.13); при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4 ст.13).
Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права
(ч.2 ст. 273 ЦК України).
Відповідно до п. 15 ППВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення при розгляді справ зазначеної категорії є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до п. 18 ППВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28.03.2013 у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії» («NovayaGazeta» andBorodyanskiy v. Russia), що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки у трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Згідно ст. 277 ЦК України, предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності на відміну від перевірки істинності фактів і спростувати, відповідно до рішення ЄСПЛ від 08.07.1986 в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria)у якому йде тлумачення положень ст. 10 Конвенції. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п.2 ст. 10 Конвенції вона стосується не лише «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06.10.2015).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. (Постанова ВС від 10.04.2019у справі № 398/4136/15-ц (провадження № 61-38478св18)).
Cлід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак в цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів з використанням мовно-стилістичних засобів.
Судження – це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Фактичне твердження – це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт – це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Згідно із ст. 277 ЦК України визначено такий спосіб поновлення порушеного немайнового права, як спростування недостовірної інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7).
Відповідно до п. 24 ППВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.
Спростування згідно п. 25 ППВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 27 ППВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Згідно з п. 3 ППВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні
Відповідно до висновків сформульованих у постанові ВПВС від 15.12.2020 у справі
№ 752/17832/14-ц, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Відповідно до висновків сформульованих у постанові ВС від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.
Мотиви, з яких суд виходив при постановленні рішення, висновки.
Право відповідача на оскарження дій чи бездіяльності позивача як адвоката не оспорюється. Втім такому праву кореспондує ряд обов`язків, а саме: повага до людської гідності, дотримання конституційних гарантій невтручання в особисте і сімейне життя, судовий захист права на спростування недостовірної інформації про особу.
Суд вважає, що зазначені у скарзі вислови, не можна вважати оціночними судженнями, з урахуванням стилістики поширеної інформації, застосованих мовних зворотів та посилань на конкретні факти, тобто фактично відповідач стверджував наявність відповідних обставин та просив притягнути за це позивача до відповідальності.
Даний висновок суду узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 46 рішення у справі «Lingens v. Austria» від 8 липня 1986 року, де зазначено, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень – ні, оскільки, обставини викладені відповідачем у скарзі були предметом розгляду уповноваженим органом і скаргу визнано необґрунтованою.
Суд вважає, що викладені у скарзі твердження відповідача про халатне ставлення позивача до своїх обов`язків, порушення права на захист, правил адвокатської етики, неповагу до колег та намагання забезпечити собі прибуток любою ціною, які відповідач поширив серед службових осіб Дніпровського районного суду, регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги та Ради адвокатів м. Києва безумовно завдали істотної шкоди честі та діловій репутації позивача серед даного кола осіб, а саме співробітників вказаних установ, при тому що вказані установи не уповноважені на розгляд відповідних скарг.
Поширеною недостовірною негативною інформацією відповідач створив у вказаних службових осіб, викривлені уявлення про поведінку та риси характеру позивача, які не відповідають дійсності, що безумовно завдало позивачу душевних страждань, у зв`язку з його приниженням через образливі вислови поширені серед працівників юридичної спільноти установ, в яких позивач працює. Такі дії відповідача на тривалий період часу, зокрема протягом розгляду скарги уповноваженим органом, створили навколо особи позивача негативний образ, дискредитували, позивача, та зумовили недовіру до його особи та ділової репутації, внаслідок чого з відповідачу було відмовлено у продовження трудового контракту з надання БВПД м. Києва.
Мета направлення скарги до установ, які не компетентні розглядати останню вочевидь була не в з`ясуванні дійсності порушень нібито вчинених позивачем під час виконанням ним професійних обов`язків, як адвоката залученого на окрему процесуальну дію, а саме розповсюдження неправдивих і ганебних відомостей якомога серед більшого кола осіб.
Що стосується доводів відповідача та представник останнього про недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, зокрема оскарження дій відповідача щодо написання скарги, суд вважає безпідставними, оскільки такий порядок законодавчо не закріплений, звернення із скаргою за відповідних обставин є правом, а не обов`язком.
Разом з тим, суд вважає, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача протягом 10 днів з дня прийняття рішення в по справі спростувати інформацію шляхом направлення на електронну адресу Дніпровського районного суду м. Києва, регіонального центру з надання БВПД в м. Києві, а також раді адвокатів міста Києва листи обсягом близько трьох сторінок зі спростуванням поширеної інформації та наелектронну адресу позивача не ефективним способом захисту у даному випадку з таких підстав. Так, у даній вимозі не зазначено який саме текст повинен бути викладений на трьох сторінках, тобто в якому вигляді повинно виглядати відповідне спростування недостовірної інформації. На думку суду у давному випадку доцільно було б ставити вимоги про зобов`язання відповідача направити до суду та БВПД в м. Києві рішення комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правової допомоги при раді адвокатів м. Києва, ухвалене за результатами розгляду скарги відповідача.
Враховуючи наведене дана вимога позивача задоволенню не підлягає.
Що стосується вимоги позивач про визнання інформації викладеної позивачем у скарзі недостовірною, то у даному випадку суд вважає, що спір про це відсутній, оскільки скарга, де викладена відповідна інформація розглянута уповноваженим органом і рішення ухвалено на користь позивача, у зв`язку з необґрунтованістю викладеного у скарзі. Таким чином недостовірність вказаної інформації вже встановлена і визнавати таку обставину у судовому порядку потреба відсутня.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що розмір моральної шкоди заявлений позивачем є значно завищеним і необґрунтовано прив`язаний до втрат майнового характеру у вигляді можливого прибутку який би міг отримати позивач в розмірі отриманому за попередній рік співпраці з БВПД в місті Києві, вразі укладення з ним контракту, оскільки відповідною обставиною можна було б обґрунтовувати втрати майнового характеру, як упущену вигоду.
Суд зважаючи на тривалість часу протягом якого позивач очікував на виправдання за звинуваченнями відповідача, а саме час розгляду скарги уповноваженим органом більше одного року, протягом якого позивач переживав за свою репутацію і неможливість іншим чином ніж очікуванням на рішення комісії довести серед представників юридичної спільноти у колі яких відповідач поширив стосовно відповідача недостовірну інформацію, яка містила образливі вислови, свою доброчесність, що беззаперечно спричиняло душевні страждання та завдало моральної шкоди, вважає, що для справедливої сатисфакції буде достатньо відшкодування в розмірі 50000 грн. На думку суду, стягнення вказаної суми як моральної шкоди беззаперечно сприятиме відновленню психоемоційного стану позивача, зокрема самооцінки, впевненості, віри у справедливість, що необхідно для виконання останнім своїх обов`язків і продовження звичайного способу життя у суспільстві та правовій державі.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908 грн.
Керуючись ст. 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 133, 137, 141, 242, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280, 354 ЦПК України,ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 32,ч. 5 ст. 55 Конституції України, ст. 13, ст. 16, ст. 23, ст. 201, ч.2 ст. 273, ч. 3 ст.277, ч.ч.1, 2 ст. 297, ч.1 ст. 299, ст. 1167 ЦК України суд –
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 /п`ятдесят тисяч/ грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 908 грн.
Рішення суду набирає законної сили, якщо після закінчення строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.