Матеріал “Української правди” «Свої серед чужих. Що відбувається з Національною асоціацією адвокатів і до чого тут Єрмак» побудований за давно знайомою схемою: адвокатуру не аналізують як інститут, її політично маркують через набір токсичних прізвищ — Портнов, Медведчук, Єрмак — а далі пропонують читачеві вже готовий висновок: система нібито не просто недосконала, а вражена “старими впливами” і тому потребує зовнішнього втручання.
Теза про “токсичне походження” самої адвокатури руйнується текстом самої УП
Ключова лінія статті — 2012 рік, новий закон, Портнов, Медведчук. Але в самому ж тексті УП визнає базовий факт: до 2012 року адвокатське самоврядування було тісно прив’язане до держави та місцевого самоврядування, а Рада Європи вимагала надати адвокатам справжнє самоврядування. Саме тому у законі 2012 року й з’явилися Національна асоціація адвокатів України та Рада адвокатів України.
Тобто навіть за логікою самого матеріалу, перехід до моделі єдиної самоврядної адвокатури не є “токсичною змовою”, а реакцією на європейську вимогу про справжнє самоврядування. Це принципово. Бо якщо прибрати емоційний шар, виходить простий висновок: сам факт існування НААУ як єдиної професійної інституції не є доказом “медведчуківщини” — навпаки, він виріс із потреби відв’язати адвокатуру від державної вертикалі.
УП будує політичний наратив на суб’єктивних оцінках, а не на доказовій базі
Стаття прямо каже, що УП “поспілкувалася з понад 10 адвокатами та правниками”, однак у відкритій частині тексту читач бачить не масив верифікованих позицій, а дуже обмежене коло коментаторів:
- Інну Рафальську;
- Іллю Костіна;
- Ярослава Кузишина;
- одного анонімного “київського правника”;
- Сергія Осику — через посилання на його Facebook‑допис і “чутки” про ВРП.
Це не “широкий консенсус професії”. Це вузьке коло голосів, частина яких є очевидно зацікавленими сторонами конфлікту і є постійними шанувальниками методів пропаганди.
Особливо показовий момент — фраза авторка Української правди про те, що Єрмак “за чутками” хоче потрапити до Вищої ради правосуддя, і що про це “згадує” член РАУ Сергій Осика у Facebook. Це не доказ. Це не документ. Це навіть не записана заява самого Єрмака. Це передача чуток через посилання на соцмережу.
Для політичної колонки — можливо. Для великої “аналітичної” статті — занадто слабко.
Центральний “експерт” УП — не представник адвокатури, а адвокаційний менеджер DEJURE – організатор Школи Святого Духа
Окремої уваги заслуговує Ярослав Кузишин, якого УП використовує як одного з ключових коментаторів. Його публічний профіль у самій “Українській правді” визначений не як представник адвокатського самоврядування і не як адвокатський функціонер, а як “адвокаційний менеджер Фундації DEJURE”.
На офіційному сайті УГКЦ у контактній інформації Синодів вказано: «Ярослав Кузишин, помічник Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ». Окремо, на сайті Київської Трьохсвятительської духовної семінарії є новина про те, наш герой презентував книгу «Душпастирство руху Католицької харизматичної віднови в Україні». Автором книги є випускник Київської Трьохсвятительської духовної семінарії — брат Ярослав Кузишин.
Звичайно, все це не безкоштовна робота, і наш майже святий герой на цьому заробляє, тож, якщо вас зацікавила ця праця, ви можете її придбати за 305 гривень за посиланням.
Ще у 2022 році Ярослав Кузишин ні сном ні духом про адвокатуру не знав і не думав, а займався організацією Формаційних курсів Школи Святого Духа. Детальніше з проєктом ви можете ознайомитись подивившись відео на каналі Живе.ТВ у програмі Добра розмова.
В іншому житті вже у ролі адвокаційного менеджера він також заробляє гроші, але вже критикою адвокатського самоврядування та адвокатури в цілому, і заробляє гроші чи немалі. Так лише у 2024 році Громадська організація Фундація DE JURE зі штатною чисельністю у 5 осіб – витратила на маніпулятивні матеріали близько 43,3 млн гривень. Непогано, правда?
Це важливо не для “персональної атаки”, а для розуміння ролі. Адвокаційний менеджер DEJURE — це не нейтральний описувач інституту адвокатури. Це представник кампанійного середовища, яке роками просуває власну модель “перезавантаження” професії. І саме ця людина в тексті УП формулює одну з найбільш жорстких політичних тез: що Ізовітова була “креатурою” Портнова і Ківалова. У статті це подано як пряма оцінка Кузишина, а не як встановлений факт.
Іншими словами, УП підміняє аналітику дуже просто: позицію адвокаційного менеджера видає за достатню підставу для історико-політичного висновку про цілу інституцію.
ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «АДВОКАТИ МАЙБУТНЬОГО»: ДВІ ОСОБИ – “РЕФОРМУВАТИМУТЬ” 70 ТИСЯЧ АДВОКАТІВ?
Окрема вісь цієї історії – ГО «Адвокати майбутнього», від якої фактично виступає авторка публікації на «Дзеркалі тижня». НААУ у своєму аналізі робить кілька принципових акцентів:
- Дар’я Писаренко у 2016 році працевлаштовується в ГО «Адвокати майбутнього» ще до завершення повної юридичної освіти (магістратура – 2018 рік).
- Її юридичний стаж – близько семи років, і всі вони пов’язані виключно з роботою в громадських організаціях.
- Вона ніколи не була практикуючим адвокатом, не має свідоцтва, не брала участі в судових процесах як захисник, не обиралася до органів адвокатського самоврядування.
За даними з відкритих джерел, на які посилається НААУ, у штаті громадської організації працює фактично лише дві особи, а вся діяльність організації на 100% залежить від донорського фінансування. Фінансові показники демонструють різкі коливання доходів, при цьому чистий прибуток – нульовий, а активи та зобов’язання залишаються порівняно незначними.
Співзасновниками організації є:
- Денис Бугай, який, за даними публічних джерел, у минулому фігурував у резонансних кримінальних провадженнях, що вже саме по собі робило його фігурою гучних медійних дискусій щодо доброчесності;
- Андрій Вишневський, діяльність якого на керівних посадах у державних органах (система БПД, Мін’юст, НАЗК) супроводжувалась конфліктами та інформаційними скандалами навколо його звільнень.
Організація з двома працівниками та двома співзасновниками, яка повністю залежить від грантів, намагається отримати статус «морального судді» для 70 000+ адвокатів України?
Інна Рафальська в матеріалі виступає не “незалежним істориком”, а стороною конфлікту
Автор Української правди використовує Інну Рафальську як одного з головних ретрансляторів тези, що закон 2012 року був “не таким”, як очікували європейці, а сама НААУ пізніше начебто стала схожою “на міністерство, а не сервісну, профспілкову організацію”. При цьому сама стаття ідентифікує Рафальську як адвокатку та колишню очільницю Ради адвокатів Києва.
Тобто це не “сторонній науковий експерт”, а учасник старого внутрішнього конфлікту навколо архітектури адвокатського самоврядування. Саме тому її цитати не можна подавати як нейтральний опис історії — лише як позицію певної сторони.
Ще важливіше інше: у самій же статті Рафальська каже, що Портнов “не доробив” закон, бо “йому було не до того”, а про створення НААУ вона “дізналася лише постфактум”, коли закон уже ухвалили. Тобто всередині цього ж тексту розмивається теза про пряме “портновське авторство” системи, яку заголовок і композиція намагаються продати як безсумнівну істину.
Саме ця особа протягом 2016-2019 років, як повідомляв Антикор, активно видавала незаконні свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Ціна питання – близько 30 тис грн.
Три роки знадобилося судам, щоб нарешті у 2020 році визнати: «Рафальська І.В. присвоїла повноваження голови Ради адвокатів м. Києва». Про це йдеться в Постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 8 жовтня 2020 року. Отже, суд визнав законним рішення конференції адвокатів м. Києва, ухвелене в жовтні 2016 року, про висловлення Рафальській недовіри. Тому можна вважати, що усі свідоцтва, підписані Рафальською після цього, – звичайна підробка.
Однак все ж маємо дослідити, як могло статися так, що Інні Рафальській вдалося створити велику мережу псевдоадвокатів? Тим більше, що їм видавалися не справжні свідоцтва, а фактично папірці без найменшого натяку на будь-який захист, передбачений рішенням Ради адвокатів України: ні голограм, ні мікротексту. Просто печатка і підпис Рафальської. Детальніше про це можна прочитати в розслідуванні Еспресо.
Водночас інші ЗМІ повідомляли, що своїми діями Інна Рафальська «чинила перешкоди роботі органів адвокатського самоврядування та завдала репутаційної шкоди адвокатурі». І це насправді так, адже деякі жертви афери до останнього не підозрювали, що вони банально не мають права надавати правову допомогу, і дізнавалися про це вже в суді.
Ключовий факт, який УП замовчує: НААУ не “тікала від Європи”, а має прямий діалог з Єврокомісією
Найсерйозніший перекіс матеріалу УП — це замовчування прямого інституційного діалогу НААУ з Європейською Комісією. НААУ публічно повідомляла про робочу зустріч у Брюсселі з керівником відділу DG ENEST Європейської Комісії, де обговорювали саме Дорожню карту з питань верховенства права, плани НААУ в контексті її реалізації та необхідність відкритого і структурованого діалогу як умови просування на шляху до ЄС.
Цей факт повністю руйнує зручну рамку, ніби є лише “ЄС/реформатори” з одного боку і “непоступлива адвокатура” з іншого. Насправді інституційний діалог з Єврокомісією існує, і НААУ в ньому бере участь напряму. УП же натомість підміняє цю реальність комбінацією з токсичних прізвищ і голосів “правильних коментаторів”.
Ще один контрфакт: урядову робочу групу критикували не “ретрогради”, а РАУ і профільний комітет ВР
У тексті Української правди звучить думка, що Єрмак нібито може впливати на склад робочої групи з нового закону і що з березня “почались інші рухи”, а далі — традиційна рамка про ризик реваншу противників реальних змін.
Але паралельно офіційно зафіксовано інше:
- Рада адвокатів України заявила, що склад урядової робочої групи не забезпечує паритетного представництва між Мін’юстом, ВР та НААУ, а з органів адвокатського самоврядування включено лише одну особу.
- У профільному комітеті Верховної Ради депутати прямо сказали, що адвокатуру знову намагаються реформувати без самої адвокатури, і поставили питання про формат і легітимність такого підходу.
Ці контрфакти показують: дискусія не зводиться до “Єрмак проти Ізовітової” чи “старе проти нового”. Реальна проблема набагато простіша — спроба підмінити інституційне представництво адвокатури зовнішнім колом стейкхолдерів і коментаторів.
Що насправді робить УП цим матеріалом
Якщо зібрати все разом, структура тексту виглядає так:
- визнати, що самоврядування адвокатури було європейською вимогою;
- одразу прив’язати його до Портнова і Медведчука;
- підкріпити це коментарями вузького кола зацікавлених осіб;
- додати чутки та Facebook‑посилання як елемент сюжету;
- не дати повного контексту про діалог НААУ з ЄК і критику урядової робочої групи з боку парламенту.
Це не нейтральний розбір інституції. Це кампанійна конструкція, мета якої — зробити адвокатуру токсичною не через аналіз її норм, процедур і реальної практики, а через політичні асоціації та контрольований набір спікерів.
Висновок
Матеріал Української правди — це не “портрет адвокатури”. Це портрет того, як сьогодні в Україні можна зробити будь-який інститут токсичним:
- спочатку пов’язати його з правильними прізвищами;
- потім дати слово “правильним” коментаторам;
- далі підмішати чутки;
- і при цьому не показати повного інституційного контексту.
Адвокатура може бути предметом жорсткої критики. Але якщо цю критику будують через Портнова, Медведчука й Єрмака, а не через повноцінний розбір правової моделі, професійного мандата, доказів і порівняння з європейськими практиками, — це вже не аналітика. Це інформаційне токсичне маркування.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.