Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року (головуючого судді ОСОБА_2, ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/2748/25 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції за правилами загального позовного провадження,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі – позивач) через систему Електронний суд звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (далі – відповідач, КДКА), третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Недержавна некомерційна професійна організація “Національна асоціація адвокатів України” в особі Ради адвокатів України (далі – третя особа), у якому просить встановити відсутність повноважень (відсутність компетенції) у відповідача з 2022 року як суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 22 КАС України.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №260/2748/25 та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі та встановити відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень відповідача у порядку пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України із застосуванням принципу прямої дії норм Конституції України, надіслати окрему ухвалу до Вищої ради правосуддя щодо порушення суддею ОСОБА_2 обов`язку самовідводу. Вказує серед іншого, що суть позову встановлення факту, що з 2022 року, після спливу 5-річного строку повноважень (ч. 4 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), цей орган втратив правову можливість здійснювати будь-які владні повноваження. Позивач не є адвокатом і не вимагав поновлення свідоцтва чи оскарження окремого рішення КДКА, а його вимога – чисто юридична та публічно-правова. Однак суддя Закарпатського окружного адміністративного суду помилково ототожнив позивача з адвокатом, який оскаржує своє дисциплінарне переслідування, неправильно кваліфікував правовідносини, відмовив у задоволенні позову, а сам розгляд відбувся за участю судді, який виявилося, що є адвокатом із дійсним свідоцтвом № 21/3 51 який обліковується в органі адвокатського самоврядування Закарпатської області. Суддею не було заявлено самовідвід, що є грубим процесуальним порушенням. Також зазначає, що 27.05.2025 року до Вищої ради правосуддя подано дисциплінарну скаргу щодо судді Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 щодо порушення обов`язку самовідводу у справі № 260/2748/25 за позовом позивача ОСОБА_1 до відповідача Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, третя особа на стороні відповідача «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про встановлення відсутності компетенції (повноважень). Оскільки суддя виявився адвокатом із свідоцтвом адвоката № 21/3 51, яке обліковується в органі адвокатського самоврядування Закарпатської області), відповідно зареєстровано дисциплінарну скаргу та присвоєно номер справи (справа №Х-651/10/7-25, пр. № 115068 від 27.05.2025). Вважає, що суд безпідставно припустив, що позивач діє як особа, зацікавлена в поновленні статусу адвоката, що прямо суперечить змісту позову, в якому немає жодної згадки про адвокатську діяльність позивача. Позивач діє виключно як громадянин, користуючись правом на оскарження дій суб`єкта владних повноважень, який, на його переконання, втратив компетенцію діяти від імені держави, оскільки КДКА – суб`єкт владних повноважень (суб`єкт публічних відносин). Також суд не визнав публічно-правової природи спору, однак КДКА є суб`єктом, що здійснює делеговану державну функцію, має повноваження щодо притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності – тобто виконує публічну владну діяльність, яка підлягає судовому контролю, тому висновок суду про «виключно самоврядний характер» діяльності КДКА порушує конституційні гарантії та відступає від позицій Верховного Суду. КДКА – суб`єкт владних повноважень (суб`єкт публічних відносин), а враховуючи незалежність адвокатського самоврядування (пункт 3 частини 11 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), існування юридичної визначеності та легітимних очікувань особи щодо реалізації державою гарантій по відношенню до людини (стаття 3 Конституції України), а саме права на звернення наприклад до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, як суб`єкта публічних відносин, (частина 1 статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), обумовлює в рамках Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» унормованої справедливої процедури ним самим. Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року у справі Nо495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року у справі Nо805/2340/17-а, постанова від 4 червня 2020 року Nо460/354/19), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні Втім, наприклад, указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічних відносин). Згідно зі статтею 6 Конвенції має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду. Основна мета правової (справедливої) процедури – щоб суб`єкти владних повноважень (суб`єкта публічних відносин), діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя. Оскільки публічна влада в Україні представлена розгалуженою системою суб`єктів владних повноважень (суб`єктів публічних відносин), або суб`єктів адміністрування, які різняться організаційно-правовою формою, обсягом повноважень та метою діяльності, які у розумінні КАС України можуть залучатися до адміністративного процесу як відповідач, відповідна вимога здійснення справедливої процедури органами адвокатського самоврядування під час прийняття владних рішень, особливо, коли йдеться про реалізацію процедурних гарантій «права особи на звернення», зокрема, до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (суб`єкта публічних відносин), має бути обов`язково дотримана. У пунктах 30 та 31 постанови від 13 травня 2025 року у справі № 260/6699/24 пр. № К/990/2475/25, Верховний Суд сформував правову позицію, про те, що: – 30. Також, позивачка послалась на пункт 64 постанови від 08 жовтня 2020 року у справі № 826/3443/18, де Верховний Суд підкреслив, що досліджуючи правову природу діяльності відповідача, відповідно до завдань, які визначенні в статті 50 Закону № 5076-VI з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) (рішення «Срамек проти Австрії» Smarek v.Austria п. 36) КДКА має всі ознаки «суду» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Під час виконання своїх функцій є належним судом, встановленим законом, саме як квазісудовий орган в системі Національної асоціації адвокатів України. 31. У зв`язку з цим, позивачка вважає, що ознаки квазісудового органу має КДКА Закарпатської області і в розумінні частини першої статті 6 Конвенції має бути судом встановленим законом. Відповідно до ч. 4 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», строк повноважень членів КДКА – 5 років. Склад КДКА Закарпатської області не переобрано з 2017 року, відповідно, з 2022 року повноваження цього органу припинились, а будь-яке “автоматичне продовження” повноважень на основі рішення РАУ № 69 не має сили, адже: це нормативно-правовий акт; суперечить Конституції та профільному закону; є внутрішнім розпорядчим документом, що не може змінити межі публічної компетенції. Суд стверджує, що права позивача не порушено, оскільки відсутній «індивідуально виражений» інтерес. Така позиція суперечить КАС, Конституції та практиці ЄСПЛ. Позов подано як громадянином – на захист публічного інтересу, а позовна вимога базується на п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України. Для встановлення відсутності компетенції не потрібно доводити персональне порушення права – достатньо наявності публічного інтересу в легітимності владного органу. У пункті 46 постанови від 13 травня 2025 року у справі №260/6699/24 пр.№К/990/2475/25, Верховний Суд сформував правову позицію, про те, що: – «Суд повинен враховувати, що позивачка у своїй позовній заяві виклала зміст дій відповідачів, описала, у чому полягало порушення її прав, сформулювала наслідки, які, з її погляду, настали внаслідок дій відповідачів, як змогла пояснила, яким чином і чому дії відповідачів зачіпають її права.». Апелянт вважає, що у цій справі суд не врахував, що позивач у своїй позовній заяві виклав зміст дій відповідача, описав, у чому полягало порушення його прав як громадянина, а не адвоката, сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок дій відповідача, як зміг пояснив, яким чином і чому дії відповідача зачіпають його права. Адвокатура – конституційна частина системи правосуддя Згідно зі ст. 131-2 Конституції України, адвокатура є незалежним інститутом у системі правосуддя. Якщо КДКА діє без повноважень, це підриває легітимність дисциплінарної юрисдикції і впливає на кожного громадянина, який має право на ефективний юридичний захист. У справі «Trnase v. Moldova» ЄСПЛ вказав: кожна особа має право на судовий захист проти органів, які впливають на систему правосуддя, незалежно від прямого статусу в цьому органі. Фактично суд створив ситуацію, коли жоден громадянин не може оскаржити діяльність органу, навіть якщо той діє без повноважень, без компетенції. Це порушення: ст. 5 Конституції (влада – від народу); ст. 55 (право на захист); ст. 19 (влада діє лише в межах закону). Відповідно до вказаного суд першої інстанції: викривив суть позову, ототожнивши позивача з адвокатом; не визнав публічно-правового спору; фактично визнав орган повноважним всупереч закону; допустив участь судді з конфліктом інтересів; фактично унеможливив громадський контроль за владою. Принципова конституційна проблема: обмеження права громадян на звернення до суду у справах публічного інтересу про відсутність компетенції (повноважень). Одним із головних аспектів справи є не лише порушення конкретного права позивача, а й унеможливлення судового захисту публічного інтересу, який безпосередньо пов`язаний із легітимністю органів, що реалізують публічну владу.
У відзиві на апеляційну скаргу Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Закарпатської області заперечує проти її задоволення, не визнає апеляційну скаргу повністю і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Також до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в якому третя особа заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 такими, що ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні окремих норм права та викликані не об`єктивними обставинами, а виключно незгодою позивача з законною діяльністю органів адвокатського самоврядування, у зв`язку з прийнятим рішенням відповідача у дисциплінарному провадження відносно нього.
ОСОБА_1 направив до апеляційного суду додаткові пояснення в яких просить долучити до матеріалів справи науковий висновок щодо питань неконституційності Національної асоціації адвокатів України, організаційно-правового статусу Національної асоціації адвокатів України та членства адвокатів в Україні в Національній асоціації адвокатів України (на виконання звернення судді Конституційного Суду України В. Кичуна у справі за конституційною скаргою В. Плескача щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 6 ст. 45 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яке судом долучено до матеріалів справи.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що КДКА Закарпатської області було порушено дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1 .
21.06.2023 ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення КДКА Закарпатської області від 08.06.2023, яким порушено дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_1 та від 21.06.2023, згідно якого адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №260/5601/23 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 01.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 260/5601/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень повернуто особі, яка її подала.
Позивачем було отримано Висновок Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 “Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України”, зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
31.01.2025 ОСОБА_1 подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив суд скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року по справі №260/5601/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги із посиланням на прийняття Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновку від 30.01.2025 “Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України”, зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року, у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень.
Позивач вважаючи що його права є порушеними, а тому звернувся до суду із позовними вимогами в яких просить встановити відсутність повноважень (відсутність компетенції) у відповідача з 2022 року як суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 22 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, поданих доказів, які наявні в матеріалах справи колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.
Адміністративний суд у силу вимог частини 2 статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Відповідно до частини 1 статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Адміністративний суд – суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. суб`єкт владних повноважень – орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки”, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач – суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дане поняття вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Згідно із частиною 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки”, із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України “Про оборонні закупівлі”, крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України “Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень”; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076-VI).
Згідно із статтею 2 Закону №5076-VI адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 45 Закону №5076-VI встановлено, що Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. За частиною третьою цієї норми, визначено Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.
Згідно частини 1 статті 43 та частини 1 статті 44 Закону №5076-VI адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов`язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката. Завданнями адвокатського самоврядування є: 1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності; 2) підтримання високого професійного рівня адвокатів; 3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності; 5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність; 6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України; 7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України Закону №5076-VI адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України.
Рада адвокатів України – діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з`їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.
Згідно статті 55 Закону №5076-VI у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.
Відповідно до частини 1-4 статті 50 Закону №5076-VI Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону.
Голова та члени кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п`яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п`ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд. Голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури організовує і забезпечує ведення діловодства кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути достроково відкликаний з посади за рішенням конференції адвокатів регіону, яка обрала його на посаду.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев`яти членів, дисциплінарна – не більше одинадцяти членів палати. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є повноважною за умови обрання не менше двох третин від кількісного складу кожної з її палат, затвердженого конференцією адвокатів регіону. Кожна палата на своєму першому засіданні шляхом голосування більшістю голосів від загальної кількості членів палати обирає з числа членів палати голову та секретаря палати. Голова палати за посадою є заступником голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Голова палати, секретар палати за рішенням відповідної палати може бути достроково відкликаний з посади.
Голова, заступник голови, секретар палати, член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не можуть одночасно входити до складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійної комісії адвокатів регіону, Вищої ревізійної комісії адвокатури, ради адвокатів регіону, Ради адвокатів України, комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги.
До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать: 1) організація та проведення кваліфікаційних іспитів; 2) прийняття рішень щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту; 3) прийняття рішень про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно адвокатів; 5) вирішення інших питань, віднесених до повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури цим Законом, рішеннями конференції адвокатів регіону, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з`їзду адвокатів України. У передбачених цим Законом випадках повноваження кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури здійснює її кваліфікаційна або дисциплінарна палата.
З системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв`язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).
Відтак, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правомочності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 ч. 5 ст. 50 Закону №5076-VI), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об`єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом №5076-VI.
У Розділі VII Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури.
Конституційний Суд України розтлумачив конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).
З даного офіційного тлумачення норми, передбаченої ч. 1 ст. 55 Конституції України вбачається, що є умови, за яких суд не може відмовити у правосудді якщо людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. З, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист “своїх” прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає.
Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.
Проте, суд зазначає, що вирішення наявність та обґрунтованості порушеного права можливе саме під час розгляду даної справи по суті позовних вимог, із врахуванням усіх доказів та попередніх судових рішень, що набрали законної сили.
Позивач, в обґрунтування звернення до суду із даними позовними вимогами посилається на порушення його трудових (соціальних) прав, а саме притягнення його до дисциплінарної відповідальності 21.06.2023 р. органом ( КДКА Закарпатської області) у якого були відсутні відповідна компетенція та повноваження.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що порушення трудових (соціальних) прав позивача вирішувалося у межах розгляду справи № 260/5601/23.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №260/5601/23 залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 01.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 260/5601/23 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень повернуто особі, яка її подала.
Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень повернуто особі, яка її подала.
Позивачем було отримано Висновок Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 “Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України”, зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
31.01.2025 ОСОБА_1 подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив суд скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року по справі №260/5601/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги із посиланням на прийняття Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновку від 30.01.2025 “Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України”, зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року, у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень.
З урахуванням вказаного суд встановив, що саме у межах розгляду питання про порушення трудових прав у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень, притягнення до дисциплінарної відповідальності повинні вирішуватися і вирішувалися питання наявності повноважень та належного суб`єкта, який здійснював дисциплінарне провадження, дії якого оскаржувалися, а саме КДКА Закарпатської області, відповідно під час вирішення трудового спору (спору про притягнення до дисциплінарної відповідальності) вирішуються питання, пов`язані із притягненням до дисциплінарної відповідальності в тому числі і щодо наявності повноважень та компетенції у суб`єкта, який здійснював застосування дисциплінарного стягнення.
Подаючи даний адміністративний позов, ОСОБА_1 не перебував у жодних правових відносинах із відповідачем, оскільки на час звернення із даним позовом був позбавлений права на здійснення адвокатської діяльності, а рішення щодо такого спору та накладеного відповідним суб`єктом стягнення набрало законної сили у межах справи №260/5601/23, вирішуючи спір (трудовий, спір про притягнення до дисциплінарної відповідальності) судами і вирішуються питання щодо належного відповідача та його компетенції і повноважень.
Задоволення вимог позивача можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
Окрім цього, суд зазначає, що є чинним та не скасованим Рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 р. №69 “Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету НААУ та організаційних форм адвокатського самоврядування” яким встановлено, що за наявності об`єктивних підстав, які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного для життя і здоров`я осіб відповідних виборів, органи адвокатського самоврядування продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання нових членів. Згідно з п. 5 ст. 50 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність” до повноважень КДКА належить також вирішення питань, віднесених до її повноважень цим Законом, Радою адвокатів України, з`їзду суддів України.
Проте, як судом вказано вище, позивач оскаржував дії суб`єкта владних повноважень (відповідача) щодо порушення його права суб`єктом, який на думку позивача не мав відповідної компетенції та повноважень і такий спір був вирішений у межах справи № 260/5601/23, рішення по якій набрали законної сили. .
В ухвалі Верховного Суду колегія суддів Касаційного адміністративного суду від 05.05.2025 у справі № 260/5601/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування рішень встановила наступне:
«Окрім цього, висновки «Парламентського дослідження» Дослідницької Служби Верховної Ради України не можуть вважатися нововиявленими обставинами в розумінні ст.361 КАС України, оскільки такі являються виключно довідковим інформаційно-аналітичним матеріалом, а інформація та позиції, викладені в них, не є офіційною позицією Верховної Ради України чи її органів. Отже, такі висновки, як зазначив суд, не є істотними для справи обставинами, що могли б вплинути на прийняття судом рішення.
Більше того, таке парламентське дослідження було проведено вже після виникнення спірних правовідносин та ухвалення судом рішення в цій адміністративній справі, що свідчить про відсутність нововиявленого характеру такого.
При цьому, суд апеляційної інстанції вернув увагу, що доводи щодо відсутності у КДКА Закарпатської обл. повноважень ОСОБА_1 вказував в своїх позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
Розглядаючи вказані заяву і скаргу, суди першої та апеляційної інстанції досліджували, серед іншого, обставини щодо повноважень членів КДКА Закарпатської обл. в зв`язку із спливом п`ятирічного строку, на якій вони обиралися, та встановили наявність таких повноважень на підставі рішення РАУ № 69 від 21.09.2020р. «Про затвердження роз`яснення щодо інституціонального континуїтету Національної асоціації адвокатів України та організаційних форм адвокатського самоврядування».
Отже, суд виснував, що вказана обставина щодо повноважень членів КДКА Закарпатської обл. в зв`язку із спливом п`ятирічного строку, на якій вони обиралися, не може визнаватися нововиявленою у відповідності до п.1 ч.2 ст.361 КАС України, оскільки на час розгляду справи № 260/5601/23 по суті ця обставина вже була відомою позивачу, вона досліджувалася судами, а тому не може бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.
Оскільки у справі № 260/5601/23 прийнятий Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновок від 30.01.2025р. «Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України» не оцінювався судом, а обставини щодо повноважень КДКА Закарпатської обл. та її членів були встановлені судами першої і апеляційної інстанції, то й у цьому випадку підстави для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами є відсутніми.
Додатково колегія суддів звернула увагу на те, що питання діяльності і компетенції Дослідницької служби Верховної Ради України унормовані Положенням про Дослідницьку службу Верховної Ради України, затв. розпорядженням Голови Верховної Ради України № 438 від 11.08.2022р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Таким чином, «Парламентське дослідження» є неофіційним документом, являє собою комплексну аналітичну добірку, яка є результатом тематичного наукового дослідження, що містить суб`єктивне бачення виконавців цього дослідження (позиція авторів (думка, бачення), яка не несе юридичних наслідків), а тому останній не створює будь-яких правових наслідків та не має доказового значення.
А також покликання апелянта на те, що вказане «Парламентське дослідження» підтвердило нелегітимність КДКА Закарпатської обл. з 2022 року через закінчення 5-річного строку повноважень, а також неконституційність рішення РАУ № 69 від 21.09.2020 року, є помилковим.
Стосовно решти доводів апелянта колегія суддів наголосила, що сам факт реєстрації кримінальних проваджень за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.255, 353 КК України (від 05.09.2024р., 08.01.2025р., 09.01.2025р. 16.01.2025р., визнання позивача потерпілим в них, не може вважатися нововиявленою обставиною, оскільки будь-якої істотної для справи інформації такі не містять».
Колегія суддів звертає увагу, що преюдиція – це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини 4 статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Водночас, передбачене частиною 4 статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.
Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.10.2020 по справі №814/435/18, даючи визначення інституту «преюдиції» та порядку його застосування під час судового розгляду.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Підсумовуючи все вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, колегія суддів вважає, що рішення судів по справі №260/5601/23, які набрали законної сили, спростовують доводи апелянта, адже позивач на час вирішення даної справи по суті та на час звернення із даним позовом не перебував у трудових, або інших відносинах із відповідачем, а отже відсутні підстави вважати, що позовні вимоги звернені для відновлення порушених прав позивача, шляхом відновлення чи встановлення компетенції відповідача в межах даної справи можуть підлягати до задоволення, отже колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги, що суддею не було заявлено самовідвід, що є грубим процесуальним порушенням, а 27.05.2025 року до Вищої ради правосуддя подано дисциплінарну скаргу щодо судді Закарпатського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 щодо порушення обов`язку самовідводу у справі № 260/2748/25, то колегія суддів зазначає таке.
Підстави для відводу визначені статтею 36 КАС України, відповідно до положень якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Головна мета відводу – гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу – запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Згідно з частиною третьою статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
У цьому випадку, є цілком очевидним, що для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, існує необхідність довести стороною наявність відповідних суб`єктивних та об`єктивних критеріїв.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) існування безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, урахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (іі) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.
При визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими, іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя – ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року в справі «Мироненко і Мартенко проти України», заява № 4785/02 та рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року в справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
При об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. При цьому, вирішальним є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду.
Разом з цим, Суд зазначає, що суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Особа яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Отже, не може бути підставою для відводу суддів заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Таким чином, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Апеляційний суд звертає увагу апелянта, що суддею ОСОБА_2 зупинено право на заняття адвокатською діяльністю заява від 09.09.2009 року. Вказана інформація є загальнодоступною та міститься в Єдиному Реєстрі Адвокатів України.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З приведених положень законодавства слідує, що заявлені позивачем підстави для самовідводу судді першої інстанції визнано судом апеляційної інстанції не обґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для звернення до Вищої ради правосуддя, то колегія суддів зазначає, що таке повідомлення здійснюється в обов`язковому порядку у випадку якщо має місце втручання в діяльність судді так і суду щодо здійснення правосуддя. Як наслідок, суд не вбачає ознак втручання у діяльність судді так і суду при здійсненні здійснення правосуддя у цій справі та як наслідок наявності підстав для звернення до Вищої ради правосуддя.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Колегія суддів вважає, що апеляційним судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильність розгляду справи на цій стадії судового провадження.
Щодо доводів позивача про необхідність постановлення окремої ухвали щодо порушення суддею ОСОБА_2 обов`язку по самовідводу, колегія суддів зазначає, що за статтею 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Згідно із частиною 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (частина друга вказаної статті).
Наведені норми вказують на те, що в суду є право, коли він встановив порушення закону, постановити окрему ухвалу. Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала.
У рамках обставин цієї справи колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить істотного порушення закону, яке б зумовлювало постановлення окремої ухвали.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять жодних вагомих підстав для визнання рішення суду першої інстанції протиправним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року у справі №260/2748/25 – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.П. Нос
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.