У донорських проєктах, які супроводжують судову реформу та реформи в суміжних правничих інститутах, давно сформувався окремий жанр публічної комунікації: замість позицій органів професійного самоврядування глядачеві демонструють «експертів», які виступають як нібито репрезентативний голос спільноти. На практиці це часто означає просту підміну мандата — обраного адвокатами представництва — персональними позиціями окремих адвокатів або активістів, яких зручно інтегрувати в донорську рамку «реформ».
Один із показових прикладів — адвокат Артем Донець. Його ім’я одночасно фігурує у двох паралельних сюжетах як «експерт» і рецензент матеріалів про реформу адвокатури у мережі громадських організацій та як учасник конкурсу на посади суддів Вищого антикорупційного суду, який не склав один із етапів кваліфікаційного іспиту.
І саме на стику цих сюжетів виникають питання, які мають цікавити не лише українську правничу спільноту, а й міжнародних партнерів України: хто саме формує зміст і «публічне обличчя» реформ, які інституційні конфлікти інтересів при цьому закладаються — і чому ці ризики так легко маскуються словом «експертність».
Донорська «аналітика» про адвокатуру: хто надає їй ваги
У грудні 2025 року виходить документ із промовистою назвою — «Аналітична довідка. Реформування адвокатури на шляху до Європейського Союзу». У вступних даних зазначено, що матеріал виконано за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, а автором виступає адвокаційний менеджер Фундації DEJURE. У цьому ж блоці зазначені рецензенти, серед яких — адвокат Артем Донець.
З погляду комунікації це сильний хід: донорська підтримка + бренд Громадської організації, яка позиціонується як «сторожовий пес» доброчесності, + формальна участь адвоката в ролі рецензента. Для зовнішнього читача, а особливо міжнародного, така конфігурація автоматично створює враження: документ «про адвокатуру» має стосунок до самої адвокатури.
Але тут важлива межа: адвокат як професія не дорівнєю адвокатурі як інститут самоврядування. Рецензент-адвокат не отримує мандата говорити від імені всієї професії лише через статус. Саме ця підміна — «адвокат» замість «інституції адвокатури» — і є базовим ризиком донорських «експертних пулів».
Як “експерт” із ГО опиняється в центрі подій про реформу адвокатури
Другий маркер — участь Артема Донця у заходах, організованих або фасилітованих міжнародними/донорськими рамками. Наприклад, у порядку денному круглого столу “РЕФОРМА АДВОКАТУРИ” (6 червня 2025 року), де модераторами вказані національні експерти Проєкту ЄС “Право-Justice”, Артем Донець зазначений серед спікерів Сесії 2 (професійний розвиток та етичні стандарти).
Тобто в реальному публічному полі адвокатуру обговорюють на майданчику, де рамку задають експерти EU Project, а у складі спікерів поруч із представниками НААУ присутні керівники/представники Громадської організації та «експерти» з громадського сектору.
Для міжнародної аудиторії це може виглядати як «інклюзивність». Для професійної аудиторії — як інструментальна заміна: коли є виборні органи адвокатського самоврядування, але роль «морального компаса» та «фабрики смислів» стабільно віддається одному і тому ж колу активістів.
Кандидат у судді ВАКС, який не склав етап іспиту
У декодованих результатах четвертого етапу кваліфікаційного іспиту в межах конкурсу на посади суддів ВАКС (рішення Комісії від 03 червня 2025 року №112/зп-25) серед учасників зазначено: «Донець Артем Анатолійович … 110,75 — не складено». Це звичайно не “ганьба” і не “вирок”. У конкурсах хтось проходить, хтось — ні. Але в контексті ролі «експерта з етики/стандартів» у дискусіях про реформу адвокатури це створює законне питання до донорської та суспільної оптики. Якщо людина не підтвердила потрібний рівень підготовки для суддівського корпусу, то на яких підставах вона отримує статус рецензента/морального арбітра в текстах, що пропонують перепрошивку інституту адвокатури? Чи не виникає тут конфлікт ролей: одночасно формувати публічну рамку «реформи» та бути зацікавленим учасником системи кар’єрних переходів у правосуддя?
Це не твердження про мотиви — це вимога до прозорої відповіді. І саме такі питання в цивілізованих системах є нормою для захисту довіри до реформ.
Конфлікт інтересів: що відомо про неетичну боротьбу Донця з адвокатурою
Ще одна лінія — напруга з органами адвокатського врядування.
Фундація DEJURE у власній публікації описує кейс, де Артем Донець критикував у соцмережах заходи, організовані Вищою школою адвокатури, після чого ВКДКА ухвалила рішення про зупинення його свідоцтва на 6 місяців; також зазначено, що апеляційний адміністративний суд визнав рішення ВКДКА протиправним та скасував його. Цей епізод важливий не тим, «хто правий», а тим, що він підкреслює: Донець — не нейтральний «технічний експерт», а активний учасник внутрішнього конфлікту навколо управління адвокатурою та її освітніх/дисциплінарних інструментів.
А коли та сама особа потім з’являється на майданчиках донорських проєктів як спікер про «етичні стандарти» — виникає етичний запит до організаторів: чи розмежували вони персональний конфлікт і загальноінституційний інтерес професії?
“Голос” чи “позиція”: як утворюється ілюзія представництва
Окремий індикатор — медійна подача. У 2024 році на сайті “Дзеркало тижня” опубліковано англомовний текст про реформу адвокатури, де серед авторів фігурують Михайло Жернаков та Артем Донець. Для іноземного читача така зв’язка, Дзеркало тижня + Фундація DEJURE + та адвокат, може виглядати як “позиція української адвокатури” або “позиція правничої спільноти”. Але знову: статус автора не є мандатом від професійного самоврядування. Адвокат може критикувати систему — і має на це право. Проблема починається тоді, коли донорські/медійні механізми пакують приватні оцінки у форму “репрезентативного голосу”.
Чому це має хвилювати донорів і дипломатів
Міжнародні партнери фінансують реформи, очікуючи двох речей – інституційної стійкості та зниження корупційних ризиків і підсилення довіри.
Коли ж дискусії про адвокатуру стабільно будуються на принципі «обрані органи — як декорація, а зміст дають ображені активісти», виникає ризик, що реформа перетворюється на перерозподіл впливу, а не на підвищення стандартів. Кейс Артема Донця — лише “контрольний зріз” цієї моделі: рецензент донорської “аналітики”, спікер заходу “Реформа адвокатури” під модерацією експертів EU Project Pravo-Justice, учасник конкурсу до Вищого антикорупційного суду, який не склав етап кваліфікаційного іспиту та учасник публічних конфліктів із елементами дисциплінарної історії навколо органів адвокатури.
Жоден із цих фактів окремо не є «скандалом». Але разом вони формують питання до системи:
хто і за якими критеріями отримує роль “реформатора” адвокатури — та чи не маскує “експертність” просту зацікавленість у впливі?
Що мала б зробити цивілізована система
У країнах Європейського союзу «експертність» у сфері професійного самоврядування, як правило, не підміняє представництво. Якщо реформа стосується професійних асоціації — ключова роль у формуванні позиції має бути у самої професійної асоціації, а участь сторонніх акторів, включно з громадськими організаторами чи активістами — допоміжною, прозоро окресленою і позбавленою ілюзії мандата.
Те, що ми бачимо в українських “донорських” дискусіях про адвокатуру, часто працює навпаки: мандат є у професії, але голос дають тим, хто зручніший для сценарію.
Запитання замість висновку
Цей матеріал базується на публічних джерелах та документах. Водночас для повноти й доброчесності редакція має поставити прямі питання: Проєкту ЄС “Право-Justice”: чому саме ці персоналії стабільно опиняються у ролі спікерів/“експертів” і які критерії відбору? Фундації DEJURE: який статус має Артем Донець у їхніх проєктах (рецензент, експерт, підрядник тощо) і чи передбачає це оплату? Самому Артему Донцю: чи вважає він, що представляє адвокатуру як інститут, чи висловлює виключно власну позицію як приватний адвокат, який діє у конфлікті інтересів?
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.