КАС ВС вважає, що рішення ЄСПЛ у справі “Бурмич та інші проти України” не є рішенням, яке підлягає виконанню

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 823/1181/18

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дії, визнання протиправним висновку, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, прийняте в складі: головуючого судді Гаврилювака  В.О., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, ухвалену у складі: головуючого судді Кучми  А.Ю., суддів Коротких  А.Ю., Мєзєнцева  Є.І.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі – МЮУ, відповідач) з вимогами:

1.1  визнати протиправними дії МЮУ щодо надання відповіді на запит на інформацію ОСОБА_1 від 20 листопада 2017 року з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

1.2.  визнати протиправними дії МЮУ щодо надання відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 29 грудня 2017 року з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»;

1.3.  визнати протиправним висновок МЮУ за підписом заступника Міністра юстиції України – Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини І.  Ліщини, зазначений у листі від 28 грудня 2017 року №50930/Л-29051/5, про те, що рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви №  46852/13 та ін.) не підлягає виконанню;

1.4.  визнати протиправною бездіяльність МЮУ щодо ненадання відповіді на скаргу від 29 грудня 2017 року про дискримінацію ОСОБА_1 щодо повідомлення ЄСПЛ Уряду України за заявою №  20603/15 у справі «Lymarenko v. Ukraine»;

1.5.  визнати протиправною (з 06 листопада 2017 року) бездіяльність МЮУ щодо непідготовлення і ненадіслання протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви №  46852/13 та ін.) статусу остаточного для опублікування в газеті «Урядовий кур`єр» стислого викладу Рішення українською мовою;

1.6.  визнати протиправною бездіяльність МЮУ щодо невиконання стосовно ОСОБА_1 (заява №20603/15 у справі «Lymarenko v. Ukraine») остаточного рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року №46852/13 у справі «Бурмич та інші проти України»;

1.7.  зобов`язати МЮУ надати відповідь на скаргу від 29 грудня 2017 року щодо дискримінації ОСОБА_1 – відсутності забезпечення прав і свобод особи та відсутності забезпечення рівних можливостей в сфері правосуддя щодо повідомлення ЄСПЛ Уряду України про заяву №20603/15 у справі «Lymarenko v. Ukraine»:

1.8.  зобов`язати МЮУ підготувати та надіслати для опублікування в газеті «Урядовий кур`єр» стислий виклад Рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року № 46852/13 у справі «Бурмич та інші проти України» українською мовою;

1.9.  зобов`язати МЮУ відповідно до статей 6 та 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вжити вичерпних дій щодо виконання Рішення Великої Палати Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви №46852/13 та ін.) стосовно ОСОБА_1 (заява №  20603/15 у справі «Lymarenko v. Ukraine»);

1.10.стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду, завдану порушенням Законів України «Про інформацію», «;Про доступ до публічної інформації», «;Про звернення громадян» і «;Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також протиправною бездіяльністю МЮУ та бездіяльністю заступника Міністра юстиції – Уповноваженого у справах ЄСПЛ – ОСОБА_1 у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ЄСПЛ за його заявою в справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) 12 жовтня 2017 року ухвалив остаточне рішення, яким поклав на Україну обов`язок відшкодувати йому та іншим заявникам шкоду за системну проблему, пов`язану з тривалим невиконанням рішень національних судів.

3. Як зазначає позивач, він звертався до відповідача з інформаційним запитом і скаргою, зміст яких був пов`язаний з невиконанням вказаного рішення ЄСПЛ.

4. Проте відповідь на вказані запит і звернення відповідач надав несвоєчасно, а їхній зміст, на думку позивача, свідчить про відмову відповідача виконувати остаточне рішення ЄСПЛ.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. ОСОБА_1 звернувся до МЮУ з інформаційним запитом від 23 листопада 2017 року №  Л-29051, в якому, посилаючись на статтю 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», просив повідомити та надати таку публічну інформацію:

5.1.  чи одержано та коли органом представництва офіційне повідомлення про набуття статусу остаточного рішенням ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» (заява №468/13 та ін.) від 12.10.2017;

5.2.  в якому номері газети «Урядовий кур`єр» опублікований стислий виклад рішення ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» (заява №468/13 та ін.) від 12.10.2017;

5.3.  посилання на вебсторінку МЮУ та посилання на вебсторінку газети «Урядовий кур`єр», де міститься переклад вказаного рішення українською мовою;

5.4.  коли органом представництва будуть виконані приписи пункту «а» частини першої статті 7 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

6. У відповідь на запит позивача МЮУ листом від 28 грудня 2017 року №50930/Л-29051/5 повідомило, що рішення Великої Палати ЄСПЛ в справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) від 12 жовтня 2017 року надійшло до МЮУ 24 жовтня 2017 року.

7. Також у вказаному листі зазначено, що на національному рівні процес координації виконання рішень ЄСПЛ урегульовано, серед іншого, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та Законом України «Про виконавче провадження», а також те, що вказане рішення ЄСПЛ про вилучення ЄСПЛ справ зі свого реєстру є рішенням, яке, відповідно до зазначених законів, не підлягає виконанню, та що здійснюється автентичний переклад цього рішення, який буде розміщено на офіційному сайті МЮУ.

8. 29 грудня 2017 року позивач звернувся на урядову «гарячу лінію» до Міністра юстиції України зі скаргою, у якій вимагав ужити вичерпних заходів для поновлення порушених прав ОСОБА_1 і законних інтересів відповідно до рішення ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13 та інші):

8.1.  перерахувати грошові кошти на виконання рішення національних судів, які стосуються прав позивача і законних інтересів;

8.2.  перерахувати йому грошові кошти справедливої сатисфакції за порушення Україною статті 6 параграф 1 (право на судовий розгляд упродовж розумного строку), статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту), та статті 1 Протоколу Першого (захист власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

8.3.  належним чином розглянути запит на інформацію від 20 листопада 2017 року, надати відповідь на нього та в добровільному порядку відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн, завдану йому неналежним виконанням посадовими особами МЮУ вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

8.4.  про вжиті заходи та наслідки розгляду цієї скарги повідомити відповідно до статей 16, 20 Закону України «Про звернення громадян» в 15-ти денний термін від дня отримання.

9. 14 лютого 2018 року МЮУ надіслало ОСОБА_1 лист №5123/Л-242/5.2.2, у якому відповідач указав, що попередня заява позивача була зареєстрована в МЮУ як звернення громадянина та, відповідно, відповідь на нього була надана відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» листом від 28  грудня 2017 року № 50930/Л-29051/5.

10. Щодо сплати справедливої сатисфакції за рішенням ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та ін.) повідомлено, що вказаним рішенням ЄСПЛ не присудив справедливу сатисфакцію жодному із заявників.

11. Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві неправомірними діями органу чи посадової особи при розгляді скарги ОСОБА_1 , повідомлено, що відповідно до статті 25 Закону України «Про звернення громадян» розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

12. Уважаючи, що відповідач розглянув його запит і звернення з порушенням встановлених у законі строків і надав на них необґрунтовані відповіді, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково:

13.1.  визнано протиправними дії МЮУ щодо надання відповіді на запит на інформацію ОСОБА_1 від 20 листопада 2017 року з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

13.2.  визнано протиправними дії МЮУ щодо надання відповіді на скаргу ОСОБА_1 від 29 грудня 2017 року з порушенням строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»;

13.3.  у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

14. Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що запит позивача від 23 листопада 2017 року №Л-29051за своїм характером і змістом запитуваної інформації був інформаційним, тому відповідь на нього відповідач мав надати в порядку та строки, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

15. Водночас, як установили суди попередніх інстанцій, указаний інформаційний запит відповідач розглянув як звернення відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян».

16. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт несвоєчасного розгляду скарги позивача.

17. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обов`язковому виконанню Україною відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають остаточні рішення ЄСПЛ у справі проти України, якими, зокрема, визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції) та щодо справедливої сатисфакції у справі проти України.

18. Суди попередніх інстанцій уважали, що рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та ін.) в частині заяви позивача є остаточним, однак є не тим рішенням, яке, у розумінні пунктів «а» і «б» Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», має виконуватися згідно з вимогами цього Закону щодо позивача, адже вказаним рішенням заяву позивача №20603/15 вилучено з реєстру ЄСПЛ і передано її для вжиття заходів загального характеру під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

19. У касаційній скарзі позивач, стверджуючи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

20. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій, заперечуючи обов`язок відповідача опублікувати переклад рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №  46852/13 та ін.), знехтували положеннями статті 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого суди мають застосовувати офіційний переклад рішення ЄСПЛ, що надрукований в офіційному виданні.

21. Позивач також уважає, що відмова задовольнити вимогу щодо опублікування офіційного перекладу в справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) порушує його право на доступ до публічної інформації, яка становить значний суспільний інтерес.

22. За доводами позивача висновок судів попередніх інстанцій про те, що рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) не підлягає виконанню суперечить змісту цього рішення, в якому вказано, що Україна зобов`язана вжити заходів загального характеру та сплатити йому компенсацію.

23. У частині вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин застосовано положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, яка не є джерелом права. При цьому суди попередніх інстанцій проігнорували його посилання на релевантну практику ЄСПЛ у справах «Недайборщ проти Російської Федерації» (заява №42255/04), «Антипенко проти Російської Федерації» (заява №33470/03), «Пшеничний проти Російської Федерації» (заява №30422/03).

24. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.

25. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Стрелець  Т.Г., суддів Білоуса  О.В., Желтобрюх  І.Л.

26. Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

27. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду – керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду – від 07 червня 2019 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

28. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській  О.Р., суддям Кашпур  О.В., Уханенку  С.А.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №  460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

31. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

32. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року №  460-IX.

33. Абзацом «с» частини першої статті 37 Конвенції передбачено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

34. Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

35. Остаточне рішення Суду передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.

36. Статтею 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі – Закон №3477-IV) передбачено, що для цілей цього закону Рішенням ЄСПЛ є: а)  остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б)  остаточне рішення ЄСПЛ щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в)  рішення ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г)  рішення ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

37. У цьому законі термін «виконання Рішення» це: а)  виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б)  вжиття заходів загального характеру.

38. Статтею 2 Закону У№3477-IV визначено, що Рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

39. Згідно з частиною першою статті 8 Закону №3477-IV виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

40. Порядок вжиття заходів загального характеру врегульовано статтями 13-15 Закону №3477-IV.

41. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону № 3477-IV заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

42. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються – за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи – державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

43. Згідно з частиною першою статті 14 Закону №3477-IV щокварталу Орган  представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (далі – подання).

44. У частинах 1, 4 статті 15 Закону №3477-IV визначено, що Прем`єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем`єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.

VI. Позиція Верховного Суду

45. Системний аналіз викладених правових норм міжнародного та національного права надає підстави стверджувати, що остаточне рішення ЄСПЛ є обов`язковим для виконання Україною у визначений в ньому спосіб, який може передбачати один з двох варіантів: вжиття заходів загального характеру або індивідуальне відшкодування на користь конкретної особи.

46. Водночас для виплати особі певного індивідуального відшкодування, тобто справедливої сатисфакції (у розумінні Конвенції, яка передбачає відшкодування завданих їй матеріальних збитків та моральної шкоди), у відповідному рішенні ЄСПЛ має бути чітко визначено, які саме заходи (розміри суми, види збитків тощо) підлягають застосуванню державою на користь такої особи (заявника до ЄСПЛ).

47. 12 жовтня 2017 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші), згідно з яким вирішила приєднати до п`яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, ще 12143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення, серед яких і заява позивача; вилучити всі 12148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №  40450/04).

48. Зі змісту рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та ін.) випливає, що Велика палата ЄСПЛ визнала невиправданим подальший розгляд поданих заяв, вилучила їх з реєстру справ ЄСПЛ, зазначивши, що порушені заявниками питання стосовно невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів уже було вирішено ЄСПЛ у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №  40450/04), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту першого статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції і передала їх Комітету Міністрів Ради Європи, щоб їх можна було розглядати в межах загальних підходів з виконання згаданого пілотного рішення.

49. Отже, заяву позивача не було розглянуто ЄСПЛ по суті, оскільки її було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов`язань України, що випливають з пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а саме зобов`язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру.

50. Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» Україну не було зобов`язано виплатити позивачеві справедливу сатисфакцію чи вжити інших заходів індивідуального характеру.

51. Такі правові висновки щодо підстав виплати компенсації заявникам у справі «Бурмич та інші проти України» неодноразово викладалися Верховним Судом в аналогічних спорах у справах № 826/4881/18 (постанова від 19 серпня 2020 року), №820/5624/17 (постанова від 06 червня 2020 року), №826/5241/18 (постанова від 29 вересня 2020 року) і Суд не знаходить підстав для відступу від неї.

52. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) не є рішенням, яке, відповідно до Закону №3477-IV, підлягає виконанню, у зв`язку з чим відсутні підстави для вжиття заходів, передбачених статтями 5-7 Закону № 3477-IV.

53. Щодо вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди, Суд зазначає таке.

54. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

55. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

56. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

57. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

58. Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі, до яких відносяться, зокрема, порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування.

59. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

60. При цьому треба виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

61. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

62. З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

63. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено і не надано судам першої та апеляційної інстанцій відповідних доказів завдання йому моральної шкоди.

64. Наведені в касаційній скарзі мотиви і доводи не спростовують таких висновків судів попередніх інстанцій та встановлених ним обставин справи.

65. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість  позовних вимог у частині, що стосується невиконання рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява №46852/13 та інші) та стягнення моральної шкоди є правильними.

66. Касаційна скарга не містить обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права або порушень вимог процесуального права у частині, якою суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги. З урахуванням викладеного судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині не переглядаються.

67. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

68. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

69. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

70. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанції в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

71. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

72. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

73. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

74. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року в справі №823/1181/18 залишити без змін.

75. Судові витрати не розподіляються.

76. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.