Внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є обов’язковою передумовою для задоволення позову про витребування майна в добросовісного набувача. При витребуванні майна в недобросовісного набувача положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність набувача вирішується судом після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а не при прийнятті позову до розгляду.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
У справі, що переглядалася, прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом про витребування в державну власність земельної ділянки, розташованої в межах населеного пункту, з чужого незаконного володіння, обґрунтовуючи свої вимоги недобросовісністю набувачів спірної земельної ділянки, зокрема відповідача (останнього набувача) у справі.
Залишаючи без розгляду поданий прокурором позов з підстав невиконання вимог ухвали суду про усунення недоліків, а саме – ненадання прокурором експертно-грошової оцінки земельної ділянки і невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ст. 390 ЦК України (з урахуванням внесених змін Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача») встановлює обов’язок органу місцевого самоврядування або прокурора вносити вартість нерухомого майна на депозитний рахунок суду, що є передумовою для подальшого розгляду справи з метою забезпечення можливості дотримання і виконання вимог закону на момент ухвалення рішення у справі, незалежно від результату розгляду справи.
Згідно з висновками судів попередніх інстанцій відповідач вважається добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, доки не буде доведено протилежного, а отже на спірні правовідносини поширюються вимоги наведеного вище Закону № 4292-ІХ.
Скасовуючи оскаржувані позивачем судові рішення на направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, КЦС ВС зазначив, що положення ч. 5 ст. 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна в добросовісного набувача. Разом з тим у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна в недобросовісного набувача згадана вище норма не підлягає застосуванню.
КЦС ВС зазначив, що питання про добросовісність / недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.
У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі ст. 387 ЦК України без застосування приписів ч. 5 ст. 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Натомість у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову, зокрема на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.
КЦС ВС звернув увагу судів, що за змістом п. 2 розд. ІІ Закону № 4292-IX положення цього Закону мають зворотну дію в часі, зокрема в частині умов та порядку компенсації позивачем добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, у яких суд першої інстанції не ухвалив рішення про витребування майна в добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.
Водночас прокурор у цій справі пред’явив позов про витребування земельної ділянки в недобросовісного набувача, а тому положення ч. 5 ст. 390 ЦК України, ч. 4 ст. 177, абз. 3 ч. 2 ст. 185 ЦПК України в такому випадку не підлягають застосуванню під час вирішення питання про прийняття позову до розгляду.
Постанова КЦС ВС від 14 січня 2026 року у справі № 354/160/25 (провадження № 61-12856св25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/133348551.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.