В Україні народилась нова культура взаємодії громадян і влади — чесна, відкрита, заснована не на кулуарних рішеннях, а на прозорих механізмах впливу. Ми живемо в час, коли довіра стала найціннішою валютою і саме тому прийняття Закону України «Про лобіювання» — це не чергова реформа, а крок до зрілої демократії.
Про це зазначає адвокат, заступник Голови Комітету НААУ з питань лобіювання Ірина Шаповалова у блозі на ЮП.
З початком 2026 року правове поле України остаточно адаптувалося до нових правил взаємодії між бізнесом та державою. Введення в дію Закону України «Про лобіювання» та повноцінний запуск Реєстру прозорості стали ключовими етапами виконання рекомендацій Європейського Союзу.
Люди хочуть знати, хто впливає на державні рішення, чому ухвалюється той чи інший закон, і які інтереси стоять за тим чи іншим процесом. Прозорий лобізм — це не загроза, а відповідь на цей запит і ця потреба — абсолютно виправдана.
Закон виводить лобіювання з тіні, визначаючи його як легальний метод впливу на нормативно-правові акти.
Реєстр прозорості — це фактично відкриття вікна в той світ, який раніше був відгороджений щільними шторами. Коли вплив стає відкритим, з’являється відповідальність. Запровадження відкритого реєстру про лобіювання — це єдине джерело інформації про суб’єктів лобіювання, їхніх клієнтів та бенефіціарів. Реєстрація лобіста є обов’язковою умовою для здійснення лобістської діяльності визначеною законодавством.
Предмет лобіювання — це чітко визначено об’єкти впливу: законопроєкти, постанови КМУ, акти місцевого самоврядування.
Звітність — суб’єкти зобов’язані подавати щоквартальні звіти про зустрічі з посадовцями, використані кошти та залучених експертів.
Відтепер кожен крок великого капіталу в напрямку законотворчості залишає цифровий слід у Реєстрі прозорості. Для компаній це означає не лише зрозумілі правила гри, а й суттєвий комплаєнс-виклик. Предмет комерційного інтересу та, що найважливіше, вартість послуг лобістів стали публічним надбанням. У світі, де репутація є найціннішою валютою, бізнес змушений зважувати кожен крок, адже суми контрактів тепер під пильним оком не лише регулятора, а й конкурентів та медіа.
Адже я переконана, що будь-яка діяльність, яка передбачає вплив на ухвалення рішень в органах влади, тепер має бути зафіксована в публічному реєстрі. Якщо впливаєш — декларуй, це правило робить гру чесною. Якщо представляєш інтереси — покажи їх відкрито, оскільки працювати порядно та чесно, то і нема чого приховувати.
Прозорість у державному управлінні — це не просто принцип, це спосіб мислення.
Я завжди наголошую, що прозорість і відкритість — це фундаментальні принципи, які допомагають збалансувати складність та суперечливість державного управління, оскільки доброчесність – не про красиві слова, а про щоденні вчинки.
Жодна система не працюватиме чесно, якщо люди в ній — недоброчесні. Закон може створити рамку, але довіру створює людина. Для мене доброчесність — це не абстракція, це повинен бути особистий принцип життєвої позиції.
Доброчесна поведінка — це не про один добрий вчинок, а про постійний принцип дій.
Людина або чесна завжди, або не чесна взагалі, і тут не може бути напівтонів, тому що навіть один компроміс із совістю запускає процес руйнування репутації, довіри, морального авторитету.
Ми створюємо інститути, будуємо реєстри, ухвалюємо закони, але в центрі цих змін завжди залишається людина з її принципами, характером, чесністю, а це вже про гідність кожного. Прозорість робить сильніших ще сильнішими. Доброчесність робить впливових поважними, а відкритість робить владу підзвітною суспільству, якому вона служить. Прозорість — не про формальності. Це про гідність.
Часто спостерігаю, як люди з прекрасними намірами втрачають репутацію лише через те, що поруч опинилися ті, хто цього не вартий, я кажу про це максимально прямо:
«Оточення завжди формує наші погляди та враження про нас. Маєте справи з недоброчесною людиною? Будьте готові пожертвувати власною репутацією».
Це не просто порада — це попередження. Толерування нечесності — це вибір стати її частиною. Толерування або скрите толерування корупції неприпустиме у будь-якому вигляді — це аксіома, саме так формується майбутнє України — чесне, сильне з великою волею жити за високими стандартами етики та свідомою відповідальністю.
Закон виставив жорсткі етичні та безпекові бар’єри. Категоричне табу на лобіювання в інтересах держави-агресора та заборона на використання коштів із непідтверджених джерел стали санітарним кордоном для української політики. Це очищення фінансових потоків перетворило лобізм із токсичного інструменту на легальну індустрію, де чистота походження капіталу є перепусткою до діалогу з державою.
Оточення формує все, і про це важливо пам’ятати кожному, особливо в темні часи.
Сьогодні, у 2026 році, професійна спільнота опинилася в епіцентрі запеклої дискусії, де завершується класичний захист прав і починається лобіювання, розмежування цих сфер стало справжнім іспитом на щирість для кожного правника.
Закон залишає за адвокатом його звичну «цитадель»: представництво інтересів у судах, захист у кримінальних провадженнях та надання правових консультацій залишаються поза зоною впливу Реєстру прозорості. Тут адвокат діє у звичному полі процесуальних гарантій, де його голос — це голос закону, що стоїть на захисті особи.
Однак варто адвокату вийти за межі зали суду та зайти до кабінетів, де народжуються смисли майбутніх законів, ситуація докорінно змінюється. Щойно юридична допомога трансформується у спробу змінити «кому» чи «крапку» в проєкті нормативного акта або переконати законодавця в доцільності конкретної правки, маска захисника змінюється на роль суб’єкта лобіювання.
Саме тут виникає найбільш болюча колізія сучасності. Вимога реєстрації в Реєстрі прозорості вступає у прямий конфлікт із фундаментальним постулатом професії — адвокатською таємницею. Обов’язок розкрити фінансові умови контракту та деталі домовленостей із клієнтом фактично оголює стосунки, які століттями вважалися недоторканними. Це ставить правника перед складним вибором: залишитися в тіні традиційної етики, ризикуючи порушити закон, чи вийти на світло прозорості, пожертвувавши конфіденційністю, що є серцем адвокатської професії. У 2026 році це вже не просто юридичне питання, а питання самоідентифікації всієї професії.
Але для бізнесу лобіювання в 2026 році стає частиною ESG-стратегії, а прозорий вплив на законодавство підвищує інвестиційну привабливість компанії в очах західних партнерів.
Для нашої держави Реєстр прозорості — це інструмент не заборони, а моніторингу. Успіх реформи залежатиме від того, чи стане Реєстр зручним цифровим сервісом, чи черговим бюрократичним бар’єром, і це покаже час.
Одне можна сказати точно, що станом на 2026 рік Закон України «Про лобіювання» перетворив кулуарні домовленості на підзвітний процес. Головним викликом залишається баланс між правом на участь в управлінні державними справами та недопущенням корупційного тиску на владу.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.