Про ключові правові позиції Верховного Суду у спадкових спорах розповіла вкандидат юридичних наук, керівник сектору аналітичної допомоги суддям Великої Палати Верховного Суду під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізував разом з учасниками ключові правові позиції Верховного Суду у спадкових спорах, а саме:
- 1. Основні поняття спадкового права.
- 2. Ефективні стратегії адвоката у спорах про визнання права власності на спадщину.
- 3. Захист прав спадкоємця у справі за позовом кредитора спадкодавця.
- 4. Визнання заповіту недійсним як спосіб захисту прав спадкоємців.
- 5. Застосування судом тлумачення заповіту як спеціальний спосіб захисту прав спадкоємців.
У рамках характеристики правових позицій Верховного Суду у спадкових спорах акцентовано на наступному:
1. Основні поняття спадкового права
Поняття спадкового права у презентації розкривається через розуміння спадкування як способу безоплатного набуття майна у власність, що прямо підтверджено постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 196/143/21 (провадження № 61-10646св23).
Спадкові правовідносини виникають унаслідок смерті фізичної особи або оголошення її померлою, а відкриття спадщини є юридичним фактом, з яким закон пов’язує виникнення прав і обов’язків спадкоємців. Час відкриття спадщини має визначальне значення, оскільки саме на цей момент встановлюються склад спадщини, коло спадкоємців і матеріальний закон, що підлягає застосуванню, про що зазначено в постанові Об’єднаної палати Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19).
Місце відкриття спадщини ототожнюється з останнім місцем проживання спадкодавця, а не з місцем його реєстрації, що підтверджено постановою Верховного Суду від 1 серпня 2018 року у справі № 212/9157/15-ц (провадження № 61-10998св18). При цьому відсутність реєстрації спадкоємця за адресою спадкодавця сама по собі не доводить, що він не проживав із ним на момент відкриття спадщини, якщо факт спільного проживання підтверджується іншими належними та допустимими доказами, як роз’яснено в постанові Верховного Суду від 7 червня 2023 року у справі № 227/5018/21 (провадження № 61-2216св23). Спадкування можливе за заповітом як основним способом реалізації волі спадкодавця або за законом як субсидіарним механізмом.
2. Ефективні стратегії адвоката у спорах про визнання права власності на спадщину
Ефективні стратегії адвоката у спорах про визнання права власності на спадщину в презентації пов’язані з правильним визначенням моменту виникнення у спадкоємця суб’єктивних прав.
Верховний Суд України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 роз’яснив, що спадкоємець, який прийняв спадщину, з моменту її відкриття набуває права володіння і користування спадковим майном, а право розпорядження нерухомістю виникає з моменту державної реєстрації, при цьому навіть до реєстрації спадкоємець має право витребувати майно з чужого незаконного володіння за наявності підстав.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22) підтвердив, що спадкоємець, який прийняв спадщину, є її власником з моменту відкриття спадщини, а відсутність державної реєстрації не позбавляє його прав володіння і користування майном.
Аналогічний підхід закріплено в постанові Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 127/30505/21 (провадження № 61-3275св25), де наголошено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину є лише формальною обставиною, яка не впливає на сам факт виникнення права.
Важливо також ураховувати, що спадщина належить спадкоємцям, які її прийняли, на праві спільної часткової власності, а у разі неможливості поділу за згодою сторін поділ здійснюється судом відповідно до часток спадкоємців, що випливає з постанови Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту і застосовується лише за наявності перешкод для нотаріального оформлення спадщини, як це роз’яснено в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20), а також підтверджено у постановах від 21 вересня 2022 року у справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), від 19 лютого 2025 року у справі № 303/6910/22 (провадження № 61-10223св24) і від 15 серпня 2025 року у справі № 607/14102/23 (провадження № 61-10525св24), де зазначено, що відсутність правовстановлюючих документів може бути підставою для звернення до суду як до єдиного ефективного способу захисту.
При цьому суд не може визнавати право власності за померлим співвласником, оскільки це означало б вирішення питання про права особи, яка не має процесуальної правоздатності, що прямо вказано в постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 331/817/22 (провадження № 61-555св23).
3. Захист прав спадкоємця у справі за позовом кредитора спадкодавця
Захист прав спадкоємця у справі за позовом кредитора спадкодавця ґрунтується на спеціальному правовому режимі відповідальності спадкоємців за боргами померлого.
Строки пред’явлення вимог кредиторами спадкодавця є преклюзивними і не підлягають поновленню чи перериванню, не є строками позовної давності та застосовуються незалежно від заяв сторін, що закріплено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), причому ці правила поширюються і на кредитні зобов’язання, забезпечені іпотекою.
Захист прав кредитора може здійснюватися шляхом звернення стягнення на майно, передане спадкоємцям у натурі, але це не виключає застосування альтернативного способу захисту у вигляді примусового виконання обов’язку в натурі, як зазначено в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 508/713/19 (провадження № 61-12549св23).
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 303/4128/17 (провадження № 61-14604св20) наголосив, що спадкоємці зобов’язані погашати проценти і неустойку лише в межах тих нарахувань, які були здійснені за життя боржника.
За відсутності доказів добровільного погашення боргу або письмової відмови спадкоємця від одноразового платежу має місце мовчазна відмова від виконання такого обов’язку, що підтверджено постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2022 року у справі № 195/1369/21 (провадження № 61-6588св22).
Якщо смерть боржника настала під час розгляду справи за позовом кредитора, то застосовується порядок пред’явлення вимог до спадкоємців, а вони залучаються до участі у справі як правонаступники, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2024 року у справі № 638/1064/14-ц (провадження № 14-12цс24).
Солідарна відповідальність спадкоємців законом не передбачена, кожен спадкоємець відповідає перед кредитором у межах своєї частки у спадщині, що випливає з постанови Верховного Суду від 5 листопада 2025 року у справі № 444/1177/20 (провадження № 61-5762св24).
Витрати на поховання спадкодавця не входять до складу спадщини та не регулюються статтями 1281–1282 ЦК України, оскільки породжують окреме недоговірне зобов’язання, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 3331/727/24 (провадження № 61-3656св25).
4. Визнання заповіту недійсним як спосіб захисту прав спадкоємців
Визнання заповіту недійсним як спосіб захисту прав спадкоємців допускається лише за наявності чітко визначених законом підстав.
Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі № 518/1249/14-ц (провадження № 61-2627св23) вказав, що дійсним є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, за умови дотримання встановленої форми і вільного волевиявлення заповідача.
Недійсними є заповіти, у яких волевиявлення не було вільним, які складені особою без необхідної цивільної дієздатності або з порушенням вимог щодо форми і посвідчення, що підтверджено постановою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 199/8568/18 (провадження № 61-7186св24).
Заповіт є нікчемним у частині заповідання майна, яке не належало заповідачу, про що йдеться у постанові Верховного Суду від 1 травня 2024 року у справі № 501/4300/19 (провадження № 61-17412св23).
Право звернення з позовом про визнання заповіту недійсним мають лише особи, права яких виникають за нормами спадкового права і які прийняли спадщину, як зазначено у постановах Верховного Суду від 3 липня 2024 року у справі № 465/2710/20 (провадження № 61-3659св24) та від 3 квітня 2019 року у справі № 362/3878/16-ц (провадження № 61-45756св18).
Належним відповідачем у таких спорах є спадкоємець за заповітом, а не нотаріус, що підтверджено постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 761/4564/19 (провадження № 61-7082св23).
Вимога про визнання нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності є неналежним способом захисту, що зазначено у постановах Верховного Суду від 6 лютого 2023 року у справі № 675/1611/21 (провадження № 61-12314св22) та від 23 грудня 2023 року у справі № 520/9340/17 (провадження № 61-9042св23).
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) відступила від попереднього підходу і зазначила, що посвідчення заповіту нотаріусом за межами його нотаріального округу саме по собі не зумовлює нікчемність заповіту, а процедурні порушення порядку посвідчення не завжди тягнуть недійсність правочину, що підтверджується низкою постанов Верховного Суду від 18 травня 2023 року, 11 жовтня 2023 року, 29 січня 2024 року та 24 січня 2024 року.
Для доведення невідповідності волі та волевиявлення заповідача у справах про недійсність заповіту обов’язковим є проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, як зазначено в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2024 року у справі № 523/13798/19.
5. Застосування судом тлумачення заповіту як спеціальний спосіб захисту прав спадкоємців
Застосування судом тлумачення заповіту як спеціального способу захисту прав спадкоємців можливе лише у разі наявності суперечностей або неточностей у тексті заповіту та спору між спадкоємцями щодо змісту волі заповідача.
Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2024 року у справі № 755/21821/21 (провадження № 61-1189св24) роз’яснив, що тлумачення заповіту не може виходити за межі його тексту і не може підміняти собою волю заповідача, оскільки суд не має права змінювати або доповнювати зміст заповіту.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 595/731/21 (провадження № 61-11455св22), де наголошено, що суд не вправі шукати волю, яка не знайшла відображення у тексті правочину.
Разом із тим Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2022 року у справі № 165/3014/20 (провадження № 61-162587св21) погодився з можливістю тлумачення заповіту у випадку неточного зазначення реквізитів земельної ділянки, оскільки такі неточності не спростовують реальної волі заповідача.
Водночас, якщо на момент відкриття спадщини об’єкт, зазначений у заповіті, вже не належав спадкодавцеві, тлумачення заповіту є недопустимим і позов про тлумачення не підлягає задоволенню, що підтверджено постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 595/731/21 (провадження № 61-11455св22).
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.