Неналежна реакція органів влади у відповідь на булінг учня вчителем порушує Конвенцію: F.O. v. Croatia

Обставини справи

Заявник у цій справі був учнем державної середньої школи, який тричі впродовж вересня 2011 року в усній формі був підданий словесним образам з боку вчителя математики. Перший випадок образ був спрямований на дисциплінування заявника та його однокласників за запізнення до школи. Другий випадок мав місце після того, як заявник поскаржився на образи директору школи, і третій випадок був через декілька днів після цього. У зв’язку з такими образами заявникові була надана психологічна допомога. Його терапевт діагностував у нього посттравматичний стресовий розлад, а психолог встановив, що заявник страждав на гострий тривожний розлад. Батько заявника інформував адміністрацію школи та різні національні органи влади про переслідування /агресію до заявника з боку вчителя та вимагав захисту свого сина. Адміністрація школи намагалася вирішити це питання всередині школи (бесіди з вчителем, заявником та його батьком); відповідна служба Міністерства освіти дійшла висновку, що проблему варто вирішувати шляхом обговорення між адміністрацією школи та батьком заявника; державна прокуратура відмовила у відкритті кримінального провадження (жодних елементів складу злочину, а тому й відповідальності, не було); а Конституційний суд визнав скарги заявника неприйнятними. У своїх заявах до Суду заявник скаржився на переслідування / агресію з боку вчителя та нездатність національних органів влади ефективно відповісти на його скарги про переслідування/агресію/ образи. Заявник зіслався на статті 3, 8 та 13 Конвенції. ЄСПЛ розглянув справу за статтею 8 Конвенції та встановив порушення цього положення.

Оцінка Суду

Рішення в цій справі примітне тим, що:

  1. Суд розвинув свою усталену практику щодо застосовності статті 8 Конвенції щодо заходів, вжитих у сфері освіти.
  2. Уточнив характер позитивних зобов’язань держави в цьому контексті.

1. ЄСПЛ нагадав, що для того, щоб стаття 8 Конвенції була застосовною, напад на особу має досягнути певного ступеня серйозності та бути вчинений у спосіб, що зашкоджує особистій реалізації особою свого права на повагу до приватного життя. У зв’язку із цим Суд послався на свою усталену практику, згідно з якою заходи, вжиті у сфері освіти, можуть, за певних обставин, впливати на право на повагу до приватного життя, проте не кожна дія чи захід, які можуть бути названі такими, що заподіюють шкоду психічній недоторканності особи, обов’язково призводять до такого втручання (Costello-Roberts v. the United Kingdom (1993), § 36). Проте,дистанціювавшись від висновку рішення у справі Costello-Roberts, за яким тілесні покарання в школі не підпадали до сфери дії заборони за статтею 8 Конвенції, Суд наголосив на такому:

«Із часу справи Costello-Roberts відбулась еволюція соціальних цінностей та правових стандартів стосовно застосування заходів дисципліни до дітей, при цьому відзначивши необхідність захисту дітей від будь-якої форми насильства та жорстокого поводження. Це відображено в низці міжнародних документів… та усталеній практиці Суду…».

Суд визнав такі аспекти цієї справи важливими для застосовності статті 8 Конвенції: не було сумнівів у тому, що напади, яких зазнав заявник, мали наслідком його емоційний розлад; ці образи були здійснені перед усім класом, а тому могли принизити заявника в очах інших осіб; образи були конкретною неповагою до заявника; образи були здійснені вчителем у ситуації авторитету та контролю над заявником.

2. Стосовно характеру зобов’язань держави щодо цього Суд встановив, що неможливо примирити будь-які акти насильства чи жорстокого поводження з боку вчителів чи інших посадових осіб в навчальних закладах з правом дітей на освіту та правом на повагу до їхнього приватного життя. Крім того, Суд підкреслив, що ключовий обов’язок органів влади у сфері освіти полягає в захисті учнів від будь-якої форми насильства впродовж часу перебування їх під наглядом влади. Відповідно до цих принципів та відповідних міжнародних стандартів Суд також встановив, що національні органи влади мають вжити належних законодавчих, адміністративних, соціальних та освітніх заходів з безумовної заборони будь-якої форми насильства чи жорстокого поводження з дітьми в навчальних закладах в будь-який час та за будь-яких обставин і тому забезпечити «нульову терпимість» до будь-якого насильства чи жорстокого поводження у сфері освіти. Це також пов’язано з необхідністю забезпечення відповідальності через належні кримінальні, цивільні, адміністративні та професійні засоби. У цьому контексті держави користуються свободою розсуду у визначенні способу, яким чином організувати свої системи для забезпечення дотримання Конвенції.

Стосовно обставин справи Суд встановив, що хоча перша образа/напад вчителя на заявника був направлений на дисциплінування його та однокласників, два подальші випадки не могли бути розцінені як щось інше, аніж безпідставні словесні образи заявника. В будь-якому випадку Суд визнав неможливим обґрунтувати/виправдати поведінку вчителя. Справді, словесне насильство не характеризувалось надмірним ступенем інтенсивності і не переросло в подальші, більш систематичні цькування. Однак, як вчитель, Р.В. розумів, що наслідки словесної провокації можуть глибоко вплинути на учнів. Суд підкреслив, що з урахуванням довіри, авторитету та впливу вчителів, а також їхньої соціальної відповідальності неможливо толерувати будь-які переслідування з боку вчителя до учня: частота, ступінь шкоди та наміри її заподіяти не є попередніми умовами для визначення насильства та жорстокого поводження у сфері освіти. Тому Суд встановив, що цькування/переслідування у формі словесних образ, яких зазнав заявник з боку вчителя, становило втручання у його право на повагу до приватного життя, що було достатньою підставою для встановлення порушення статті 8 Конвенції. Проте Суд визнав важливим також розглянути спосіб, у який органи влади відреагували на твердження заявника про переслідування. У зв’язку із цим Суд не визнав, що за обставин цієї справи звернення до кримінального засобу мало бути вирішальним для виконання державою своїх зобов’язань за статтею 8 Конвенції, а тому Суд продовжив розгляд питання того, як були розглянуті твердження заявника в межах існуючих адміністративних та професійних засобів. Суд визнав обидва ці засоби неефективними, оскільки вони не призвели до рішучих дій з усунення недоліків у підході вчителя. Суд також дійшов висновку, що вид поведінки вчителя та його вплив на заявника потребують більш ретельного інвестування у знання та ресурси задля зрозуміння та усунення її наслідків та впливу.

Висновок

Порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 22 квітня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.