Реформа, яку проводять без тих, кого вона стосується

Останні роки проєкт Pravo-Justice, фінансований Європейським Союзом, позиціонує себе як ключовий рушій реформ сектору юстиції. У публічних комунікаціях проєкт системно декларує підтримку сучасних європейських стандартів — від доступу до правосуддя до реформування адвокатури. Але аналіз десятків заходів, публікацій і круглих столів формує парадоксальну картину:

Реформа адвокатури відбувається без адвокатури.

При обговоренні змін у професії, яка є конституційним інститутом, замість органів адвокатського самоврядування постійно з’являються одні й ті ж громадські організації. Складається враження, що замість професійної спільноти формується штучний пул «експертів», які замінюють собою реальний голос адвокатури. Саме їм надається можливість визначати «потреби» професії та пропонувати «бачення реформ».

Це не відповідає жодним європейським моделям регулювання адвокатури, де голос адвоката — головний, а не факультативний.

Хто видає себе за адвокатуру

Якщо уважно проаналізувати склад учасників заходів Pravo-Justice, присвячених адвокатурі, повторюється одна й та сама конфігурація:

• Громадська організація DEJURE Foundation
• Громадська організація Асоціація правників України (UBA)
• Громадська організація ЦППР
• Громадська організація ZMINA
• Громадська організація Лабораторія законодавчих ініціатив
• Громадська організація StateWatch
• Громадська організація Європа без бар’єрів
• Громадська організація «Адвокат майбутнього»

Жодна з цих організацій:

• не є органом адвокатського самоврядування,
• не має інституційного мандату від адвокатів,
• не несе професійної відповідальності за наслідки своїх рекомендацій.

Водночас саме їх Pravo-Justice позиціонує як «представників професійної спільноти».

Реальні ж органи адвокатського самоврядування — Рада адвокатів України, Національна асоціація адвокатів України, її профільні комітети та регіональні ради, дисциплінарні органи — у більшості випадків або не представлені взагалі, або присутні на рівні окремих адвокатів, введених для формальної «балансності» в прес-релізах.

Конфлікт інтересів чи методологічний збій?

Європейські стандарти (SIGMA/OECD) визначають конфлікт інтересів як:

«ситуацію, у якій особа або організація може мати приватний інтерес, здатний вплинути на виконання професійних обов’язків».

Тут ми спостерігаємо саме системний конфлікт інтересів:

Громадські організації одночасно отримують:

• донорське фінансування у сфері правосуддя;
• запрошення на заходи Pravo-Justice як «експерти»;
• нові гранти за темами, в яких вони вже позиціонуються «експертами»;
• можливість формувати бачення реформ для державних органів.

Таким чином формується замкнена екосистема впливу, у якій:

• проєкт фінансує громадські організації,
• громадські організації виступають експертами проєкту,
• їхня позиція подається як «позиція професії»,
• а сама професія — усунена від формування власної політики.

У моделі, створеній Pravo-Justice, виникає суб’єктність без мандату, а інколи — без легітимності у професійної спільноти.

Європейські стандарти: адвокатура — це саморегульований інститут

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(2000)21:

«Адвокатура повинна бути незалежною від зовнішнього втручання, включно з втручанням держави та недержавних організацій».

А Хартія CCBE про основні принципи європейської адвокатської професії визначає:

«Тільки органи адвокатського самоврядування можуть представляти професію у питаннях її регулювання».

Pravo-Justice, залучаючи громадські організації замість адвокатури, фактично ігнорує ці стандарти.

Європейська логіка дуже чітка:

• адвокатуру реформують адвокати;
• зовнішні інституції можуть допомагати, але не заміщати;
• представництво професії не може бути делеговане третім сектором.

Втрачаємо незалежність, отримуємо гранти

Громадські організації, залучені до кола Pravo-Justice, отримують доступ до:

• проєктів у сфері юстиції,
• експертних гонорарів,
• тренінгових програм,
• аналітичних контрактів,
• медійної підтримки через релізи проєкту та в ЗМІ та медіа-ресурсках, роботу яких оплачує той самий технічний проєкт.

Чи не деформує фінансова залежність зміст експертних рекомендацій?

У моделі, де донорські проєкти самі визначають, хто є «експертом», незалежність втрачає не лише адвокатура — її втрачає і сама реформа.

Реформа адвокатури без адвокатів

У 2024–2025 роках Pravo-Justice проводив заходи на теми:

• реформування адвокатури,
• гарантій професії,
• дисциплінарної системи,
• етики адвоката,
• імплементації стандартів Ради Європи.

Але серед основних спікерів — стабільно:

• Громадські організації,
• активісти,
• проєктні менеджери,
• аналітики грантових центрів.

Серед відсутніх — практично всі ключові інституції адвокатури.

Просте, але фундаментальне питання: Як можна реформувати адвокатуру без участі адвокатури?

Навіть GRECO у своїх звітах наголошує:

«Будь-яке реформування професійного самоврядування повинне ґрунтуватися на консенсусі всередині самої професії».

Нова архітектура впливу

Замість традиційних професійних груп у сфері юстиції все частіше бачимо:

• активістів,
• представників громадських організацій,
• експертів проєктів міжнародної технічної допомоги.

Ця нова архітектура впливу створює:

• нерівність представництва,
• асиметрію доступу до ресурсів,
• непрозорість формування політики,
• ризик перетворення професійних інститутів на об’єкти зовнішнього керування.

Кейс Маселка: модель, яка може повторитися

Кейс показовий, але не єдиний. Роман Маселко — один із найяскравіших прикладів переходу з громадського сектору у владні інституції правосуддя.

Він:

• тривалий час був активістом та членом ГО;
• входив у антикорупційні коаліції, які активно взаємодіяли з донорами;
• був постійним учасником експертних і адвокаційних заходів, у тому числі тих, що стосувалися інститутів правосуддя;
• у 2022 році став членом Вищої ради правосуддя.

Чому це важливо?

Не сама посада чи соціальний ліфт Маселка є проблемою. Проблемою є механізм потрапляння активістів у владні органи, де їхня експертиза визначалася не підтримкою професійних спільнот, а впливом донорських проєктів та ГО.

Для багатьох спостерігачів це стало знаком: модель, за якою активісти з громадських організацій переходять у ключові органи, може і повинна повторитися і в адвокатурі.

Головне питання

Чи не перетворюється адвокатура на полігон експериментів, де замість адвокатів вирішують активісти з третього сектору, які мають підтримку донорів, але не мають мандату від професії?

Це питання про легітимність реформ, про майбутнє конституційного інституту адвокатури.

Замість висновку

Європейська практика однозначна:

Адвокатура має реформуватися адвокатами. А не грантовими структурами.

Те, що ми спостерігаємо сьогодні — це змова чи злочин? Однак, навіть неозброєнним оком видно, що це — системний дисбаланс, у якому:

• коло тих самих ГО представляє професію, до якої не належить;
• донорські проєкти створюють власну «експертну еліту»;
• реальна адвокатура витісняється з обговорення своєї долі.

Якщо ця тенденція продовжиться — реформа стане не модернізацією інституту, а перерозподілом інституційної влади.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.