Постанова ВП ВС від 26.05.2020 у справі No910/8322/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/89825063
Позовними вимогами у цій справі є визнання недостовірною інформації, наведеної в постанові НКЦПФР від 09.02.2018 No30-ЦА-УП-Т про те, що ПрАТ 11.03.2014 здійснювало операції купівлі-продажу акцій ПАТ – 1 на ПАТ – 2 за ціною 30,0049 грн, та зобов’язання відповідача відкликати постанову як таку, що містить недостовірну інформацію.
Скасовуючи ухвалу господарського суду про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір є приватноправовим, що унеможливлює розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
ВП ВС не погодився з наведеним висновкомсуду апеляційної інстанції з огляду натаке.
Критеріямирозмежуваннясудовоїюрисдикції,тобтопередбаченимизакономумовами,заякихпевнасправапідлягаєрозглядузаправиламитогочиіншоговидусудочинства, є суб’єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характерспірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм можебути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначенакатегоріясправ.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду,а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Категорії справ, віднесені до юрисдикції господарського суду, визначені у ГПК України. У пункті 14 частини першої названої статті зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ,передбаченихчастиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем абосамозайнятоюособою.
Натомість відповідно до статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судівпоширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чиюридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень(нормативно-правовихактівчиіндивідуальнихактів), дій чи бездіяльності,крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено іншийпорядоксудовогопровадження; спорах між суб’єктами владних повноважень з приводуреалізаціїїхньоїкомпетенціїусферіуправління,утомучисліделегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої КАС України суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа,інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Предметом позову в цій справі є визнання недостовірною інформації, яка міститься в названій постанові.
За приписами частини першої статті 5 Закону України від 30.10.1996 No448/96-ВР«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» державне регулювання ринку цінних паперів здійснює НКЦПФР.
Згідно з пунктом 4 частини першої, пунктами 13,14–2,37–1 частини другої зазначеного Закону основними завданнями НКЦПФР є захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень. НКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань, окрім іншого: здійснює контроль за дотриманням законодавства і призначає державних представників на фондових біржах та у депозитаріях; встановлює порядок розгляду справ про правопорушення на ринку цінних паперів; встановлює наявність ознак маніпулювання на фондовому ринку.
Пунктом 14 частини першої статті 8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” має право, зокрема, накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх працівників, аж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Пунктом 11 частини першої статті 11 названого Законувстановлено, що НКЦПФР застосовує до юридичних осіб фінансові санкції за умисні дії, що мають ознаки маніпулювання на фондовому ринку, визначені цим Законом, у розмірі від десяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до ста п’ятдесяти відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій.
З наведеного випливає, що негативні наслідки для юридичної особи (у тому числі за дії, що мають ознаки маніпулювання на фондовому ринку) виникають у разі прийняття НКЦПФР рішення (постанови) про накладення фінансових санкцій (штрафу) під час здійснення комісією державного регулювання ринку цінних паперів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб’єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб’єкта, а той зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб’єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносинпевну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб’єктавладних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах,у яких виник спір (див.,наприклад, постанови ВП ВС від 23.05.2018 у справі No 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі No 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі No137/1842/16-а).
НКЦПФР на виконання наданих їй владних повноважень винесено постанову про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів за умисні дії ПрАТ, що мають ознаки маніпулювання на фондовому ринку. Сутністю накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів є покарання правопорушника, яке застосовується, зокрема, з метою запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Отже, орган, який застосовуєпокарання, владно керує поведінкою правопорушника, а той зобов’язаний виконувативимоги та приписи такого органу. Тож названа постанова НКЦПФР є рішенням суб’єкта владних повноважень, а спір – публічно-правовим, оскільки відповідає напрацьованим ВП ВС критеріям такого спору, які наведено вище.
ВП ВС також звернула увагу на те, що позовна вимога про визнання недостовірною інформації, наведеної в постанові відповідача, не може бути предметом окремого судового розгляду. Недостовірність відповідної інформації (тобто такої, що, на думку позивача, не відповідає дійсності або викладена неправдиво) може бути самостійною підставою для звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владнихп овноважень, у якому така інформація міститься.
Отже, ВПВС у цій справі визнала обґрунтованим висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі, оскільки спір про визнання недостовірною інформації, наведеної в постанові відповідача (НКЦПФР), має вирішуватися в порядкуадміністративного судочинства як спір із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності під час здійснення владних управлінських функцій.
При цьому необхідно враховувати, що оскарження дій суб’єкта владних повноважень незавжди свідчить про наявність публічно-правового спору, адже визначення юрисдикції спору залежить від того, чи пов’язаний спір із захистом позивачем своїх корпоративних прав.
Нагадаємо, що раніше ВП ВС зазначала, що спір про оскарження рішення НКЦПФР щодо реєстрації випуску акцій підлягає розгляду в порядку господарського судочинства як такий, що зумовлений необхідністю захисту корпоративних та майнових прав.
Постанова ВП ВС від 14.05.2019 у справі No2а10585/10/2670 http://reyestr.court.gov.ua/Review/82188571
ВП ВС, скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій та закриваючи провадження у справі, зазначила, що звернення позивачів до суду із цим позовом зумовле не необхідністю захисту їх корпоративних та майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб’єктний склад. Участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно- правовий. Проте сама участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та зараховувати його до справ адміністративної юрисдикції. Визначаючи предметну юрисдикцію справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа,заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі з обов’язком суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок викладений у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі No 805/4506/16-а та від 16.10.2018 у справі NoП/811/1296/17.