У справі No 913/274/19 Особа_1 (учасник ТОВ, з володіння якого вибула частка) звернулася з позовом до Особа_2 (у володінні якої знаходиться частка Особи-1) про витребування з незаконного володіння частки у статутному капіталі ТОВ.
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено повністю. Доводи касаційної скарги ТОВ зводилися до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спір у цій справі за своєю правовою природою не підпадає під ознаки корпоративного, а є спором про захист права власності, який згідно з положеннями статті 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів КГС ВС відхилила наведені доводи з огляду на таке. Позивач вказує нате, що через незаконне переоформлення частки у статутному капіталі товариства та призначення незаконного керівника він втратив свою частку та, відповідно, корпоративні права, які з неї випливають. Правильне визначення юрисдикційності спору в цій справі за участю фізичних осіб, які не набули статусу суб’єктів підприємницької діяльності, в межах доводів та вимог касаційної скарги залежить від установлення наявності чи відсутності господарських (у тому числі корпоративних) відносин між сторонами у цій справі та (або) наявності в законі норми, що передбачала б вирішення спору господарським судом, чи відсутності в законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої, зокрема, цивільної юрисдикції.
Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач звернувся до господарського суду з вимогами щодо витребування з незаконного володіння відповідача частки у статутному капіталі ТОВ з метою відновлення повного комплексу корпоративних прав позивача у цьому товаристві. Оскільки розглядом по суті цього спору вирішується питання щодо належного учасника товариства, який є володільцем корпоративних прав, то колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відносини, які виникли між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою є корпоративними, а отже, справа підлягає розгляду за правилами господарської юрисдикції.
Постанова КГС ВС від 06.02.2020 у справі No913/274/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/87478006
Аналогічний спір виник і у справі No442/5130/17, у якій Особа_1 (учасник ТОВ, з володіння якого вибула частка) звернулася з позовом до Особа_2 (у володінні якої знаходиться частка Особи-1) з позовом про витребування із чужого незаконного володіння на його користь частки у статутному капіталі ТОВ у розмірі 75,97 %, яка вибула з його володіння не з його волі. Позивач послався на те, що він був власником цієї частки, що підтверджується нотаріально посвідченими заявами 25 колишніх учасників товариства про вихід зі складу учасників цього товариства і передачу йому(позивачу) належних їм часток та рішеннями загальних зборів учасників ТОВ від30.06.2007, від 05.05.2008, які є чинними та не визнані недійсними у судовому порядку.
Рішенням міськрайонного суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення міськрайонного суду скасовано, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. КЦС ВС передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд ВП ВС, оскільки постанова суду апеляційної інстанції оскаржується з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, ВП ВС зазначила таке. У цій справі спір виник між фізичною особою, яка вважає себе учасником ТОВ з часткою у статутному капіталі товариства у розмірі 75,97 %, і фізичною особою, яка на момент звернення з позовом до суду володіла цією часткою відповідно доданих ЄДР.
Вирішення такого спору впливає на можливість особи здійснювати свої корпоративні права, що засвідчуються спірною часткою, на склад учасників товариства, а тому спір є корпоративним.
Ураховуючи викладене, ВП ВС вважає, що цей спір відповідно до приписів чинного на час відкриття провадження у справі процесуального законодавства підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Тому апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у цій справі.
Постанова ВП ВС від 04.03.2020 у справі No442/5130/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/89083214
У справі No 904/3657/18 Особа_1 (учасник ТОВ, з володіння якого вибула частка)звернулася з позовом до державного реєстратора та сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним іпотечного договору, скасування запису про іпотеку та про обтяження. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Особа_1 просить захистити її корпоративні права, які порушені оскаржуваними рішеннями державного реєстратора та нотаріуса, оскільки в результаті протиправних дій відповідачів Особа_1 втратила право на частину майна,пропорційну частці у статутному капіталі ТОВ (50 % від загального розміру статутного капіталу).
Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано.Позовні вимоги задоволено частково.З огляду на те, що Особа_2 оскаржує постанову апеляційного господарського суду з підстав порушення судами правил предметної та суб’єктної юрисдикції справу передано на розгляд ВП ВС.
Ухвалюючи постанову в цій справі ВП ВС зазначила таке. Юрисдикція господарських судів встановлена статтею 20 ГПК України. положення якої передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб’єктним, так і за предметним критерієм. Отже, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов як учасник господарського товариства у зв’язку і з втратою (на думку позивача) права на частину майна товариства.
Корпоративним вважається спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи. За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 ГПК України та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.
Звертаючись до суду з позовом, Особа_1 зазначила про порушення її корпоративних прав як учасника товариства, оскільки нерухоме майно незаконно вибуло з володіння ТОВ до іншої особи – учасника цієї юридичної особи.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Особа_1 є учасником ТОВ та має частку у статутному капіталі цієї юридичної особи. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів (подібний правовий висновок викладено в постановах ВП ВС від 09.04.2019 у справі No916/1295/18 та від 17.12.2019 у справі No927/97/19).
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що Особа_2, за якою на підставі реєстраційних дій реєстратора зареєстровано право власності на належне ТОВ спір на нерухоме майно, також є учасником тієї ж юридичної особи.
Отже, з огляду на суб’єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, характер спірних правовідносин ВП ВС вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки цей спір має ознаки корпоративного.
Постанова ВП ВС від 07.04.2020 у справі No904/3657/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/89819806
У справі No 922/88/20 ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ, ОСОБА_3 , ОСОБА_4,ОСОБА_2 , у якому просила суд: – визнати недійсним договір купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі ТОВ від 26.07.2018, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3;- визнати недійсним договір купівлі-продажу 100 % частки в статутному капіталі ТОВ від 14.05.2019, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; – визнати недійсним правочин щодо відчуження 100% частки в статутному капіталі ТОВ, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2; – визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ від 26.07.2018 про зміни у складі засновників (учасників) товариства та затвердження нової редакції статуту ТОВ та всі наступні рішення загальних зборів учасників ТОВ; – скасувати відповідні записи в ЄДР.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу корпоративних прав 100% частки в статутному капіталі ТОВ від 26.07.2018 укладено на порушення статей 203, 215 ЦКУ, а саме щодо наявності вільного волевиявлення учасника правочину і відповідності його внутрішній волі ОСОБА_6. Протиправне, на думку позивачки, відчуження корпоративних прав померлого ОСОБА_6 у ТОВ за оспорюваним договором безпосередньо впливає на обсяг спадкової маси, а отже, заявниця та її малолітній син як спадкоємці мають охоронюваний законом інтерес, що підлягає судовому захисту. Так само заявниця має охоронюваний законом інтерес щодо визнання недійсними правочинів між ОСОБА_3 та Бушекіром Дж., між Бушекіром Дж.та ОСОБА_2, предметом яких були корпоративні права у ТОВ, що належали померлому ОСОБА_6.
КГС ВС передав цю справу на розгляд ВП ВС з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил предметної юрисдикції.
Направляючи справу до місцевого господарського суду для продовження розгляду, ВП ВС зазначила таке.
Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору щодо відчуження(продажу) ОСОБА_6 100 % частки в статутному капіталі ТОВ на користь ОСОБА_3 , усіх наступних правочинів щодо цієї частки, визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ, а також про скасування записів в ЄДРЮОФОПГФ, позивачка прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі ТОВ для відновлення становища, яке існувало до виконання спірних договорів. Звідси у цій справі існує спір, що виник з правочинів щодо часток у ТОВ.
ВП ВС звертає увагу на те, що між сторонами оспорюваних правочинів – ОСОБА_6 і ОСОБА_3, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 відповідно не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже, як оскаржуваний договір, укладений ОСОБА_6 з ОСОБА_3, так і наступні договори щодо подальшого відчуження частки в статутному капіталі ТОВ, не є правочинами у сімейних чи спадкових правовідносинах.
Тому, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, ВП ВС дійшла висновку, щопозовні вимоги про визнання недійсними правочинів щодо часток у товаристві, визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ, а також проскасування записів в ЄДРЮОФОПГФ згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 ГПКУ мають розглядатися господарським судом.
Постанова ВП ВС від 03.11.2020 у справі No922/88/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/93217980
У постанові від 08.12.2020 у справі No 922/392/20 КГС ВС зазначив, що якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того,чи є іншим відповідачем у справі (разом з таким товариством) фізична особа – сторона оспорюваного договору.
Постанова КГС ВС від 08.12.2020 у справі No922/392/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/93498736
Розкриваючи тему юрисдикційності спору, не можна залишити поза увагою питання підсудності спору – просторової компетенції однорідних судів. Конституційний Суд України у Рішенні від 22.06.2004 No13-рп/2004 у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини другої статті 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України “Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України”(справа про Дисциплінарний статут прокуратури) щодо підсудності зазначив таке.
Відповідно допункту 14 частини першої статті 92 Конституції України судочинство визначається виключно законом. За своїм змістом судочинство включає в себе, зокрема, підсудність, тобто встановлення повноважень суддів системи судів загальної юрисдикції та процесуальних строків, строків звернення, оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Отже, підсудність справ, а також строки звернення до суду повинні визначатися виключно законом і не можуть встановлюватися іншими актами, у тому числі Постановою Верховної Ради України.
Принагідно варто нагадати, що чинним ГПК України встановлену виключно підсудність щодо корпоративних спорів. Так, частиною шостою статті 30 ГПК України унормовано, що спори, які виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи. Відповідно до частини сьомої статті 30 ГПК України за місцезнаходженням юридичної особи господарським судом розглядаються також спори між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи.
Тією ж статтею ГПК України встановлено виключну підсудність і щодо інших категорій спорів, підвідомчих господарським судам (спори, що виникають з договору перевезення, з приводу нерухомого майна, справи, пов’язані з емісією, розміщенням або погашенням цінних паперів тощо).
У постанові від 07.07.2020 у справі No910/10647/18 ВП ВС роз’яснила, як визначається підсудність спору в тому разі, коли виключна підсудність може визначатися за різними частинами статті 30 ГПК України.
У цій справі позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договорукупівлі-продажу майнових прав на новозбудоване нерухоме майно, яке спорудженетовариством, учасником якого є позивач, та в подальшому зареєстроване на правівласності за третьою особою на підставі спірного договору купівлі-продажу майнових прав.
Предметом договору в цій справі є майнове право на створений об’єкт, якому присвоєно поштову адресу та щодо якого зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності. Переміщення цього об’єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, тобто йому притаманні усі ознаки нерухомого майна.
Оскільки спір у цій справі виник з приводу об’єкта нерухомого майна, розташованого в Тернопільській області, то спір щодо майнових прав на це майно відповідно до вимог частини третьої статті 30 ГПК України мав би розглядатися Господарськимсудом Тернопільської області.
Водночас у справі, що розглядається, виник спір між позивачем – учасником (засновником) юридичної особи та самою юридичною особою, який пов’язаний з діяльністю цією юридичної особи, саме вчинення нею правочинів у межах господарської діяльності. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів. Такий правовий висновок у подібних правовідносинах викладено в постановах ВП ВС від 30.10.2018 у справі No905/2445/17, від 09.04.2019 у справі No 916/1295/18 та від 17.12.2019 у справі No 927/97/19, від 07.05.2020 у справі No904/3657/18.
Правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, передбачають розгляд спорів між позивачем – учасником (засновником) юридичної особи та юридичною особою господарським судом за місцезнаходженням такої юридичної особи як відповідача.
ВП ВС вважає, що в цьому випадку, коли територіальна підсудність спору може визначатися як за частиною третьою, так і за частиною шостою статті 30 ГПК України, звернення позивача до Господарського суду міста Києва як належного суду за правилами частини шостої статті 30 ГПК України не є порушенням правил виключної підсудності.
Постанова ВП ВС від 07.07.2020 у справі No 910/10647/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/91161522
Щодо підвідомчості спорів господарському суду також необхідно звернути увагу напостанови ВП ВС, у яких викладено правову позицію стосовно того, чи усі спірніпитання, які можуть виникати у відносинах юридичних осіб, підлягають вирішенню у судовому порядку.
Так, у постанові від 30.06.2020 у справі No 317/2777/17 ВП ВС підкреслила, що навирішення суду фактично переданий спір між керівником ПАТ та наглядовою радоющодо порядку здійснення господарської діяльності товариства (закупівель) та інших повноважень у сфері управлінської діяльності. Названі рішення наглядової ради стосуються саме ПАТ, адже вирішують питання проведення закупівель та надання документації товариства на вимогу державних органів, а не прав чи обов’язків його генерального директора,який за посадою, зобов’язаний виконувати рішення наглядової ради. При цьому спірні відносини, що стосуються виконання рішення наглядової ради ПАТ його виконавчим органом чи керівником, не є предметом регулювання норм трудового права. Ці відносини належать до сфери регулювання корпоративного права.
Розгляд таких спорів судом буде втручанням у господарську діяльність ПАТ, що є неприпустимим. Вирішуючи питання про ефективність обраного позивачем способу захисту, суди мають уникати зайвого втручання у внутрішню діяльність товариства, що регулюється виключно рішеннями відповідних органів товариства.
У разі незгоди з рішенням наглядової ради, особа, яка займає посаду генеральногодиректора товариства, не позбавлена можливості припинити свої відносини з ПАТ шляхом звільнення чи ініціювати скликання загальних зборів акціонерів для обговорення проблеми щодо втручання наглядової ради у вирішення питань оперативно-господарської діяльності, тобто в компетенцію виконавчого органу чи генерального директора.
Ураховуючи викладене, ВП ВС вважає, що рішення одного органу управління ПАТ (наглядової ради) не може бути оскаржене в судовому порядку іншим органом товариства або його керівником (генеральним директором), оскільки будь-які спірні питання щодо компетенції, що виникають у середині товариства між його органами у процесі управління, підлягають вирішенню відповідно до його статуту у позасудовому порядку.
Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі No317/2777/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458903
Натомість у постанові від 13.10.2020 у справі No 683/351/16-цВП ВС відійшла від правової позиції ВСУ та дійшла висновку, що спір у цій справі підлягає розгляду в судовому порядку.
У справі No 683/351/16-ц Особа_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними та скасувати постанови зборів у повноважених Старокостянтинівського РСТ від 02.02.2016 про припинення її повноважень як головиправління споживчого товариства і звільнення з посади відповідно до пункту п’ять статті 41 КЗпП України та про призначення тимчасовим виконувачем обов’язків голови правління Старокостянтинівського РСТ Особа_2; поновити її на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
КЦС ВС передав справу на розгляд ВП ВС з огляду на те, що не можна погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які розглянули справу за правилами цивільного судочинства, зазначивши, що на спірні правовідносини поширюються положення КЗпП України, оскільки, вдавшись до обговорення правомірності рішення загальних зборів споживчого товариства, суди вийшли замежі своєї компетенції. Касаційний суд вважає, що з огляду на постанову ВСУ від 19.10.2016 у справі No752/2669/17 та статтю 221 КЗпП України зазначений спір не підлягає розгляду в судовому порядку в жодній юрисдикції. Проте у справі No 825/1475/16 в подібних правовідносинах, з подібними підставами позову КАС ВС дійшов висновку, що звернення позивача до суду з таким позовом фактично покликане необхідністю захисту права не у сфері публічно-правових відносин, а корпоративних та майнових прав позивача (про що він сам неодноразово зазначав), що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства; такий спір повинен вирішуватися у порядку господарського судочинства.
КЦС ВС визнав за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові КАС ВС від 06.03.2019 у справі No 825/1475/16, про можливість розгляду спорів щодо дострокового звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, в судовому порядку.
При розгляді справи ВП ВС має відповісти на питання щодо можливості розглядув судах зазначеного спору, визначити його предметну юрисдикцію та переглянути рішення судів попередніх інстанцій щодо результатів вирішення спору.
Оскаржуване рішення зборів зачіпає права конкретної особи щодо здійсненнядіяльності з управління юридичною особою і як членом, і як керівником такої юридичної особи, а також процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю кооперативу.
За таких обставин ВП ВС вважає за необхідне відступити від правового висновку ВСУ, висловленого в рішенні від 19.10.2016 у справі No 752/2669/17, щодо непоширення юрисдикції судів на спори про оскарження рішень та дій кооперативу, які віднесені до його внутрішньої компетенції і не підпадають під юрисдикцію суду.
Юрисдикція суду поширюється на спірні відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб’єктивних прав та обов’язків органів управління юридичної особи, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.
У цьому випадку позов стосується захисту права позивача на здійснення діяльності органу управління споживчого товариства, здійснення повноважень органу управління споживчого товариства та порядку скликання загальних зборів (зборів уповноважених) та правомочності їх рішення.
Зазначена категорія справ підвідомча господарським судам. На час звернення позивача із цим позовом до суду в ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До них віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи. Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними.
Постанова ВП ВС від 13.10.2020 у справі No683/351/16-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/93217984
Переглядаючи судові рішення у справі No695/2665/16-ц, ВП ВС також відступила від правового висновку, викладеного в постанові ВСУ від 19.10.2016 у справі No 752/2669/17 щодо непоширення юрисдикції судівна спори про оскарження рішень та дій кооперативу, що належать до його внутрішньої компетенціїі не підпадають під юрисдикцію суду.
У цій справі Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4, Особа_5 звернулися досуду з позовом, у якому просили визнати такими, що не відбулися, загальні збори членів об’єднаного садівничого товариства (ОСТ) 21.09.2013, за результатами яких було складено протокол No2; визнати недійсним та скасувати протокол ОСТ No 2.
КЦС ВС передав справу на розгляд ВП ВС з огляду на те, що неможливо ухвалити судове рішення у цій справі без відступу від правового висновку, викладеного в постанові ВСУ у справі No752/2669/17.
Основним питанням під час розгляду зазначеної справи є визначення можливостівирішення такої категорії спорів у судах загальної юрисдикції.
З огляду на аналіз міжнародного та національного законодавства ВП ВС дійшла висновку, що обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.
У цьому випадку позов стосується захисту права позивачів на участь у діяльності органу управління садівничого товариства, порядку скликання загальних зборів членів ОСТ та правомочності їх рішення.
Рішення зборів зачіпає як права конкретної особи щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю кооперативу.
Юрисдикція суду поширюється на зазначені відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб’єктивних прав та обов’язків органів управління юридичної особи, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності.
Це підтверджується і практикою розгляду справ такої категорії, яка є різнонаправленою. Існує необхідність повернутися допитання щодо визначення предметної юрисдикції у спорах між членами кооперативу та кооперативом з приводу визнання недійсним рішення загальних зборів.
Оскільки позивачі і відповідачі вказували таке що правовідносини в ОСТ урегульовано законодавством про кооперацію, та правовідносини за їх участю мають регулюватися відповідно до цього законодавства.
Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду і не є внутрішньою діяльністю кооперативу.
Оскільки спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, а відповідно допункту 4 статті 12 ГПК України (у редакції на час звернення позивачів до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та їїучасниками (засновниками, акціонерами,членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів,то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постанова ВП ВС від 13.10.2020 у справі No695/2665/16-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/93217986