Про допустимість доказів у світлі КПК та стандартів ЄСПЛ: практичний вимір розповіла суддя Стрийського міськрайонного суду Львівської області, викладач Львівського регіонального відділення Національної школи суддів України Вікторія Бучківська під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками допустимість доказів у світлі КПК та стандартів ЄСПЛ, а саме:
- 1. Судова практика як джерело тлумачення критеріїв допустимості доказів (практика Верховного Суду).
- 2. Допустимість та оцінка електронних доказів.
- 3. Оцінка окремих видів доказів Верховним Судом.
- 4. Проблема достатності доказів: коли сукупність доказів є переконливою.
- 5. Чи може недопустимий доказ вплинути на результат?
- 6. Очевидна недопустимість доказів: практика застосування КПК.
У рамках характеристики допустимості доказів акцентовано на наступному:
1. Судова практика як джерело тлумачення критеріїв допустимості доказів (практика Верховного Суду)
КПК України не встановлює вичерпного переліку підстав недопустимості доказів, а тому ключову роль у формуванні критеріїв допустимості відіграє судова практика Верховного Суду, насамперед Касаційного кримінального суду.
У постанові ККС ВС від 07.06.2018 у справі № 718/1497/16-к зазначено, що ст. 89 КПК делегує суду повноваження самостійно вирішувати питання допустимості доказів, виходячи з конкретних обставин справи. Отже, допустимість доказів не зводиться до формального контролю, а передбачає оціночну діяльність суду.
У постанові ККС ВС від 11.02.2020 у справі № 761/33311/15-к сформульовано класичні критерії допустимості доказів:
- законність джерела;
- законність способу отримання;
- належне процесуальне оформлення перебігу та результатів слідчої дії.
При цьому суд наголошує, що порушення будь-якого з цих критеріїв саме по собі ще не завжди означає недопустимість, якщо такі порушення не призвели до істотного обмеження прав людини.
У постанові ККС ВС від 25.09.2018 у справі № 210/4412/15-к підкреслено, що, визнаючи доказ недопустимим, суд зобов’язаний:
- вказати конкретну норму КПК, яку порушено;
- оцінити наслідки порушення;
- встановити, чи могли ці наслідки бути усунуті.
Додатково у постанові ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 334/5670/18 зазначено, що суд має дослідити, чи є порушення незворотними, та чи породжують вони сумніви в достовірності фактичних даних.
2. Допустимість та оцінка електронних доказів
Електронні докази не мають «особливого» статусу, а оцінюються за загальними правилами доказування:
- жоден доказ не має наперед встановленої сили;
- оцінюється належність, допустимість, достовірність, достатність та взаємозв’язок.
Особливу увагу звернуто на зберігання первинних носіїв інформації та технічних засобів, використаних під час НСРД (ст. 266 КПК). Їх збереження до набрання вироком законної сили забезпечує презумпцію достовірності таких доказів.
У постанові ККС ВС від 20.06.2022 у справі № 646/8454/17 Верховний Суд зазначив, що:
- сумніви щодо автентичності аудіозаписів можуть бути перевірені шляхом експертного дослідження;
- однак призначення експертизи має бути обґрунтованим;
- відсутність активної позиції сторони захисту щодо дослідження первинних носіїв не може автоматично нівелювати допустимість доказів.
3. Оцінка окремих видів доказів Верховним Судом
Лектор демонструє підхід ВС до диференційованої оцінки різних видів доказів.
У постанові ККС ВС від 26.01.2021 у справі № 127/25394/18 сформульовано принципову позицію: докази, здобуті в межах іншого кримінального провадження, яке не було об’єднане або з якого не було виділено матеріали, є недопустимими, навіть якщо вони формально відповідають вимогам КПК.
У постанові ВС від 11.08.2022 у справі № 446/838/21 Суд зазначив, що при суперечностях між показаннями учасників процесу суд зобов’язаний звертатися до об’єктивних джерел доказів, зокрема:
- відеозаписів з нагрудних камер;
- інших технічних засобів фіксації, які не ґрунтуються на суб’єктивному сприйнятті.
4. Проблема достатності доказів: коли сукупність доказів є переконливою
У постанові ККС ВС від 10.09.2020 у справі № 555/2067/18 наголошено:
- суд не зобов’язаний спростовувати всі версії захисту;
- обов’язковим є спростування обґрунтованого сумніву;
- сукупність доказів є переконливою тоді, коли існує лише одна логічна версія події, яку може прийняти розумна і безстороння людина.
Таким чином, достатність доказів визначається не їх кількістю, а якісним взаємозв’язком та логічною узгодженістю.
5. Чи може недопустимий доказ вплинути на результат?
Лектор чітко розмежовує ситуації, коли використання недопустимих доказів:
- беззастережно робить провадження несправедливим, та
- коли можливе оцінювання впливу такого доказу на загальну справедливість процесу.
Безумовно недопустимими є докази:
- здобуті шляхом катувань (Нечипорук і Йонкало проти України);
- отримані з порушенням права на захист на початковій стадії (Замфереско проти України);
- здобуті внаслідок провокації (Раманаускас проти Литви).
ЄСПЛ наголошує, що використання таких доказів зумовлює несправедливість провадження незалежно від їх доказової сили.
Водночас у справі Gäfgen v. Germany Суд зазначив, що в окремих випадках вирішальне значення має загальна справедливість судового розгляду, а не лише факт порушення.
6. Очевидна недопустимість доказів: практика застосування КПК
Лектор детально аналізує поняття очевидної недопустимості доказів у контексті ч. 4 ст. 87 та ст. 89 КПК.
У постанові ВС від 14.06.2023 у справі № 573/1510/18 сформульовано диференційований підхід:
- очевидно недопустимі докази (істотне й очевидне порушення прав людини) виключаються негайно;
- інші порушення оцінюються в нарадчій кімнаті з урахуванням усієї сукупності доказів.
Також Суд наголошує, що:
- не кожне порушення КПК автоматично тягне недопустимість;
- ключовим є вплив порушення на конвенційні та конституційні права особи;
- якщо сумніви в достовірності доказу неможливо усунути, доказ визнається недопустимим.