Про недійсність правочинів у практиці Верховного Суду розповіла доктор юридичних наук, доцент, керівник відділу аналітичної та правової роботи Великої Палати Верховного Суду Людмила Козловська під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками практику Верховного Суду щодо недійсності правочинів, а саме:
- 1. Недійсність правочину. Нікчемність та оспорюваність правочину.
- 2. Визнання правочину недійсним як не/ефективний спосіб захисту.
- 3. Визнання правочинів недійсним у зв’язку з порушенням загальних засад цивільного законодавства.
- 4. Розмежування недійсних та укладених правочинів.
- 5. Визнання недійсним розірваного правочину.
- 6. Визнання недійсними окремих умов правочину.
- 7. Окремі види нікчемних та оспорюваних правочинів.
- 8. Судова практика ВП ВС щодо фраудаторних, фіктивних та удаваних правочинів.
- 9. Правочини, вчинені з перевищенням повноважень представника.
- 10. Застосування наслідків недійсності правочину.
- 11. Процесуальні питання, що виникають у спорах щодо недійсності правочинів.
У рамках характеристики недійсності правочинів акцентовано на наступному:
1. Недійсність правочину. Нікчемність та оспорюваність правочину
Підставою для недійсності правочину є недодержання вимог, передбачених ст. 203 ЦК України (зміст, форма, волевиявлення, дієздатність сторін, спрямованість на реальні правові наслідки тощо).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, правочин є недійсним у разі, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний) або якщо він визнаний недійсним судом (оспорюваний).
Нікчемний правочин — його недійсність прямо передбачена законом; він є недійсним ipso jure, тобто без судового рішення.
Оспорюваний правочин — може бути визнаний недійсним лише судом, якщо наявні підстави, передбачені законом, і подано позов заінтересованою особою.
Велика Палата ВС (справа № 924/971/23, постанова від 16.04.2025) уточнила: Недійсність правочину є правовим наслідком порушення приписів закону при його вчиненні. При цьому суд має встановити саме факт порушення вимог статті 203 ЦК України, а не лише наявність спору.
Нікчемність може бути констатована судом, але рішення в такому разі має декларативний характер — воно не створює нових прав, а лише підтверджує юридичний факт.
2. Визнання правочину недійсним як (не)ефективний спосіб захисту
Відповідно до правових висновків ВП ВС (постанова від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19), позов про визнання правочину недійсним не завжди є ефективним способом захисту.
- Ефективність способу захисту оцінюється з точки зору відновлення порушеного права.
- Якщо особа, подаючи позов, прагне досягнути результату, який не забезпечує відновлення її права (наприклад, компенсації або витребування майна), то обраний спосіб є неналежним.
П ВС у справі № 910/19199/21 (08.08.2023) підкреслила, що: Наявність порушення права не доводиться лише фактом недійсності договору — має бути доведено реальне порушення майнових або немайнових інтересів позивача.
Приклад: якщо позивач прагне повернути майно, то доцільно заявляти віндикаційний позов, а не вимогу про визнання договору недійсним.
3. Недійсність у зв’язку з порушенням загальних засад цивільного законодавства
Підстави:
- ст. 3 ЦК України — засади добросовісності, справедливості, розумності;
- ст. 13 ЦК України — заборона зловживання правом.
Велика Палата ВС (постанова від 07.11.2022 у справі № 910/16579/20) наголосила: Порушення загальних засад цивільного законодавства може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, якщо правочин є результатом недобросовісної поведінки сторін, зловживання правом або вчинений з метою заподіяння шкоди іншій особі.
Такий правочин кваліфікується як фраудаторний — укладений для обходу закону або з метою ухилення від виконання зобов’язань.
ВП ВС (справа № 910/16579/20): Недійсність таких правочинів має наслідком повернення сторін у первісний стан (реституція), навіть якщо формально вимоги ст. 203 ЦК України дотримано.
4. Розмежування недійсних та неукладених правочинів
ВП ВС у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21 зазначила: Договір, який не укладено, не може бути визнаний недійсним, адже відсутній сам факт правочину.
Критерії для визначення, що договір укладено:
- досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами;
- дотримання форми правочину;
- наявність волевиявлення обох сторін.
Якщо ж хоча б одна із цих умов відсутня — договір не є правочином, і тоді застосовуються речово-правові способи захисту: витребування майна, усунення перешкод тощо.
5. Визнання недійсним розірваного правочину
ВП ВС (постанова від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц) сформулювала принцип: Факт розірвання договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з вимогою про визнання його недійсним, якщо існували підстави недійсності на момент укладення.
Приклад: прокуратура оскаржила договір оренди державного майна, розірваний за згодою сторін, — суд визнав можливим такий позов, оскільки правочин порушував публічні інтереси.
6. Визнання недійсними окремих умов правочину
Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не спричиняє недійсність інших його частин, якщо правочин міг бути вчинений без неї.
Якщо умова є істотною, наприклад щодо предмета, ціни, строку, — визнання її недійсною тягне недійсність усього договору.
КГС ВС у постанові від 12.03.2018 (справа № 910/22319/16) зазначив: Суд, визнаючи недійсною окрему умову, має оцінити, чи зберігає договір зміст і можливість виконання без неї.
7. Окремі види нікчемних та оспорюваних правочинів
До нікчемних відносять:
- укладені з порушенням форми (якщо закон прямо передбачає недійсність);
- укладені без необхідного погодження органу управління;
- укладені без волі власника або з перевищенням повноважень;
- удавані та фіктивні правочини (ст. 234–235 ЦК).
До оспорюваних — укладені під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини (ст. 229–233 ЦК).
Позовна давність:
- до вимог про визнання нікчемного правочину недійсним не застосовується;
- до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину — застосовується, починаючи з моменту виконання такого правочину (постанова ВС від 11.07.2018, № 643/7023/15-ц).
8. Практика ВП ВС щодо фраудаторних, фіктивних та удаваних правочинів
Фраудаторний правочин — укладений боржником для ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами.
Фіктивний — вчинений без наміру створити правові наслідки.
Удавана угода — приховує інший правочин.
Судова практика:
- ВП ВС (справа № 367/252/24 від 10.09.2025): Позов про оспорення фраудаторного правочину може бути заявлений виключно в інтересах стягувача. Якщо такий позов подається в інтересах боржника, він підлягає залишенню без розгляду.
- ВП ВС (справа № 910/16579/20) також підкреслила: Фраудаторні правочини суперечать принципам добросовісності, а тому підлягають визнанню недійсними незалежно від формального дотримання умов законності.
9. Правочини, вчинені з перевищенням повноважень представника
Ст. 241 ЦК України: правочин, учинений представником із перевищенням повноважень, може бути схвалений особою, яку він представляє.
Якщо такого схвалення немає — правочин не створює правових наслідків і може бути визнаний недійсним як оспорюваний.
Суд оцінює:
- наявність довіреності;
- її зміст і межі;
- поведінку сторін після укладення правочину.
Судова практика: справа № 910/967/20, у якій представник перевищив повноваження при укладенні договору купівлі-продажу корпоративних прав. ВС підтвердив, що правочин є оспорюваним.
10. Застосування наслідків недійсності правочину
Основний наслідок — двостороння реституція (ст. 216 ЦК України): кожна зі сторін повертає іншій усе отримане за договором.
Якщо неможливо повернути у натурі — відшкодовується вартість майна.
Якщо правочин був вчинений з протиправною метою, застосовується одностороння реституція або відмова у реституції.
ВП ВС у справі № 918/1043/21 (18.09.2024): Недійсність правочину не означає автоматичне повернення майна; суд має оцінити, чи не спричинить реституція порушення прав добросовісної сторони або третіх осіб.
Якщо сторони діяли умисно для досягнення незаконної мети, все одержане підлягає стягненню в дохід держави (ч. 3 ст. 228 ЦК).
11. Процесуальні питання у спорах про недійсність правочинів
Суд має дослідити обставини, що існували на момент укладення правочину, адже недійсність оцінюється ex tunc (з моменту укладення).
Правові наслідки виникають з моменту укладення, а не з дня набрання рішенням суду чинності (постанови ВП ВС від 27.11.2018 № 905/1227/17; від 13.07.2022 № 363/1834/17).
Позов про визнання недійсним може заявляти:
- сторона правочину;
- інша заінтересована особа;
- прокурор (в інтересах держави).
Суд має право застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи, навіть без заяви сторін (постанова ВП ВС від 20.07.2021, № 910/11741/20).
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.