У засіданні колегія суддів Вищого антикорупційного суду, розглядаючи клопотання сторони захисту про ОЧЕВИДНУ НЕДОПУСТИМІСТЬ доказів, а саме — доказів, отриманих завдяки підробленим стороною обвинувачення ухвалам про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, відмовила у його задоволенні.
Про це зазначає адвокат Семен Ханін.
Суд зазначив, що зауваження сторони захисту є суттєвими, однак докази вже були досліджені, а інститут «ОЧЕВИДНОЇ НЕДОПУСТИМОСТІ» застосовується, на думку суду, лише для запобігання їх дослідженню, але не після цього. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що допустимість доказів оцінюватиметься у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.
Я вважаю, що така позиція не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та вкотре порушує проблему небажання судів визнавати докази очевидно недопустимими навіть за наявності беззаперечних і документально підтверджених підстав.
1. Норми КПК України
Стаття 87 КПК України — Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав людини
Частина 1: Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.
Частина 4: Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду питання про відповідальність за саме порушення, внаслідок якого такі відомості були отримані.
ЦЯ НОРМА Є ІМПЕРАТИВНОЮ — СУД ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ВИЗНАТИ ДОКАЗ НЕДОПУСТИМИМ, ЩОЙНО ВСТАНОВЛЕНО ФАКТ ЙОГО ЗДОБУТТЯ З ІСТОТНИМ ПОРУШЕННЯМ ПРАВ ЛЮДИНИ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД СТАДІЇ ПРОЦЕСУ.
Стаття 89 КПК України — Визнання доказів недопустимими
Частина 2: У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість його дослідження або припинення дослідження, якщо воно вже розпочате.
ТОБТО, ОЧЕВИДНА НЕДОПУСТИМІСТЬ — ЦЕ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ НЕГАЙНОГО УСУНЕННЯ ДОКАЗІВ, ОТРИМАНИХ ІЗ ГРУБИМ ПОРУШЕННЯМ ЗАКОНУ, ЩЕ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ, ЩОБ УНИКНУТИ ЇХ ВПЛИВУ НА СУД.
Стаття 358 КПК України — Сумнів у достовірності документів
Якщо долучений до матеріалів кримінального провадження документ викликає сумнів у його достовірності, учасники процесу мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів.
2. Хибність підходу ВАКС
У практиці ВАКС спостерігається тенденція: коли сторона захисту заявляє клопотання про очевидну недопустимість доказів, суд часто відмовляє, мотивуючи це тим, що докази вже досліджені.
Такий підхід суперечить як системному тлумаченню КПК, так і позиції Верховного Суду. Адже ч. 4 ст. 87 КПК не обмежує моменту, коли суд може або повинен визнати доказ недопустимим. Формулювання «під час будь-якого судового розгляду» охоплює всі стадії судового процесу, у тому числі — після дослідження доказів, якщо з’явились беззаперечні відомості про їх незаконне походження.
Більше того, ч. 2 ст. 89 КПК не встановлює заборони визнавати докази недопустимими після їх дослідження. Вона лише регулює порядок дій суду, якщо очевидна недопустимість встановлена в момент дослідження — у такому разі дослідження має бути припинене.
3. Правова і логічна суть інституту очевидної недопустимості
Інститут «очевидної недопустимості» має подвійне призначення:
1. Процесуальне — не допустити дослідження доказу, отриманого незаконно.
2. Гарантійне — забезпечити вилучення таких доказів із загальної сукупності, щойно їх незаконність стала очевидною, аби виключити їхній вплив на суддівське переконання.
Отже, головна мета — очищення доказового поля, а не лише припинення дослідження.
4. Висновки
1. Суд зобов’язаний визнавати докази недопустимими незалежно від стадії судового розгляду, якщо встановлено їх здобуття з істотним порушенням прав людини.
2. Визнання очевидної недопустимості доказів не втрачає сенсу після їх дослідження — навпаки, у разі встановлення підробки або незаконності суд повинен вилучити їх із сукупності доказів.
3. Позиція ВАКС про неможливість такого визнання після дослідження суперечить:
- ч. 4 ст. 87 КПК України (імперативний обов’язок суду);
- ст. 89 КПК України (право суду усунути доказ у будь-який момент розгляду);
- практиці Верховного Суду;
- принципам змагальності та верховенства права.
Визнання недопустимості доказів — це не лише технічна дія, а гарантія справедливого судового розгляду та запобіжник проти легітимізації злочинно отриманих доказів.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.