Закон України від 02 червня 2016 року No 1404-VIII «Про виконавче провадження» не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитися саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.
31 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу касаційну скаргу приватного
виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі No 560/1296/21 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця
виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача –
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Аланд” про
визнання протиправним та скасування постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1.
05 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського
нотаріального округу вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення з громадянина ОСОБА_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання: АДРЕСА_2 на користь ТОВ “Фінансова компанія “Аланд” заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2013 року.
В подальшому, ТОВ “Фінансова компанія “Аланд” звернулася до відповідача з заявою про примусове виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса. При цьому в заяві вказано, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2.
20 січня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва
Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису. Позивач вважав, що спірна постанова є протиправною, оскільки він зареєстрований та фактично проживає за адресою АДРЕСА_1, майно на території м. Києва відсутнє, тому у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва були відсутні правові підстави для прийняття постанови.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приватним виконавцем порушено правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як володіючи
інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до її виконавчого округу, прийняла виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону України від 02 червня 2016 року
No 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі – Закон No 1404-VІІІ)та Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року No 512/5.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду
апеляційної інстанції без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Верховний Суд у справі No 380/7750/20, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, указав, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання
виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і у виконавчому документі,
зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути
уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього
виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів. Звідси виникає потреба з’ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ.
Верховний Суд відхилив доводи скаржниці про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття “місце реєстрації” та “місце проживання” особи, з огляду на таке.
Аналіз положень статті 29 ЦК України у зіставленні з положеннями Закону України 11 грудня 2003 року No 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон No 1382-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозволяють зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Місцем постійного проживання закон вважає адресу, за якою людина проживає більше шести місяців на рік. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Тож “місце реєстрації” і є “місцем проживання” фізичної особи. Інше питання, що фізична особа не обмежена у праві, окрім зареєстрованого місця проживання, мати і інше місце проживання.
У контексті спірних правовідносин у справі No 380/7750/20 Верховний Суд дійшов висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв’язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якого охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон No1404-VIII пов’язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі No 380/9335/20 в аналогічних за змістом правовідносинах було сформовано
правовий висновок, відповідно до якого частина друга статті 24 Закону
No1404-VIII пов’язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання.
При цьому колегія суддів звернула увагу на те , що частина друга статті 24 Закону No1404-VIII пов’язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника – фізичної особи та місцезнаходженням боржника – юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28
Закону No1404-VIII . Тож за описаних вище обставин, враховуючи непідтвердження судовим розглядом на момент відкриття виконавчого провадження місця проживання/ місця знаходження фізичної особи – боржника у виконавчому окрузі міста Києва, зазначеної приватним нотаріусом у виконавчому написі як “місце проживання”, Верховний Суд у постанові від 15 липня 2021 року у справі No 380/9335/20 дійшов висновку, що у цьому випадку саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання рішення.
Ураховуючи доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого
місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день
відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, Верховний Суд констатував, що у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону No 1382-IV, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону No1404-VIII. Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.
Верховний Суд наголосив, що відсутність прямого обов’язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності
дотримання ним принципів, визначених частиною першою статті 4 Закону No 1403-VIII, зокрема, верховенства права, законності, справедливості,
неупередженості та об’єктивності, гласності та відкритості виконавчого
провадження, які кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.
Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону No1404-VIII, положення статті 27 Закону No1403-VIII, а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України,
посвідчують особу чи її спеціальний статус», Верховний Суд дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.
Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону No1404-VIII в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд
констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо
повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання
спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої
служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого
місця проживання боржника – фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
Колегією суддів у контексті цього спору також було враховано, що Закон No 1404-VIII не передбачає можливості передачі приватним виконавцем виконавчого документа після відкриття виконавчого провадження у разі
отримання інформації про відсутність у його виконавчому окрузі місця проживання чи майна боржника, а тому перевірка відповідних даних має проводитись саме на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.
Таким чином, колегія суддів у цій справі вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що приватний виконавець порушив правила
територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону No1404-VІІІ.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі No 560/1296/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99311875.